🍀Із гарних новин, розділ закінчен на 9/12 частин :]]

🍀пу пу пу
Підгодую вас фразочкою
Мені дуже подобається та хімія між цими двума, що потроху створюється

☘️ - Гей, _. Твій новак тобі абсолютно не пасує, може попросиш Ряскоптаху обміняти його на кошеня? – Десь всередині дороги насмушкувато сказала ____, задерши підборіддя.

☘️ Є шанс що перший розділ Кловеру трошки затримається, бо прийшлося замінити одного персонажа. Я розраховувала викласти його в 25-30х числах, але може бути таке що я просто не встигну❤️‍🩹
Персонаж якого я замінила характером дуже відрізняється від того, хто тепер сидить на його місці, тож трюк 'просто замінити одне ім'я на інше' не спрацює

🍀Мнем, відбій паніки. Я зробила все швидше, ніж думала.

🌷В мене готово 10/12 частин, тож все ж таки очікуйте чаптер 27.09 25.09.

ᴄʜᴀᴘᴛᴇʀ 𝟣

Ще секунду назад Кульбаболапка ловила світлячка уві сні, спритно пересуваючись по стовбуру поваленого дерева посеред води, а в наступну мить кремово-рудувата киця прокинулася від того, що хтось штурхає її лапою. Новачка неохоче відкрила очі, проморгавшись та проганяючи залишки сну, перш ніж побачити перед собою обличчя своєї виховниці. Березоледа, сіра воячка з блідо-зеленими очима, стояла перед кублом меншої, терпляче чекаючи поки та проаналізує ситуацію і нарешті зрозуміє, що відбувається.

Кульбаболапка вкотре кліпнула очима, перш ніж швидко і трохи незграбно піднятися на лапи.
- Ти йдеш з нами в мисливський патруль. – неголосно нявкнула Березоледа, ледь махнувши кінчиком хвоста.
- нами? – спитала новачка, виходячи з кубла слідом за сірою кішкою.
- Осяйнохмар та Тигрозуб теж в патрулі. Вони були не проти, коли я спитала, чи можеш ти піти. – пояснила зеленоока воячка, глянувши в бік виходу з табору, де їх вже чекали раніше згадані вояки.
Осяйнохмар, як завжди, мав охайний вигляд, його біла шубка майже сяяла. А от Тигрозуб, коричневий кіт із рудими смужками, виглядав приблизно так само як Кульбаболапка - ймовірно щойно прокинувся і теж не мав часу на вмивання.

Мисливський патруль вийшов за межі табору, сухого острівця серед купи річок, що звиваються й перетинають одна одну, утворюючи тихі затоки та заболочені луки. Повсюди на території була ряска - вона вкриває зеленим килимом ставки, заводі й мілкі водойми, де люблять ховатися риба та жаби. Береги встелені густими заростями очерету й верболозу, а між корінням дерев часто хлюпоче каламутна вода. Коти обережно, проте дуже швидко пересувалися по камінню та коренями дерев, що визирали з води.
Патруль зупинився на Рясковому Озері- місце, де коти Конюшинового Клану зазвичай полювали. Звісно, риби було багато всюди, але так вже повелося. Вояки приходили сюди радше по традиції, або, можливо звичці.
Озеро відповідало своїй назві - воно було практично повністю вкрито ряскою.

Тигрозуб спокійно полював на рибу, трошки спустившись вниз по дереву і вичикуючи потрібний момент аби спіймати свіжину - однак його полювання перервала Кульбаболапка, яка була впевнена що рибу можна спіймати лапами у воді. Думаючи, що озеро не глибоке, плямиста новачка стрибнула у воду прямо на рибу, яка, звісно, злякалася і втекла. Лапи Кульбаболапки так і не торкнулися дна, через що різноока зрозуміла, що зробила величезну помилку. Березоледа вчила її плавати на минулому тренуванні, однак тих базових знань було недостатньо, аби вселити в молоду кішку впевненість. Запанікувавши, кремово-рудувата киця почала борсати лапами, намагаючись вчепитися кігтями в кору дерева, з якого зістрибнула. Задня лапа плямистої новачки зачепилася за гілку, що було погано видно в мутній воді, і киця застрягла. Зусилля кішечки висвободитися були марними, і Кульбаболапка з жахом зрозуміла що течія заносила її під стовбур дерева, такого собі безпечно місця, і вона почала тонути.

Тигрозуб розгубився та не встиг нічого зробити, як сіра воячка кинулася у воду слідом за меншою. Схопивши Кульбаболапку за карк, Березоледа витащила свою новачку на дерев'яну поверхню.
- В тебе взагалі розум є?! Ти ледь не померла! – зашипіла зеленоока на меншу кішку, коли перевела дихання і обтрусилася. – Я ж тобі казала, чому не варто бездумно лізти у воду! Ти все забула, чи вирішила просто знехтувати моїми застереженнями?!
Кремово-рудувата новачка досі була налякана і розгублена, її вуха були щільно притиснути до голови. Киця нічого не відповіла, їй було соромно навіть підвести погляд. Кульбаболапці зазвичай добре давалося полювання - тому її і покликали в патруль. Просто цього разу вона вирішила, що було б непогано якби в котів клану було більше технік полювання, ніж довго-довго сидіти на стовбурі поваленого дерева і чекати, поки якась необачна рибка буде пропливати повз.

- вибач.. – нявнула кремова киця, ледь глянувши на свою виховницю.

Осяйнохмар тим часом спіймав невеличку рибу. Тигрозуб підбіг до нього, вправно перестрибнувши з одного стовбура на інший, виглядаючи дещо схвильовано.
- Кульбаболапка ледь не потонула. – коротенько пояснив він, махнувши хвостом в бік новачки та її виховниці.
Осяйнохмар примружив очі, кинувши мовчазний, нечитабельний погляд на Кульбаболапку, у якої хутро вже стирчало на всі боки, ніби голки в їжачка.
Воєвода перейшов до кішок, обережно ступаючи по товстій гілці. Поклавши рибу під лапи зеленоокої воячки, кіт знову впився поглядом в кремово-рудувату новачку.
- Березоледа, проведи Кульбаболапку до Чирянковія. Нехай він огляне її лапу. І візьми з собою свіжину. – сухо нявкнув білявий, піднявши підборіддя і все ще несхвально дивлячись на меншу кицю, у якої з правої задньої лапи просочувалася цівка крові.
Сіра кішка кивнула в знак розуміння, закривши Кульбаболапці рота кінчиком хвоста, бо новачка знову хотіла пробурмотіти вибачення, або, можливо якісь виправдання.

Тим часом, поки мисливський патруль розбирався з тією ситуацією, Чирянковій разом з Полум'єзіркою вийшли назбирати цілющих трав. Провідниця сама визвалася допомогти, коли почула як сіро-рудий кіт жалівся на свою важку і нудну роботу. Чирянковій ніколи не хотів бути цілителем, проте Ряскоптаха, його мати, змусила бідосю йти по стопах бабусі, яка через травму була вимушена передчасно стати старійшиною, а пізніше зацікавилася лікарською справою.
Білява кішка з жовто-бурштиновими очима вже назбирала купу трав, від маруни до хвощу, поки смугастий медикіт йшов та розповідав про своє життя.
- Хіба це чесно, ставати цілителем по бажанню батьків? Це навіть не пророцтво. З мене вийшов би гарний вояк,.. – безупинно говорив вухатий, ніби розмовляв не з провідницею, а подружкою.
- Це м'ята? – перебила його Полум'єзірка, ледь вимовляючи слова через забитий травами рот.
- Це? Еее.. – нявнув медикіт, глянувши своїми темно-зеленими очима в бік високої рослини, на стеблі якого росло овальне листя. – так, це м'ята. Так от, якби я був вояком..
- Може побудеш не вояком, а медикотом, та зірвеш пару листочків м'яти? – знову спитала провідниця, коли поклала лікувальні трави на землю, аби мати можливість нормально говорити. Питання було скоріше риторичне, але то було цілком в характері Чирянковія почати говорити якісь відмовки.
- Я потім за нею повернуся. – пояснив молодий медикіт, знизавши плечима. – та й хто тобі розповість, яка рослина отруйна, а яка ні, якщо мій рот буде зайнятий листям?
Полум'єзірка закотила очі, нічого не відповіла й просто підняла цілющі трави, які назбирала раніше. Після цього обоє котів пішли до табору.

Горицвіт, кремоао-коричневий кіт з блакитними очима, разом із Туманоступкою, сіра плямисто-смугаста воячка, сидів біля Рівного Каменю, вмиваючись і чекаючи поки решта котів що мали йти в прикордонний патруль зберуться. Лататтєхвоста, витончена довгошерста кремова кішка з темними смугами, доволі швидко прийшла, практично одразу після Туманоступки.
Коли трійця нарешті дочекалася Темнолапа та його біло-рудого виховника Ніжнодряпа, напівкремовий вояк піднялася на лапи та пішов в бік виходу з табору, пробурмотівши собі під носа щось на кшталт 'нарешті'.

Прикордонний патруль з легкістю пройшли болотясту зону своєї території, ступаючи по корінцям та камінню. Проходячи кордон з Тисовим Кланом коти не помітили нічого підозрілого, хоча чорно-білий новак був особливо уважний до деталей. Вже були випадки, коли Тисові вояки полювали на їх території, і при чому робили це так очевидно, що складалося враження ніби то була якась провокація.
Коли патруль перейшов на інший бік, до кордону з Рясковим Кланом, Темнолап вибіжав наперед - решта котів йшли трохи позаду.
Чорно-білий новак насторожився - принюхавшись, котик помітив незнайомий запах. Сховавшись в заростях очерету, різноокий побачив наступну картину: пошрамована темно-попеляста кішка із червоним зубчатим нашийником розмовляла з кремезним сірим самітником. Кіт мав не менш шрамів ніж кішка, якщо не більше.

- Чому ні? Ти навіть їх не знаєш. Я твоя подруга, а не ці мишомізкі. – прогарчала незнайомка на сірого, роздратовано махаючи хвостом з боку в бік. Останній же у відповідь невинно кліпнув очима, ніби не зрозумів суті її слів, хоча з великим шансом зеленоокий просто таким чином ухилився від відповіді.
Лататтєхвоста, Туманоступка, Горицвіт і Ніжнодряп тільки-но прийшли до кордону, коли волоцюга з незвичним нашийником їх помітила і втекла, залишивши 'друга' розбиратися самотужки.

- Вони щось планували! – зашипів Темнолап, вистрибнувши з очерету й наїжачивши хутро. Новак витягнув кігті, підійшовши до сірого самітника. – Хто ти і що робиш на території Конюшинового Клану? Хто та кішка? Відповідай, або наш патруль від тебе живого місця не залишить!
Сірий у відповідь так само кліпнув очима, перш ніж посміхнутись і ледь схилити голову на бік.
- Роберт. Друзі називають мене Боб. А ви всі хто? Що таке Конюшиний Клан? Прикольна назва. – майже занадто життєрадісною відповів зеленоокий.
Горицвіт неподалік разом з Лататтєхвостою спостерігали за самітником, кидаючи один на одного погляди і не будучи впевненними, чи вести цього Роберта в табір як полоненого, або просто вигнати з території.

Темнолап в свою чергу був спантеличений поведінкою самітника, бо очікував у відповідь почути щось більш агресивне, або навпаки, нервово-налякане.
- Не веди себе як дурень! Ти переводиш тему! – загарчав чорно-білий новак, роздратувавшись.
Різноокий хотів сказати більше, проте перед ним виступив біло-рудий виховник.
- Заспокойся, Темнолапе. Ти занадто дратуєгся на нього, це того не варте. – пробурмотів Ніжнодряп, ледь махнувши кінчиком хвоста.
- Але ж він навмисно веде себе так, ніби в нього бджоли в голові! Він відводить підозри! – пирхнув новак, відводячи вуха назад і кидаючи злісний погляд в бік Роберта.
- Які підозри? – нявнув той, нахиляючи голову вже в інший бік.
- Замовкни! – гиркнув на нього Темнолап, не зважаючи на погляд свого виховника, який чітко натякав йому припинити агресувати.

Туманоступка спочатку стояла трохи осторонь, не будучи впевненою, чи варто влізти в ситуацію. Що якщо вона скаже щось не те?
- Мені здається Темнолап частково правий. Ми не можемо довіряти цьому самітнику тільки тому що він не напав на нас, як тільки побачив. – обережно нявнула смугаста кішечка, махнувши хвостом.
Горицвіт примружила очі.
- Думаю його можна відпустити. Нехай собі йде, він нічого не зробив і судячи з всього, намірів поганих не мав.
- А як же та волоцюга! Вони щось планували! – перервав воячку чорно-білий кіт, знову наїжачивши хутро.
- Ми не можемо знати напевно. – сказала Лататтєхвоста, смикнувши вухом. – Що якщо то була просто дружня розмова..
- Дружня розмова? Ти себе чуєш? Це навіть звучить не правдоподібно. – пирхнув Темнолап, роздратовано зітхаючи. Чому його ніхто не слухав? Через вік? Через повню він вже буде вояком, тож це нечесно.

- Так що таке Конюшиний Клан? – повторив сірий самітник, кинувши погляд на кожного кота потруля по черзі. – Це типу зборище котів які якось пов'язани з конюшинами?
- Ні. Не лізь. – коротко прошипів на зеленоокого новак.
- Перестань грубити, Темнолапе. Якщо ти його спровокуєш і він вирішить напасти, то ти будеш його першою ціллю. Крім того, він більше тебе майже в три рази. - нявкнул Ніжнодряп, відводячи чорно-білого котика у бік.

Кремово-коричневий вояк спочатку дивився як новак і його виховник відходять в бік, потім перевів блакитні очі на пошрамованого самітника.
- Цього разу ми обійдемося без бійки. Ти зайшов на територію нашого Клану, тож будь ласкавий, покинь її.
Роберт мовчки кивнув, розвернувся, і пішов геть слідом за кішкою із зубчатим нашийником. Горицвіт примружив очі, перш ніж теж повернутися й скритися в чагарниках. Інші коти патруля переглянулася між собою, і пішли за нею.

- Він якийсь.. дивний. – зітхнула Туманоступка, відвівши вуха назад, крокуючи поряд з Ніжнодряпом та його новаком.

- Я думаю, він просто позитивний. Хіба це погано? – знизав плечима біло-рудий кіт.
- Позитивний? Мені здається він хворий або просто відсталий. – форкнув Темнолап, закотивши очі, перш ніж його штовхнув плечем синьоокий виховник. – Ні ну ви бачили його погляд? Він майже не кліпав очима і дивився на нас, ніби ми зараз подаруємо йому мишу.

- Оптимізм оптимізмом, але він зайшов на чужу територію. – додала декілька слів Лататтєхвоста, глянувши назад через плече на групку з трьох котів.
Туманоступка ледь помітно кивнула головою на знак згоди, погоджуючись з кремовою воячкою.
- Перший раз можна і пробачити. Він не заподіяв нікому шкоди.. – нявнув Ніжнодряп, перш ніж здригинутися від раптового тріску гілки десь позаду.
Всі коти патруля насторожилися, оглянувшись назад. Там, серед кущів стояв вже знайомий їм пошрамований сірий кіт.

‐ Він шпигував за нами!! – зашипів Темнолап, наїжачивши хутро й витягнувши кігті.
- Ні! Ну, по суті так, але все ж таки ні. Я хочу приєднатися до Клану. Можна? – сказав на свій захист Боб, ледь махнувши хвостом і в звоїй звичній манері нахиливши голову набік.

Лататтєхвоста та Горицвіт кинули один на одного погляд, і в наступний момент Роберт вже був у таборі, оточений вояками і проведений до кубла полонених.

На ніч Березоледа та Туманоступка сторожили кубло, в якому знаходився 'шпигун'. Атмосфера довкола була спокійною, майже нудною, і плямисто-смугаста воячка вже потроху починала засинати. Повіки не слухалися і постійно намагалися закритися.

- На мою думку, цього самітника варто вигнати геть. Цього разу прослідкувати, що він знову не сунувся на нашу територію. Якщо ж він наплював на кордони - вбити. – неголосно нявнула Березоледа, порожньо дивлячись кудись вперед.
Туманоступка трошки здивувалася раптовому подібному жорстокому висловлювані. Все ж таки, тут вона була на боці Ніжнодряпа - Роберт же не заподіяв нікому зла, то може його можна і пробачити?
- Він шпигував за вами, хіба ні? – додала сіра воячка, глянувши на різнооку кішку, ніби читаючи думки. - Те, що він висловив бажання приєднатися до Клану ніяк не знімає з нього відповідальності. Мені здається, він просто втирається в довіру, аби потім розповісти все тій кішці з нашийником.
Туманоступка примружила очі, згадуючи розповідь Темнолапа. В Конюшинового Клану дійсно не було підстав довіряти самітнику, тим паче після того, як він на кордоні щось вирішував із волоцюгою, і одразу після цього захотів приєднатися.
- Думаю, ти права. Ми не можемо йому довіряти. – пробурмотіла сіра-довгошерста, зітхнувши. - Але мені здається що та кішка не має до нього ніякого відношення. Вона кинула його напризволяще. Та і який сенс одній кішці будувати плани проти цілого Клану?
Зеленоока воячка мовчки кивнула, приймаючи думку Туманоступки.

Тим часом поки дві кішки розмовляли, Роберт вмостився в не дуже зручному кубельці. Він заплющив очі, зосередившись на тому аби намагатися заснути, а не вслухуватися у розмову двох сторожів. Підслуховувати не тільки неправильно, а ще й боляче і неприємно.

Вранці Осяйнохмар, Ніжнодряп та Іскрохвоста повели своїх новаков на тренування.
Білявий воєвода разом із Гвоздиколапкою йшов попереду, а Ніжнодряп і Іскрохвоста разом зі своїми новаками трошки позаду. Група котів йшли без поспіху, обережно перестрибуючи по камінцям та кореням дерев, аби мінімально мочити шубки. Іноді все ж таки приходилося плисти, і в такі моменти виховники допомагали своїм новакам, бо наприклад Гвоздиколапка ще трохи побоювалася мутної води. Що як щось схватить її за лапу і потащить на дно?

- Гей, Ніжнодряпе. Твій новак тобі абсолютно не пасує, може попросиш Ряскоптаху обміняти його на кошеня? – Десь всередині дороги насмушкувато сказала Іскрохвоста, задерши підборіддя.
Біло-рудий вояк промовчав, закотивши очі на слова кішки. Він звик до цих словесних знущань, бо воячка все ніяк не могла залишити його у спокої ще з новацтва.

- Іскрохвоста, замовкни. Не псуй всім настрій з самого ранку. – дещо роздратовано зітхнув Осяйнохмар, махнувши тонким хвостом.
Темно-руда вояка закотила очі, пробурмотівши щось собі підніс, але сперечатися з воєводою не стала.
Через декілька хвилин коти вже підходили до потрібного міста, до Пласких Каменів. Це було найкраще і мабуть найбезпечніше місце серед всієї території, крім табору. Тут можна було вільно стояти, ходити, і не треба було постійно ловити баланс, аби не впасти у воду.

- Гвоздиколапка, пам'ятаєш наше минуле тренування? – неголосно нявкнув білий кіт, глянувши своїми незвичними, червоними очима в бік своєї новачки.
- Так, наче?.. – невпевнено пробурмотіла мала, відвівши вуха назад. Вона пам'ятала пару-трійку бойових прийомів, але не дуже гарно. Гвоздиколапка була новачкою лише дві повні, і за цей час Осяйнохмар більше вчив її полювати, плавати і лазати по деревам, а не битися.
- Чудово. Нападай на Темнолапа, ніби він ворожий кіт. – сказав воєвода, глянувши на чорно-білого кота.
Світло-коричнева киця теж глянула у бік однокланівця, який вже встав у стійку і був готовий ухилятися.

Видихнувши, Гвоздиколапка зробила ривок вперед, нападаючи на старшого новака. Бурштиноока в моменті замахнулася лапою, але Темнолап просто відступив у бік, і новачка промахнулася. Менша не здалася одразу, вона швидко піднялася на лапи і знову налетіла на різноокого, вдаряючи того лапами в плечі.
Чорно-білий кіт перевернувся на спину, легко скидаючи суперницю, перш ніж відкинути її від себе лапами.

Темнолап взагалі їй не піддавався, бо те що вона молодша і недосвідченіша для нього взагалі не було вагомим аргументом. Ну бо як ще вона навчиться? В реальній битві ворожі коти не пітдаються.
Підводячись з землі, плямиста махнула кінчиком хвоста, помітно розчарувавшись у своїх здібностях.

- Мені теж не давалися перші бойові тренування. Тут немає твоєї провини, наступного разу в тебе вийде набагато краще. – нявнув Ніжнодряп, підійшовши ближче до новачки Осяйнохмара. Білий кіт же просто спостерігав за ситуацію, примруживши очі і ймовірно обмірковуючи, на які помилки вказати.
- Ти і зараз б'єшся як новак. – хихикнула Іскрохвоста, зухвало посміхнувшись. Чорнолапка теж знайшла цей коментар смішним і трошки посміялася, проте швидко замовкла - це не дуже гарно по відношенню до її брата. Все ж таки, Ніжнодряп його виховник.

Коли новаки і їх виховники повернулися з тренувань, вже був сонцепік. Помітивши котів, Полум'єзірка застрибнула на Камінь та оголосила віче.
- Усі коти, здатні самостійно вполювати собі здобич, зберіться біля Рівного Каменю. – голосно сказала вона, спостерігаючи як коти почали збиратися довколо. Рогозоніг обережно вийшов з кубла старійшин, сівши біля входу. Не підійшли до провідниці тільки ті, які стояли на сторожі і спостерігали за Робертом.
- Як ви знаєте, скоро зборище. – почала свою промову білява провідниця, махнувши хвостом. - разом зі мною піде Осяйнохмар, Чирянковій, Березоледа, Іскрохвоста, Ніжнодряп та Чорнолапка. Всі інші залишаються доглядати за табором. На цьому віче закінчено.

Коли стемніло, обрані коти 'ланцюжком' йшли через свою територію. Був вже майже місяцепік, тож Полум'єзірка поспішала, переймаючись, чи не прийдуть вони останніми.

Коли коти дійшли до Вербової Завіси, Чорнолапка оглянулася довколо. Це її третє чи четверте зборище, але краса цього місця все одно завжди привертала її увагу. Місце зборищ було розташоване на великих пласких каменях посеред спокійної річкової розвилки. Каміння височіло над водою й завжди залишалося сухим, бо вода не підіймалася до того рівня, аби їх зачепити. Навколо було розташоване широке коло з верб і вільх, їхнє гілля створювало щось на кшталт навісу.
Полум'єзірка з полегшенням зітхнула - Рясковий Клан ще не прийшов, отже, вони не останні.

Пройшовши по вузький стежці з корінців та колодам, медикіт Конюшинового Клану випадково врізався в якогось чорного кучерявого кота.

- Ти що, не бачиш, куди йдеш? – загарчав у відповідь чорнявий, різко повертаючись та впиваючись своїм гострим поглядом в бідосю. Це був вояк Тисового Клану, Чорнолебідь. - Невже медикоти не такі уважні, як вояки? Ох ні, я поняв. Це проблема Конюшинового Клану, ви самі по собі неуважні.
Дещо саркастично, з вкрапленнями презирства зауважив кучерявий.
Чирянковій напружився, відвівши вуха назад. Його багато разів відвідувала думка, що йому варто було стати вояком і не слухати нав'язливі, виснажуючі настанови матері.
- А хіба на зборище не треба приходити з охайним хутром? Чи це проблема Тисового Клану? – вступилася Чорнолапка за сіро-рудого медикота, підходячи ближче до котів. Помаранчевоокий кіт мав невеличкі комплекси щодо свого хутра, бо як би він за ним не доглядав, воно завжди залишалося кучерявим - і йому це не подобалося.
Чорнявий вояк вишкірився, готуючись сказати щось уїдливе в її бік, ніби гадюка готувалася вкусити, але перш ніж Тисовий кіт встиг відкрити рота, почалося зборище. 'Рясковий Клан та і не прийшов', почулося десь з натовпу котів.

Двоє провідників стояли на корінні Великого Дерева, трошки почекавши, поки вояки довкола звернуть увагу.
Левозірка, струнка, пошрамована золотисто-коричнева кішка говорила першою. Зборище видалося коротким, бо розповісти було майже нічого - в Тисового Клану з'явився новий новак, Горличколап, але це й все. В обидвох Кланів всі були ситі і здорові.

По дорозі назад Полум'єзірка була заглиблена в свої думки. Було важко не помітити, що Тисовий Клан відносився до них з недовірою - хоча причин на те майже не було. Білява провідниця настільки зосередилася на спогадах, що була необережна і її лапа зісковзнула з вологого каміння. Кішка ледь не впала у воду, але їй вчасно допоміг Ніжнодряп, що йшов поряд.
- Ти в порядку? – схвильовано спитав вояк, відвівши вуха назад, коли Полум'єзірка кивнула.
- Все добре. Дякую. – відповіла вона, перш ніж перестрибнути на коріння.

Прийшовши в табір, коти розійшлися по кублам. Осяйнохмар сидів на чатах біля кубла полонених, коли повз нього пройшла провідниця, прямуючи до власного кубельця.
- Я скликаю віче завтра вранці. – коротко нявкнула вона, занадто втомлена, аби збирати котів прямо зараз. Воєвода на її слова лише мовчки кивнув.

У таборі було тихо, коли Гвоздиколапка здригинулася на своїй підстилці з моху та листя, різко відкривши очі. Молода новачка кліпнула помаранчевими очима, перш ніж потягнулися і встати з підстилки. Після такого страшного сну в неї не було бажання знову лягати спати, навіть попри те, що була глибока ніч.

Вийшовши на двір, плямиста киця побачила Сонцесяйву, що сиділа біля кубла полонених - а неподалік Тигрозуб. Золотисто-кремова киця все ніяк не могла замовкнути, і весь час щось шепотіла вояку, але той чи то відмахувався від відповіді, чи просто казав їй замовкнути.
Гвоздиколапка відвела вуха назад, відвівши погляд в інший бік, перш ніж почула звернення до себе.
- Щось не так? – спитав знайомий голос. То був Тигрозуб, який ненадовго відійшов від балакучої воячки, бо помітив яка новачка знервована.
- Нічого серйозного. Просто сон. – пробурмотіла вона, колупаючи кігтиком землю.
- Іноді сни мають значення. Що тобі наснилося? – відповів коричневий кіт, сівши і обійнявши лапи хвостом.
- Це було жахіття. – нявнула вона, трошки схвильовано, поки згадувала деталі. Перед очима одразу з'явився образ. – Там було багато котів, всі між собою б'ються. Але потім злість перетворилася на страх і відчай. – сказала Гвоздиколапка, переводячи погляд на Тигрозуба. - Я не пам'ятаю чітких деталей, але з часом там було неможливо дихати. Ніби все відбувалося під водою.
Смугастий вояк мовчки слухав меншу, не перебиваючи. Він примружив очі, трошки задумавшись. Гвоздиколапці могло приснитися щось важливе, щось, на що не варто закривати очі. Але з іншого боку, чому це не приснилося Чирянковію? Новачку могло просто сильно вразити останнє полювання Кульбаболапки, коли вона впала у воду і ледь не потонула.

- Не хвилюйся, я думаю, це був просто сон. Лягай спати і не переймайся. – неголосно відповів Тигрозуб, встаючи з місця. Йому вже час було повертатися до Сонцесяйви, бо та мишомізка від нудьги мабуть вже полізла у кубло полонених, аби побалакати з Робертом.
Гвоздиколапка мовчки кивнула, і швиденько пішла до новацького кубла. Вона все ще виглядала трошки знервованою, але вояк вирішив, що якщо цей сон - попередження від Зореклану, краще не піднімати паніку, і розповісти все Полум'єзірці та Чирянковію завтра вранці.

☘️Зібрала все у цитати, аби так багато місця не займало :рр
Взагалі я дуже нервую, вибачте якщо десь якісь помилки або т9, або я в характер перса не влучила🙏🙏

Бзбз буду дуже рада якомусь фідбеку🙏🙏
Можете писати свої думки і враження (якщо такі є) в коментарі або анонімку 🌷

☘️by @Cottoma
☘️https://t.me/choRnosliw_KW

☘️by @navisho_ty_mene_vidmichaesh
☘️https://t.me/pidvals

🌷Привіткк
- все на телефоні; малюнки в ібісі, пишу в нотатках
- спочатку я думала над самим Кланом, як він там що він, а потім над сюжетом.
Першим продумала момент з Кульбаболапкою (одразу все й замалювала), а потім вже і все інше :рр
- еее десь під кінець було важкувато писати, в основному тому що не могла сформулювати діалог між Тигрозубом і Гвоздиколапкою
А так все якось легко було хз

☘️by @navisho_ty_mene_vidmichaesh
☘️https://t.me/pidvals

☘️ Під цим постом будуть референси персонажів, можливо колись* його оформлю ;р