☘️ Буду намагатися випускати 'чаптери' раз у місяць, аби встигнути підготуватися і не ловити вигорання.
Одна глава = одна повня;

🌷В мене вже майже готов план-сюжет до першої глави, і мені вже неймовірно подобається що виходить.
Останні два клани будуть з'являтися на зборищах або на кордонах.

☘️Також, коли вийде перша глава, я б хотіла щоб в коментарях мене поправляли(та й загалом я була б рада будь якому фідбеку), якщо я десь не попала в характер вашого персонажа, щоб в наступний раз я краще знала як той чи інший кіт відреагує🙏

☘️План-сюжет для першого розділу вже готовий (+ я вже почала писати першу повню), тож деякі коти з'являться тільки у другому чаптері, щоб мені не довелося все переписувати.
Ще хочу сказати(нагадати?) що по ходу історії деякі персонажі можуть отримати інше ім'я, якусь травму, або просто померти :р

🌷Також, я трошки переоцінила свої можливості, і малювати додаткові картинки я буду не всім персонажам, а тільки деяким (1 арт на 1 главу)
Буду намагатися робити все різноманітно, тож врешті решт кожному пощастить отримати малюнок🐜

☘️Заздалегідь вибачте будь ласка, якщо комусь з персонажів було виділено мало екранного(написаного) часу🙏

☘️ Іноді буду годувати вас отакими штуками

☘️Щоб вам нудно не було, дам вам малесенький уривок з чаптеру

❝ Запанікувавши, кремово-рудувата киця почала борсати лапами, намагаючись вчепитися кігтями в кору дерева, з якого зістрибнула. Зусилля кішечки висвободитися були марними, і __ з жахом зрозуміла що течія заносила її під стовбур дерева, такого собі безпечно місця, і вона почала тонути.❝

☘️В мене є бажання просто закинути розділ як є, але інша частина мене каже що так не можна

Давайте, змотивуйте мене й напишіть в коментарі/анонімку свої припущення щодо сюжету🍀

🍀Із гарних новин, розділ закінчен на 9/12 частин :]]

🍀пу пу пу
Підгодую вас фразочкою
Мені дуже подобається та хімія між цими двума, що потроху створюється

☘️ - Гей, _. Твій новак тобі абсолютно не пасує, може попросиш Ряскоптаху обміняти його на кошеня? – Десь всередині дороги насмушкувато сказала ____, задерши підборіддя.

☘️ Є шанс що перший розділ Кловеру трошки затримається, бо прийшлося замінити одного персонажа. Я розраховувала викласти його в 25-30х числах, але може бути таке що я просто не встигну❤️‍🩹
Персонаж якого я замінила характером дуже відрізняється від того, хто тепер сидить на його місці, тож трюк 'просто замінити одне ім'я на інше' не спрацює

🍀Мнем, відбій паніки. Я зробила все швидше, ніж думала.

🌷В мене готово 10/12 частин, тож все ж таки очікуйте чаптер 27.09 25.09.

ᴄʜᴀᴘᴛᴇʀ 𝟣

Ще секунду назад Кульбаболапка ловила світлячка уві сні, спритно пересуваючись по стовбуру поваленого дерева посеред води, а в наступну мить кремово-рудувата киця прокинулася від того, що хтось штурхає її лапою. Новачка неохоче відкрила очі, проморгавшись та проганяючи залишки сну, перш ніж побачити перед собою обличчя своєї виховниці. Березоледа, сіра воячка з блідо-зеленими очима, стояла перед кублом меншої, терпляче чекаючи поки та проаналізує ситуацію і нарешті зрозуміє, що відбувається.

Кульбаболапка вкотре кліпнула очима, перш ніж швидко і трохи незграбно піднятися на лапи.
- Ти йдеш з нами в мисливський патруль. – неголосно нявкнула Березоледа, ледь махнувши кінчиком хвоста.
- нами? – спитала новачка, виходячи з кубла слідом за сірою кішкою.
- Осяйнохмар та Тигрозуб теж в патрулі. Вони були не проти, коли я спитала, чи можеш ти піти. – пояснила зеленоока воячка, глянувши в бік виходу з табору, де їх вже чекали раніше згадані вояки.
Осяйнохмар, як завжди, мав охайний вигляд, його біла шубка майже сяяла. А от Тигрозуб, коричневий кіт із рудими смужками, виглядав приблизно так само як Кульбаболапка - ймовірно щойно прокинувся і теж не мав часу на вмивання.

Мисливський патруль вийшов за межі табору, сухого острівця серед купи річок, що звиваються й перетинають одна одну, утворюючи тихі затоки та заболочені луки. Повсюди на території була ряска - вона вкриває зеленим килимом ставки, заводі й мілкі водойми, де люблять ховатися риба та жаби. Береги встелені густими заростями очерету й верболозу, а між корінням дерев часто хлюпоче каламутна вода. Коти обережно, проте дуже швидко пересувалися по камінню та коренями дерев, що визирали з води.
Патруль зупинився на Рясковому Озері- місце, де коти Конюшинового Клану зазвичай полювали. Звісно, риби було багато всюди, але так вже повелося. Вояки приходили сюди радше по традиції, або, можливо звичці.
Озеро відповідало своїй назві - воно було практично повністю вкрито ряскою.

Тигрозуб спокійно полював на рибу, трошки спустившись вниз по дереву і вичикуючи потрібний момент аби спіймати свіжину - однак його полювання перервала Кульбаболапка, яка була впевнена що рибу можна спіймати лапами у воді. Думаючи, що озеро не глибоке, плямиста новачка стрибнула у воду прямо на рибу, яка, звісно, злякалася і втекла. Лапи Кульбаболапки так і не торкнулися дна, через що різноока зрозуміла, що зробила величезну помилку. Березоледа вчила її плавати на минулому тренуванні, однак тих базових знань було недостатньо, аби вселити в молоду кішку впевненість. Запанікувавши, кремово-рудувата киця почала борсати лапами, намагаючись вчепитися кігтями в кору дерева, з якого зістрибнула. Задня лапа плямистої новачки зачепилася за гілку, що було погано видно в мутній воді, і киця застрягла. Зусилля кішечки висвободитися були марними, і Кульбаболапка з жахом зрозуміла що течія заносила її під стовбур дерева, такого собі безпечно місця, і вона почала тонути.

Тигрозуб розгубився та не встиг нічого зробити, як сіра воячка кинулася у воду слідом за меншою. Схопивши Кульбаболапку за карк, Березоледа витащила свою новачку на дерев'яну поверхню.
- В тебе взагалі розум є?! Ти ледь не померла! – зашипіла зеленоока на меншу кішку, коли перевела дихання і обтрусилася. – Я ж тобі казала, чому не варто бездумно лізти у воду! Ти все забула, чи вирішила просто знехтувати моїми застереженнями?!
Кремово-рудувата новачка досі була налякана і розгублена, її вуха були щільно притиснути до голови. Киця нічого не відповіла, їй було соромно навіть підвести погляд. Кульбаболапці зазвичай добре давалося полювання - тому її і покликали в патруль. Просто цього разу вона вирішила, що було б непогано якби в котів клану було більше технік полювання, ніж довго-довго сидіти на стовбурі поваленого дерева і чекати, поки якась необачна рибка буде пропливати повз.

- вибач.. – нявнула кремова киця, ледь глянувши на свою виховницю.

Осяйнохмар тим часом спіймав невеличку рибу. Тигрозуб підбіг до нього, вправно перестрибнувши з одного стовбура на інший, виглядаючи дещо схвильовано.
- Кульбаболапка ледь не потонула. – коротенько пояснив він, махнувши хвостом в бік новачки та її виховниці.
Осяйнохмар примружив очі, кинувши мовчазний, нечитабельний погляд на Кульбаболапку, у якої хутро вже стирчало на всі боки, ніби голки в їжачка.
Воєвода перейшов до кішок, обережно ступаючи по товстій гілці. Поклавши рибу під лапи зеленоокої воячки, кіт знову впився поглядом в кремово-рудувату новачку.
- Березоледа, проведи Кульбаболапку до Чирянковія. Нехай він огляне її лапу. І візьми з собою свіжину. – сухо нявкнув білявий, піднявши підборіддя і все ще несхвально дивлячись на меншу кицю, у якої з правої задньої лапи просочувалася цівка крові.
Сіра кішка кивнула в знак розуміння, закривши Кульбаболапці рота кінчиком хвоста, бо новачка знову хотіла пробурмотіти вибачення, або, можливо якісь виправдання.

Тим часом, поки мисливський патруль розбирався з тією ситуацією, Чирянковій разом з Полум'єзіркою вийшли назбирати цілющих трав. Провідниця сама визвалася допомогти, коли почула як сіро-рудий кіт жалівся на свою важку і нудну роботу. Чирянковій ніколи не хотів бути цілителем, проте Ряскоптаха, його мати, змусила бідосю йти по стопах бабусі, яка через травму була вимушена передчасно стати старійшиною, а пізніше зацікавилася лікарською справою.
Білява кішка з жовто-бурштиновими очима вже назбирала купу трав, від маруни до хвощу, поки смугастий медикіт йшов та розповідав про своє життя.
- Хіба це чесно, ставати цілителем по бажанню батьків? Це навіть не пророцтво. З мене вийшов би гарний вояк,.. – безупинно говорив вухатий, ніби розмовляв не з провідницею, а подружкою.
- Це м'ята? – перебила його Полум'єзірка, ледь вимовляючи слова через забитий травами рот.
- Це? Еее.. – нявнув медикіт, глянувши своїми темно-зеленими очима в бік високої рослини, на стеблі якого росло овальне листя. – так, це м'ята. Так от, якби я був вояком..
- Може побудеш не вояком, а медикотом, та зірвеш пару листочків м'яти? – знову спитала провідниця, коли поклала лікувальні трави на землю, аби мати можливість нормально говорити. Питання було скоріше риторичне, але то було цілком в характері Чирянковія почати говорити якісь відмовки.
- Я потім за нею повернуся. – пояснив молодий медикіт, знизавши плечима. – та й хто тобі розповість, яка рослина отруйна, а яка ні, якщо мій рот буде зайнятий листям?
Полум'єзірка закотила очі, нічого не відповіла й просто підняла цілющі трави, які назбирала раніше. Після цього обоє котів пішли до табору.

Горицвіт, кремоао-коричневий кіт з блакитними очима, разом із Туманоступкою, сіра плямисто-смугаста воячка, сидів біля Рівного Каменю, вмиваючись і чекаючи поки решта котів що мали йти в прикордонний патруль зберуться. Лататтєхвоста, витончена довгошерста кремова кішка з темними смугами, доволі швидко прийшла, практично одразу після Туманоступки.
Коли трійця нарешті дочекалася Темнолапа та його біло-рудого виховника Ніжнодряпа, напівкремовий вояк піднялася на лапи та пішов в бік виходу з табору, пробурмотівши собі під носа щось на кшталт 'нарешті'.

Прикордонний патруль з легкістю пройшли болотясту зону своєї території, ступаючи по корінцям та камінню. Проходячи кордон з Тисовим Кланом коти не помітили нічого підозрілого, хоча чорно-білий новак був особливо уважний до деталей. Вже були випадки, коли Тисові вояки полювали на їх території, і при чому робили це так очевидно, що складалося враження ніби то була якась провокація.
Коли патруль перейшов на інший бік, до кордону з Рясковим Кланом, Темнолап вибіжав наперед - решта котів йшли трохи позаду.
Чорно-білий новак насторожився - принюхавшись, котик помітив незнайомий запах. Сховавшись в заростях очерету, різноокий побачив наступну картину: пошрамована темно-попеляста кішка із червоним зубчатим нашийником розмовляла з кремезним сірим самітником. Кіт мав не менш шрамів ніж кішка, якщо не більше.

- Чому ні? Ти навіть їх не знаєш. Я твоя подруга, а не ці мишомізкі. – прогарчала незнайомка на сірого, роздратовано махаючи хвостом з боку в бік. Останній же у відповідь невинно кліпнув очима, ніби не зрозумів суті її слів, хоча з великим шансом зеленоокий просто таким чином ухилився від відповіді.
Лататтєхвоста, Туманоступка, Горицвіт і Ніжнодряп тільки-но прийшли до кордону, коли волоцюга з незвичним нашийником їх помітила і втекла, залишивши 'друга' розбиратися самотужки.

- Вони щось планували! – зашипів Темнолап, вистрибнувши з очерету й наїжачивши хутро. Новак витягнув кігті, підійшовши до сірого самітника. – Хто ти і що робиш на території Конюшинового Клану? Хто та кішка? Відповідай, або наш патруль від тебе живого місця не залишить!
Сірий у відповідь так само кліпнув очима, перш ніж посміхнутись і ледь схилити голову на бік.
- Роберт. Друзі називають мене Боб. А ви всі хто? Що таке Конюшиний Клан? Прикольна назва. – майже занадто життєрадісною відповів зеленоокий.
Горицвіт неподалік разом з Лататтєхвостою спостерігали за самітником, кидаючи один на одного погляди і не будучи впевненними, чи вести цього Роберта в табір як полоненого, або просто вигнати з території.

Темнолап в свою чергу був спантеличений поведінкою самітника, бо очікував у відповідь почути щось більш агресивне, або навпаки, нервово-налякане.
- Не веди себе як дурень! Ти переводиш тему! – загарчав чорно-білий новак, роздратувавшись.
Різноокий хотів сказати більше, проте перед ним виступив біло-рудий виховник.
- Заспокойся, Темнолапе. Ти занадто дратуєгся на нього, це того не варте. – пробурмотів Ніжнодряп, ледь махнувши кінчиком хвоста.
- Але ж він навмисно веде себе так, ніби в нього бджоли в голові! Він відводить підозри! – пирхнув новак, відводячи вуха назад і кидаючи злісний погляд в бік Роберта.
- Які підозри? – нявнув той, нахиляючи голову вже в інший бік.
- Замовкни! – гиркнув на нього Темнолап, не зважаючи на погляд свого виховника, який чітко натякав йому припинити агресувати.

Туманоступка спочатку стояла трохи осторонь, не будучи впевненою, чи варто влізти в ситуацію. Що якщо вона скаже щось не те?
- Мені здається Темнолап частково правий. Ми не можемо довіряти цьому самітнику тільки тому що він не напав на нас, як тільки побачив. – обережно нявнула смугаста кішечка, махнувши хвостом.
Горицвіт примружила очі.
- Думаю його можна відпустити. Нехай собі йде, він нічого не зробив і судячи з всього, намірів поганих не мав.
- А як же та волоцюга! Вони щось планували! – перервав воячку чорно-білий кіт, знову наїжачивши хутро.
- Ми не можемо знати напевно. – сказала Лататтєхвоста, смикнувши вухом. – Що якщо то була просто дружня розмова..
- Дружня розмова? Ти себе чуєш? Це навіть звучить не правдоподібно. – пирхнув Темнолап, роздратовано зітхаючи. Чому його ніхто не слухав? Через вік? Через повню він вже буде вояком, тож це нечесно.

- Так що таке Конюшиний Клан? – повторив сірий самітник, кинувши погляд на кожного кота потруля по черзі. – Це типу зборище котів які якось пов'язани з конюшинами?
- Ні. Не лізь. – коротко прошипів на зеленоокого новак.
- Перестань грубити, Темнолапе. Якщо ти його спровокуєш і він вирішить напасти, то ти будеш його першою ціллю. Крім того, він більше тебе майже в три рази. - нявкнул Ніжнодряп, відводячи чорно-білого котика у бік.

Кремово-коричневий вояк спочатку дивився як новак і його виховник відходять в бік, потім перевів блакитні очі на пошрамованого самітника.
- Цього разу ми обійдемося без бійки. Ти зайшов на територію нашого Клану, тож будь ласкавий, покинь її.
Роберт мовчки кивнув, розвернувся, і пішов геть слідом за кішкою із зубчатим нашийником. Горицвіт примружив очі, перш ніж теж повернутися й скритися в чагарниках. Інші коти патруля переглянулася між собою, і пішли за нею.

- Він якийсь.. дивний. – зітхнула Туманоступка, відвівши вуха назад, крокуючи поряд з Ніжнодряпом та його новаком.