Існує такий ефект — Барнума-Форера.
Це коли вам дають розмитий, універсальний опис особистості, а ви такі: «Воу, та це ж про мене!»
Уся ця класика з гороскопів:
— Вам важливо, щоб вас цінували, але іноді ви сумніваєтеся в собі. — Ви можете бути товариською людиною, але вам також потрібно час наодинці.
Ну, очевидно ж, що це підходить майже всім.
Що цікаво — це прізвище Барнума в назві.
Барнум взагалі не дослідник, а шоумен і шарлатан. Він був відомий тим, що говорив кожному щось настільки загальне, що всі думали: «Ого, він бачить мене наскрізь!»
А ось Форер — це психолог, який у 1948 році провів експеримент: Він дав студентам «унікальний» психологічний портрет… який виявився однаковим для всіх. І що? Студенти в середньому оцінили його точність на 4,3 з 5.
Тобто ефект довів не Барнум, а Форер.
Але, звісно, в масовій культурі запам’ятали саме прізвище шоумена.
Іронічно, правда? Навіть у ефекті, де суть — у навіюванні, вся увага дісталася не вченому, а хитрому маніпулятору.
Це коли вам дають розмитий, універсальний опис особистості, а ви такі: «Воу, та це ж про мене!»
Уся ця класика з гороскопів:
— Вам важливо, щоб вас цінували, але іноді ви сумніваєтеся в собі. — Ви можете бути товариською людиною, але вам також потрібно час наодинці.
Ну, очевидно ж, що це підходить майже всім.
Що цікаво — це прізвище Барнума в назві.
Барнум взагалі не дослідник, а шоумен і шарлатан. Він був відомий тим, що говорив кожному щось настільки загальне, що всі думали: «Ого, він бачить мене наскрізь!»
А ось Форер — це психолог, який у 1948 році провів експеримент: Він дав студентам «унікальний» психологічний портрет… який виявився однаковим для всіх. І що? Студенти в середньому оцінили його точність на 4,3 з 5.
Тобто ефект довів не Барнум, а Форер.
Але, звісно, в масовій культурі запам’ятали саме прізвище шоумена.
Іронічно, правда? Навіть у ефекті, де суть — у навіюванні, вся увага дісталася не вченому, а хитрому маніпулятору.
Аб'юзер постійно зазіхає на гідність інших, оскільки це дає йому можливість хоча б трохи відчути власну гідність
Незважаючи на всі досягнення — сільське господарство, медицину, інтернет, космос, нейромережі — рівень щастя людини, ймовірно, не змінився за тисячі років.
Існує думка, що люди епохи полювання і збиральництва могли бути навіть щасливішими, ніж сучасний офісний працівник із тривожністю, кредитом та відчуттям, що він «не встигає жити».
Один із парадоксів полягає у тому, що чим більше у нас зручностей і стабільності, тим складніше нам відчути справжнє задоволення. Наприклад, коли люди перейшли від збиральництва до землеробства, у них стало більше їжі — але й більше роботи, хвороб, соціальної ієрархії, тривожності.
Ми почали жити довше, але не обов’язково краще.
Харарі розглядає щастя як соціальний міф, у який вірять багато людей різних культур і епох. Він пише, що задоволення від прийому їжі чи сексу виміряти цілком можливо, а ось визначити рівень щастя на довгій дистанції — завдання непросте.
Такий погляд перегукується з ідеєю контекстуально-поведінкової науки, де щастя описується як складний і суперечливий феномен, що скоріше заплутує, ніж приносить користь.
Ми весь час щось будуємо, винаходимо, покращуємо — але чи знаємо ми, як стати по-справжньому щасливими?
Чи ми просто дуже розумні мавпочки, які навчилися запускати ракети, але досі не зрозуміли, як бути задоволеними своїм життям?
Існує думка, що люди епохи полювання і збиральництва могли бути навіть щасливішими, ніж сучасний офісний працівник із тривожністю, кредитом та відчуттям, що він «не встигає жити».
Один із парадоксів полягає у тому, що чим більше у нас зручностей і стабільності, тим складніше нам відчути справжнє задоволення. Наприклад, коли люди перейшли від збиральництва до землеробства, у них стало більше їжі — але й більше роботи, хвороб, соціальної ієрархії, тривожності.
Ми почали жити довше, але не обов’язково краще.
Харарі розглядає щастя як соціальний міф, у який вірять багато людей різних культур і епох. Він пише, що задоволення від прийому їжі чи сексу виміряти цілком можливо, а ось визначити рівень щастя на довгій дистанції — завдання непросте.
Такий погляд перегукується з ідеєю контекстуально-поведінкової науки, де щастя описується як складний і суперечливий феномен, що скоріше заплутує, ніж приносить користь.
Ми весь час щось будуємо, винаходимо, покращуємо — але чи знаємо ми, як стати по-справжньому щасливими?
Чи ми просто дуже розумні мавпочки, які навчилися запускати ракети, але досі не зрозуміли, як бути задоволеними своїм життям?
У хворобливій привʼязаності ми тримаємося не за те, що реально отримуємо, а за те, що сподіваємось отримати
Дитина не навчиться співпереживати і рефлексувати, якщо її просто покарають. Вона вчиться лише боятися покарання.
Психотерапія вчить витримувати, а не терпіти.
Не стискати зуби й чекати, поки мине. А залишатися з собою, коли накриває. Витримувати тривогу, не тікати. Витримувати емоції — свої й чужі — не пригнічувати.
Витримувати невідомість — не затикаючи її поспіхом і справами.
Є різниця між терпінням і витримкою. Перше може ламати, друге — давати внутрішню опору.
І одне діло — витримати заради себе.
Інше — терпіти, зраджуючи себе.
Те, як люди до вас ставляться, показує те, як вони були виховані, а не те, ким ви є.
Згідно з теорією гумору, жарт виникає там, де порушуються очікування — відбувається когнітивний зсув.
Іронія не рятує — але робить біль стерпнішим.
Іронія не рятує — але робить біль стерпнішим.
Я пишу: «Та шось настрій фігня»
А Підмогильний писав: «Якесь невдоволення, невиразна вага на серці, що настирливо, хоч і ніжно її гнітила. Шось таке, як душевна нудота,
- легке й неприємне чуття розлагодженості всередині, як ніби в трибки душі потрапило стороннє твориво, чіплялось зубців і гальмувало їх поправний ритм»
Люди, які мають труднощі з комунікацією, думають, що все — суперечка, і постійно
треба захищатися або нападати
треба захищатися або нападати
Бути людиною - це нормально, прагнення бути ідеальним функціоналом - патологія, яку ми романтизуємо.