Коли батьки транслюють дитині, що жертвують собою заради неї, що вона має бути за це вдячною і так само жертвувати собою, —
єдине, з чим у результаті доводиться справлятися дитині, це самотність і почуття провини, яке вона намагатиметься спокутувати до кінця життя.
єдине, з чим у результаті доводиться справлятися дитині, це самотність і почуття провини, яке вона намагатиметься спокутувати до кінця життя.
Якщо ви когось любите, ваші світлі почуття не роблять цю людину вам зобов’язаною.
«Я ж тебе люблю — отже, роби все так, як я хочу» — це не любов, а споживацьке ставлення.
Це можна назвати соціальною кармою, якщо звільнити слово від містичних конотацій.
Вчинок породжує реакцію, реакція стає вчинком для когось іншого, і так далі ланцюгом, який ніхто не контролює і за який ніхто не відповідає повністю.
Начальник накричав на підлеглого, підлеглий прийшов додому і накричав на дружину, дружина зірвалася на дитину, дитина вдарила собаку.
Класичний приклад із підручників психології, який кожен пізнає з власного життя.
Але так само, як травма подорожує від людини до людини, подорожує і добро.
Учитель, який повірив у дитину з неблагополучної сімʼї, може змінити траєкторію цілого роду.
Терапевт, який допоміг одному клієнту, опосередковано допоміг усім, з ким цей клієнт взаємодіятиме.
Випадкова доброта незнайомця може стати тим моментом, коли людина вирішує не передавати свій біль далі.
mr_mcbaskketball
Грецька філософія розрізняла hedonia - задоволення від приємних відчуттів - і eudaimonia - задоволення від повноти реалізації своєї природи.
Арістотель вважав, що евдемонія приходить від діяльності згідно з чеснотою, від актуалізації того, ким істота потенційно є. Це не про приємні відчуття як такі, а про правильне функціонування.
А коли ми вирішили, що хотіти уваги - це щось ганебне? Я певна ви не раз чули зневажливі фрази типу: «ой вона просто хоче уваги».
Так хоче. І я хочу. І ви хочете. І кожна жива істота хоче.
Хотіти уваги настільки ж природньо, як хотіти їсти. Коли мене помічають - це про підтвердження що я існую, я в групі, я в безпеці. Недаремно ігнорування кваліфікується як один із найжорстокіших видів емоційного насилля, бо для нашої соціальної психіки ізоляція - смерть.(с)
Так хоче. І я хочу. І ви хочете. І кожна жива істота хоче.
Хотіти уваги настільки ж природньо, як хотіти їсти. Коли мене помічають - це про підтвердження що я існую, я в групі, я в безпеці. Недаремно ігнорування кваліфікується як один із найжорстокіших видів емоційного насилля, бо для нашої соціальної психіки ізоляція - смерть.(с)
є щось болісно чисте у тому факті, що найстаріші квіти на Землі розквітали без свідків, краса існувала до людини і, ймовірно, переживе її
а ми й досі переконані,
що все прекрасне
має дивитися у наш бік, наче природа існує
виключно для глядача
•
Поки ви не відчуєте чисту, легальну лють до тих, хто зробив вам боляче, ваше прощення - це просто мазохізм.
Системно уникати відновлення - один із симптомів психологічної травми: «поки я без сил — біль теж без сил.»
«Людей зі складним характером не буває. Є незрілі люди, які не навчилися контролювати свою поведінку, не вміють саморегулюватися, не вміють визнавати свою неправоту, вибачатися, чути інших і змінюватися.»
Час НЕ лікує.
А дійсно лікують:
• Нові нейронні зв'язки, новий досвід
• Надійні стосунки, в яких нервова система побуде в стані спокою, безпеки
• Усвідомлення й проживання власних почуттів
• Творення власного сенсу (особливо коли попередній вичерпався)
• Сон(с)
А дійсно лікують:
• Нові нейронні зв'язки, новий досвід
• Надійні стосунки, в яких нервова система побуде в стані спокою, безпеки
• Усвідомлення й проживання власних почуттів
• Творення власного сенсу (особливо коли попередній вичерпався)
• Сон(с)
Усунути неприємні почуття, які пов’язані з реальністю й конгруентно її відображають - неможливо. Вони припиняться лише тоді, коли зміниться зовнішня реальність. До того часу їх можна тільки витримувати.
Якщо навколо все погано - ви почуватиметеся так само погано. І це ознака здорової психіки.
Ніхто не зобов’язаний приймати нас такими, якими ми є, але й ми маємо право шукати тих, поруч із ким можемо залишатися собою — без насильства й примусу