Чому треба працювати з хронічним високим рівнем тривоги? Тому що така тривога як чорна діра — затягує в себе життєві ресурси людини, забирає купу сил і виснаживши, може призвести до депресивного розладу.
Наукові дослідження про щастя показують нам що:
1️⃣ базовий емоційний фон особи (радості, задоволення, оптимізму) на 50% визначається генетично.
2️⃣лише на 10% на нього впливають життєві обставини
3️⃣ на 40% визначається способом життя людини, цілеспрямованими діями
©️
1️⃣ базовий емоційний фон особи (радості, задоволення, оптимізму) на 50% визначається генетично.
2️⃣лише на 10% на нього впливають життєві обставини
3️⃣ на 40% визначається способом життя людини, цілеспрямованими діями
©️
Добрі наміри це прекрасно. Але перед тим, як втілювати їх у життя, переконайтеся, що ви не намагаєтеся контролювати те, що не можете контролювати. Інших людей. Їхні дії. Їхні почуття.
Насилля може мати найблагородніший посил. Але воно все одно залишається насиллям. ©️
Насилля може мати найблагородніший посил. Але воно все одно залишається насиллям. ©️
👁️🗨️Основою тривожних розладів є гіперконтроль і уникання. Сьогодні про перше:
📌Гіперконтроль — це потреба контролювати якомога більше процесів у своєму і нерідко чужому житті.
«Гіпер» — це надмірний. Від звичайного контролю відрізняється тим, що захоплює процеси, сфери, області життя, які ми контролювати або не можемо або які нам контролювати не слід.
📍Проявляється в 3 напрямах:
1️⃣Гіперконтроль відносно себе: своїх думок, емоцій, відчуттів.
2️⃣Гіперконтроль відносно інших: бажання контролю над чужими думками, емоціями і поведінкою.
3️⃣Гіперконтроль відносно світу: постійне прокручування всіх можливих варіантів розвитку подій, тривожні думки «а що, якщо…»
Наслідок гіперконтролю — вагома нервово-психічна напруга, яка призводить до виснаження психічних і фізичних ресурсів.
📌Гіперконтроль — це потреба контролювати якомога більше процесів у своєму і нерідко чужому житті.
«Гіпер» — це надмірний. Від звичайного контролю відрізняється тим, що захоплює процеси, сфери, області життя, які ми контролювати або не можемо або які нам контролювати не слід.
📍Проявляється в 3 напрямах:
1️⃣Гіперконтроль відносно себе: своїх думок, емоцій, відчуттів.
2️⃣Гіперконтроль відносно інших: бажання контролю над чужими думками, емоціями і поведінкою.
3️⃣Гіперконтроль відносно світу: постійне прокручування всіх можливих варіантів розвитку подій, тривожні думки «а що, якщо…»
Наслідок гіперконтролю — вагома нервово-психічна напруга, яка призводить до виснаження психічних і фізичних ресурсів.
Гіперконтроль проявляється тому, що в людини є базова недовіра до себе, до людей, і до життєвих подій. Тому що ця фундаментальна довіра була порушена внаслідок психотравмуючих обставин.
Зміни часто йдуть за руку з дискомфортом.
Чому? Тому що мозок чинить опір, адже ми намагаємося змусити його робити по-новому те, що він звик робити по-старому або не робити взагалі.
Однак цей дискомфорт може бути різним: дискомфортом розвитку або дискомфортом насилля.
📍Дискомфорт насилля.
Як видно із назви, це дискомфорт, який ми не обирали добровільно. Це дискомфорт, який ми вибрали під впливом із боку, чи через насильство над собою. Тобто ми робимо щось не тому, що хочемо, а тому, що маємо виправдати очікування, інакше отримаємо по дупці (від себе чи інших). Такий дискомфорт створює багато тривоги, злості, супротиву, тому що ми не розуміємо, а навіщо, власне, страждаємо.
📍 Дискомфорт розвитку
Це дискомфорт добровільний. Ми готові його вибрати, бо добре розуміємо, як він допомагає зростати. Ми розуміємо, які результати нам принесе реалізація сумнівів, турбота про себе, захист кордонів, незручна розмова, лікувальна дієта, конкретна справа і т.д. Процес все одно неприємний, але ми готові спробувати.
Чому? Тому що мозок чинить опір, адже ми намагаємося змусити його робити по-новому те, що він звик робити по-старому або не робити взагалі.
Однак цей дискомфорт може бути різним: дискомфортом розвитку або дискомфортом насилля.
📍Дискомфорт насилля.
Як видно із назви, це дискомфорт, який ми не обирали добровільно. Це дискомфорт, який ми вибрали під впливом із боку, чи через насильство над собою. Тобто ми робимо щось не тому, що хочемо, а тому, що маємо виправдати очікування, інакше отримаємо по дупці (від себе чи інших). Такий дискомфорт створює багато тривоги, злості, супротиву, тому що ми не розуміємо, а навіщо, власне, страждаємо.
📍 Дискомфорт розвитку
Це дискомфорт добровільний. Ми готові його вибрати, бо добре розуміємо, як він допомагає зростати. Ми розуміємо, які результати нам принесе реалізація сумнівів, турбота про себе, захист кордонів, незручна розмова, лікувальна дієта, конкретна справа і т.д. Процес все одно неприємний, але ми готові спробувати.
Із колекції улюблених висловів:
«Любити себе — значить бути уважним до себе і допомагати собі справлятися».
Мені це видається фундаментом для всіх інших виявів любові до себе, яких, безумовно, немало.
Бо коли людина уважна до своїх потреб, у неї з‘являється напрям.
Бо коли людина знає, що прийде собі на поміч і в найтемніші часи, то земля під ногами міцніє.
«Любити себе — значить бути уважним до себе і допомагати собі справлятися».
Мені це видається фундаментом для всіх інших виявів любові до себе, яких, безумовно, немало.
Бо коли людина уважна до своїх потреб, у неї з‘являється напрям.
Бо коли людина знає, що прийде собі на поміч і в найтемніші часи, то земля під ногами міцніє.
Думки матеріалізуються? 🤔
Метеріалізуться, але не буквально.
Ми звикли сприймати матеріальність думок як прямий наслідок: «погане подумав — погане відбудеться». Насправді, це працює не так.
Матеріальність думок — це скоріше метафора, яка відображає те, як мислення може направляти нашу поведінку.
Як це працює? Приклад
Розглянемо це на прикладі прикмет, «зглазу» або родових проклять. Коли ми пояснюємо нашу невдачу, наприклад, зглазом, ми даємо життя цій думці у своїй реальності.
Якщо це зглаз, то за цим слідує певна емоційна реакція, наприклад, страх або злість на того, хто нібито наврочив цю людину.
Якщо віра в це досить сильна, люди вдаються до дій, властивих цій вірі; в даному прикладі, вони звертаються до ворожок або екстрасенсів, щоб ті зняли прокляття.
Після цього, за логікою віруючого, прокляття знято, тривога спадає, з'являється впевненість у завтрашньому дні, і людина починає жити спокійне життя, ґрунтуючись на досвіді, який вонв пережила. Таким чином, вона дозволяє магії бути навколо себе.
Висновки
Думки не матеріальні.
Вони впливають на фокус нашої уваги і побуджують нас до емоцій, які відповідні цим думкам і таким чином визначають нашу поведінку.
Якщо ми подумали, що все пройде погано, то у нас запускаються вивчені реакції на можливі події, ми знаходимося в тривозі, очікуючи найгіршого, і тим самим концентруємося на негативних аспектах навколо. Стаємо більш вразливими до них (с)
Це саме працює із позитивним мисленням. Концентруємося на доброму, свідомо помічаємо хороші аспекти ➡️ почуваємо себе краще.
Метеріалізуться, але не буквально.
Ми звикли сприймати матеріальність думок як прямий наслідок: «погане подумав — погане відбудеться». Насправді, це працює не так.
Матеріальність думок — це скоріше метафора, яка відображає те, як мислення може направляти нашу поведінку.
Як це працює? Приклад
Розглянемо це на прикладі прикмет, «зглазу» або родових проклять. Коли ми пояснюємо нашу невдачу, наприклад, зглазом, ми даємо життя цій думці у своїй реальності.
Якщо це зглаз, то за цим слідує певна емоційна реакція, наприклад, страх або злість на того, хто нібито наврочив цю людину.
Якщо віра в це досить сильна, люди вдаються до дій, властивих цій вірі; в даному прикладі, вони звертаються до ворожок або екстрасенсів, щоб ті зняли прокляття.
Після цього, за логікою віруючого, прокляття знято, тривога спадає, з'являється впевненість у завтрашньому дні, і людина починає жити спокійне життя, ґрунтуючись на досвіді, який вонв пережила. Таким чином, вона дозволяє магії бути навколо себе.
Висновки
Думки не матеріальні.
Вони впливають на фокус нашої уваги і побуджують нас до емоцій, які відповідні цим думкам і таким чином визначають нашу поведінку.
Якщо ми подумали, що все пройде погано, то у нас запускаються вивчені реакції на можливі події, ми знаходимося в тривозі, очікуючи найгіршого, і тим самим концентруємося на негативних аспектах навколо. Стаємо більш вразливими до них (с)
Це саме працює із позитивним мисленням. Концентруємося на доброму, свідомо помічаємо хороші аспекти ➡️ почуваємо себе краще.
Forwarded from Pink Freud
Інколи ми не можемо відпустити біль від втрати, тому що це єдине, що пов'язує нас з тим, що втрачено. Єдина ниточка, яка все ще міцно тримає зв'язок. Болить — значить живе. Живе — значить ще є надія. Примарна, ілюзорна, але є.
А якщо перестане боліти і залишиться десь у спогадах, чи не зрада це? А якщо перестане боліти, чи не зітреться з пам'яті зовсім? І якщо зникне біль, то що тоді взагалі залишиться потому?
Інколи відчувати біль означає тримати міцно-міцно і ніколи нікуди не відпустити. Не віддати. Не відмовитися.
Elena Borovik
А якщо перестане боліти і залишиться десь у спогадах, чи не зрада це? А якщо перестане боліти, чи не зітреться з пам'яті зовсім? І якщо зникне біль, то що тоді взагалі залишиться потому?
Інколи відчувати біль означає тримати міцно-міцно і ніколи нікуди не відпустити. Не віддати. Не відмовитися.
Elena Borovik