«Людей зі складним характером не буває. Є незрілі люди, які не навчилися контролювати свою поведінку, не вміють саморегулюватися, не вміють визнавати свою неправоту, вибачатися, чути інших і змінюватися.»
Час НЕ лікує.
А дійсно лікують:
• Нові нейронні зв'язки, новий досвід
• Надійні стосунки, в яких нервова система побуде в стані спокою, безпеки
• Усвідомлення й проживання власних почуттів
• Творення власного сенсу (особливо коли попередній вичерпався)
• Сон(с)
А дійсно лікують:
• Нові нейронні зв'язки, новий досвід
• Надійні стосунки, в яких нервова система побуде в стані спокою, безпеки
• Усвідомлення й проживання власних почуттів
• Творення власного сенсу (особливо коли попередній вичерпався)
• Сон(с)
Усунути неприємні почуття, які пов’язані з реальністю й конгруентно її відображають - неможливо. Вони припиняться лише тоді, коли зміниться зовнішня реальність. До того часу їх можна тільки витримувати.
Якщо навколо все погано - ви почуватиметеся так само погано. І це ознака здорової психіки.
Ніхто не зобов’язаний приймати нас такими, якими ми є, але й ми маємо право шукати тих, поруч із ким можемо залишатися собою — без насильства й примусу
Багато хто вважає, що в кожного з нас є якась особлива місія. Велика мета. Призначення.
А мені здається, що це ідея нашого его — перетворити життя на проєкт. Можливо, ми тут не для того, щоб «стати кимось», а щоб просто бути.
Прожити цю реальність тілом, нервами, увагою. Відчути радість, нудьгу, страх, любов — без зобов’язання залишити слід у всесвіті.
Можливо, сенс не в тому, щоб виправдати своє існування, а в тому, щоб нарешті його помітити?
Цілком нормально й здорово — не обирати того, хто не обирає тебе.
Не стукати у зачинені двері.
І не розбивати голову в кров об стіни.
Не брати всі причини й «але» на себе.
Не стукати у зачинені двері.
І не розбивати голову в кров об стіни.
Не брати всі причини й «але» на себе.
Чому «просто заспокойся» не працює?
Бо тривога — це реакція нервової системи, а не відсутність логіки.
Любити — означає бачити людину цілісно, в єдності її сильних і слабких сторін. Якщо ми любимо лише «хороше», то насправді любимо лише власну фантазію (Д. Віннікотт).
Я маю спільне з усіма і спільне ні із ким —
Мов відблиск зір у крижаній воді.
Я дихаю повітрям тим самúм, міським,
Та чую тишу там, де гул в юрбі.
Я маю очі — бачити цей світ, І руки маю, щоб тримати час.
Мій слід в пилу - такий же слід,
Який лишав уже мільйон із нас.
Внесок жінок у розвиток психіатрії, експериментальної психології та психотерапії
🤩 Доротея Дікс (1802–1887, США) — ініціювала законодавчі реформи, завдяки яким з’явилися державні психіатричні лікарні; домоглася визнання гуманістичного підходу до «психічних хвороб».
🤩 Емілі Кемпін (1830–1895, Велика Британія) — перша жінка-ординатор у St. Luke’s Hospital; опублікувала звіти про лікувальну цінність «морального догляду» (moral treatment).
🤩 Мері Вітон Калкінс (1863–1930, США) — учениця Вільяма Джемса; розробила метод «серійно-вербального навчання», ввела термін «психологія самості», обрана першою жінкою-президенткою APA (1905).
🤩 Маргарет Флой Вошберн (1871–1939, США) — авторка The Animal Mind; перша жінка-доктор психології в Cornell (1894); продемонструвала континуум психічних функцій від тварин до людини.
🤩 Блюма Вульфівна Зейгарник (1900–1988, СРСР) — відкрила «ефект незавершених дій» (ефект Зейгарник); одна з засновниць патопсихології, послідовно поєднувала гештальт-методологію з клінічною діагностикою.
🤩 Анна Фройд (1895–1982, Австрія–Велика Британія) — систематизувала захисні механізми Я в Ich-Psychologie; заснувала дитячий психоаналіз і Hampstead Clinic.
🤩 Мелані Кляйн (1882–1960, Австрія–Велика Британія) — сформувала теорію об’єктних відносин; запровадила метод «ігрового аналізу» для дітей.
🤩 Карен Горні (1885–1952, Німеччина–США) — критикувала «психоаналітичний біологізм», розробила концепцію базальної тривоги та стратегії: «до людей», «проти людей», «від людей».
🤩 Мері Кавер Джонс (1896–1987, США) — «мати поведінкової терапії»; експеримент з Пітером і кроликом (counter-conditioning) започаткував систематичну десенсибілізацію.
🤩 Донна М. Хезелтайн (нар. 1942, США) — одна зі створювачок структурованого діагностичного інтерв’ю SCID та методик оцінювання негативних симптомів шизофренії (SANS, SAPS).
🤩 Джудіт Бек (нар. 1952, США) — співрозробниця та засновниця Beck Institute; систематизувала когнітивно-поведінкову терапію (КПТ) для тривожних і особистісних розладів.
🤩 Вірджинія Сатір (1916–1988, США) — одна з засновниць сімейної терапії; створила модель «процесу розвитку особистості» та техніку «скульптурування» сімейної системи.
🤩 Мерилін Монро Стюарт (нар. 1944) — учениця та співавторка Сальвадора Мінухіна; розвинула структурні методи сімейної терапії в роботі з дітьми та підлітками.
🤩 Клербет Джордж (1915–1987) — донька Карла Роджерса; розвинула недирективну person-centered play therapy для дітей.
🤩 Рут Бенедикт (1887–1948) — культурна антропологиня, яка безпосередньо вплинула на гуманістичну психологію через ідею «культурних патернів особистості».
🤩 Франсін Шапіро (1948–2019, США) — авторка методу EMDR (десенсибілізація та переробка за допомогою рухів очей); довела ефективність методу при ПТСР у рандомізованих дослідженнях.
🤩 Рут Ланіус (нар. 1968, Канада) — нейропсихіатриня; описала нейронні мережі дисоціації та переналаштування лімбічної системи після тяжких травм.
🤩 Тесса Сеймур (нар. 1979, Велика Британія) — досліджує соціально-афективні мережі мозку (ко-активація mPFC–TPJ); роботи про емпатію та аутизм.
🤩 Кассандра Гулд-Стелман (нар. 1980, США) — розвиває концепцію moral injury у клінічній психології та створює шкали оцінювання постбойових переживань.
психологічна зрілість визначається здатністю витримувати реальність, у якій не все належить нам, не все стається одразу і не все можна зробити самотужки.
одна з ранніх ознак абʼюзивних стосунків — ви починаєте дуже багато думати про чужий настрій.
Ви заходите додому і перше, що робите скануєте атмосферу. Чи він у хорошому настрої, сьогодні краще мовчати, або сьогодні можна щось сказати.
І поступово ваше життя починає будуватися не навколо ваших почуттів, а навколо його реакцій.
зациклитись на людині після кількох зустрічей і думати про неї днями - це не закоханість.
у психології є для цього окремий термін «лімеренція». стан, при якому мозок працює як при обсесивно-компульсивному розладі. нав’язливі думки, перечитування переписки, аналіз кожного слова.
і найцікавіше, що об’єкт цього стану - не реальна людина. за кілька зустрічей дізнатись когось неможливо. психіка просто заповнює прогалини тим, чим їй хочеться і закохується у власну фантазію.
У кожній зміні, навіть у найбажанішій, є свій смуток, адже те, з чим ми прощаємося, є частиною нас самих
Потрібно померти для одного життя, щоб увійти в інше
Потрібно померти для одного життя, щоб увійти в інше
Лисиця не знає, що вона лисиця в лісі. Вона — рух між деревами, тепло нори, запах, який веде до їжі. У неї немає "вчора я ледь врятувалась" і немає "завтра буде легше". Є тільки ось це — мокра земля під лапами, і більше нічого.
Людина дивиться на ту саму землю — і бачить шлях. Початок, середину, кінець. Ми не можемо просто бігти. Ми мусимо бігти звідкись і кудись. Ми мусимо знати навіщо. Кожен крок у нас обтяжений сенсом, який ми самі ж на нього поклали.
Тварина живе як вода в річці — без сюжету, без кульмінації, без моралі наприкінці. Вода не пам'ятає порога, через який перевалилась. Не чекає на море. Просто тече.
А ми — ні. Ми стоїмо по коліна в тій самій річці й записуємо, відкіля вона тече і куди впадає, і що це все означає. І не можемо перестати. Наратив — це наша хвороба. Єдина хвороба, яка одночасно є і діагнозом, і самою суттю того, хто хворіє. (с)
Людина дивиться на ту саму землю — і бачить шлях. Початок, середину, кінець. Ми не можемо просто бігти. Ми мусимо бігти звідкись і кудись. Ми мусимо знати навіщо. Кожен крок у нас обтяжений сенсом, який ми самі ж на нього поклали.
Тварина живе як вода в річці — без сюжету, без кульмінації, без моралі наприкінці. Вода не пам'ятає порога, через який перевалилась. Не чекає на море. Просто тече.
А ми — ні. Ми стоїмо по коліна в тій самій річці й записуємо, відкіля вона тече і куди впадає, і що це все означає. І не можемо перестати. Наратив — це наша хвороба. Єдина хвороба, яка одночасно є і діагнозом, і самою суттю того, хто хворіє. (с)
Психотерапія — це коли ти вирішуєш розібратися, чому одне й те саме повторюється знову і знову
Око сіпається, коли залежність називають поганою звичкою.
1. Порушується контроль поведінки, через знижену активність лобної кори.
2. Порушується система винагороди, в тому числі гіперзбудження базальних ядер та розширюється амигдала.
3. Дофамін транспортується некоректно.
4. Гіперзбуджуються опіатні рецептори.
Виникають проблеми у всіх сферах життя.
Погана звичка - це нігті гризти, і то не завжди. А залежність - це психічний та поведінковий розлад.
Я не можу змінити людину, поруч із якою мені боляче, але я можу забрати свій ресурс із стосунків, у яких мені боляче
Виснажена людина стає або дуже різкою, або дуже
тихою. Це два способи економити сили.
тихою. Це два способи економити сили.