Інколи ми не можемо відпустити біль від втрати, тому що це єдине, що пов'язує нас з тим, що втрачено. Єдина ниточка, яка все ще міцно тримає зв'язок. Болить — значить живе. Живе — значить ще є надія. Примарна, ілюзорна, але є.
А якщо перестане боліти і залишиться десь у спогадах, чи не зрада це? А якщо перестане боліти, чи не зітреться з пам'яті зовсім? І якщо зникне біль, то що тоді взагалі залишиться потому?
Інколи відчувати біль означає тримати міцно-міцно і ніколи нікуди не відпустити. Не віддати. Не відмовитися.
Elena Borovik

Якщо ви стали більш гостро емоційно реагувати на те, що раніше не викликало такої реакції, це може означати, що ваш загальний рівень психоемоційної напруги підвищений.

Якщо, після цього, ви довго не можете заспокоїтися, прийти до тями, накручуєте себе, і через це відчуваєте нові негативні емоції, це може означати, що базовий рівень психоемоційної напруги підвищено досить сильно.

Якщо ж, все це супроводжується яскравою вегетативною симптоматикою, (відчуттямии в тілі), яка заводиться з півоберта і може не закінчуватися, навіть після того, як емоційно ви заспокоїлися, то це може означати, що значно підвищений рівень нервово-психічного напруження.

Причому нервова система вже досить сильно виснажена.

P.S. Все, описане вище актуально, лише за умови, що ви перевірилися в лікаря і знаєте, що ці стани не пов'язані з вашим фізичним здоров'ям. ©️

Одна з найпоширеніших ознак тривожного розладу - постійний страх перед можливим настанням несприятливих подій та їх наслідків.

Ґрунтується цей страх на ідеї про те, що ця подія потенційно можлива (адже це може статися), а значить цього слід побоюватися.

Ми починаємо перестрахуватися, шукати інформацію про те, що є джерелом нашого страху. І звичайно ж, знаходимо купу фактів, що підтверджують, що в когось таке було і все було погано.

Після цього нас практично неможливо переконати, що наші побоювання не обґрунтовані.

Помилка полягає в тому, що ми спочатку оцінюємо настання події з погляду можливості, а не ймовірності.

Якщо дивитися на небезпеку з позиції потенційної можливості, то жити буде просто нестерпно. Адже потенційно справді можливо все і немає жодних гарантій.

Літаки падають, лікарі не діагностують небезпечні захворювання, люди божеволіють і позбавляються дієздатності, нас зраджують і кидають. Кожен, хто відчуває тривогу, зможе додати до цього списку щось своє.

Якщо дивитися на світ так - це дуже небезпечне місце. І навіть сидячи вдома ми не можемо почуватися в абсолютній безпеці.

Але, якщо ми навчимося дивитися на думки, що турбують нас, з позиції ймовірності («так, це можливо, але яка прямо зараз ймовірність що це відбудеться?»), а також виробимо в собі звичку спиратися на факти, а не на емоції, то з часом тривога перестане нами керувати. (с)

Перфекціонізм - це
переконання, що саме ти
зламаний. Тож ти вбираєш свою зламаність у наукові ступені, досягнення, відзнаки, але ніщо з цього не може налагодити те, що як вважаєш, ти лагодиш.

Едіт Егер "Вибір"

Натрапила у одного психолога на допис про 5 етапів у стосунках пари. Дуже цікаво й пізнавально, на мій погляд.

1. Цукерково-букетний період, злиття (симбіоз)

2. Виявлення себе та відмінностей з партнером (диференціація)

3. Визнання зовнішнього світу, пошук себе поза парою (індивідуалізація)

4. Повернення в пару (відновлення партнерських відносин іншою якістю)

5. Любов (взаємоприв'язаність та здорова залежність)

Про кожен період детально буде в продовженні 💌

1 етап

📍Цукерково-букетний період

«Етап передконтакту, знайомства, що супроводжується закоханістю, пристрастю та тоннами проекцій.

Прекрасний час, який ми згадуємо з радістю, придиханням та захопленням.

Час формування «Ми».

Коли ми нікого не бачимо та не чуємо. Тільки людину навпроти.
Найсильніше злиття, що доходить до взаємного поглинання.

Мета цього етапу — формування привʼязаності, яка згодом стає фундаментом відносин.

Дуже високий рівень взаємної турботи, практично відсутнє критичне мислення, подібності між людьми звеличуються, відмінності ігноруються.

Час, коли кожен із партнерів пристосовується до іншого, часто ігноруючи власні потреби.

Якщо здоровий фундамент закладено, здорова прихильність сформована — пара переходить на наступний етап». (с) 👇🏼

2 етап

📍Диференціація.

«Виявлення відмінностей. Якщо спростити.

Те, що нівелювалось і не помічалося на попередньому етапі, стає значущою потребою саме тут.
Час виявлення «Я».
Час розширення свого особистого простору, виявлення та позначення особистих кордонів.
Ми починаємо помічати, що ми різні.
Раптом виявляється, що почуття, чутність і видимість у нас теж різні.
З'являється потреба вийти зі злиття та відстояти свою власну індивідуальність.
Я починаю помічати, що потреби проводити стільки часу разом у мене більше немає.

Це може лякати, стати неприємним відкриттям та супроводжуватися сильним почуттям провини.
«Я непорядний. Я перестав любити» І даремно, тому що потреба побути одному, помітити і виявити себе, в неприхильності до когось чи чогось, один із важливих станів зрілої сформованої людини.
Тобто все добре. Все йде за планом.
Але...
На цьому етапі багато пар розлучаються.
Виходять із стосунків.
Чому?
Все просто. Я вже увійшов до етапу диференціації, я хочу себе виявити окремо від тебе, ти ж, залишаєшся ще на етапі злиття і зчитуєш мою
потребу, як нелюбов і зраду.
Претензії, звинувачення.
Тут дуже важливо не поспішати та рухатися плавно.
Обом.» (с)

3 етап

📍Індивідуалізація

«Усередині людини це звучить так: “Який я? На що придатний особисто я і що мені під силу?”

Питання самооцінки та переваг виходять на перший план.
Який я чоловік?
Яка я жінка?
Який я поза парою.

Енергія спрямовується на діяльність ніяк не пов'язану з партнером.

Відбувається сильна концентрація людини на собі та фокус уваги переміщається з партнера на зовнішній світ та виявлення себе у цьому світі.
Кар'єра, бізнес, творчість, нові знайомства, у яких партнеру може не бути місця.

“Я тестую реальність на предмет моєї адекватності і безпеки мене, як особистості, після злиття в парі.”
Збоку може виглядати відкидаюче та знецінювально по відношенню до партнера.
Місцями навіть дуже егоцентрично.
Що зрештою, знову, призводить до жорстких конфліктів.
Ще один етап, чергова небезпека для збереження відносин.»

4 етап

📍Повернення до пари

Відновлення партнерських відносин.

«Після того, як кожен із нас виявив свою індивідуальність, дізнався свою ціну, склав самоцінність і реалізував себе у зовнішньому світі, починається найцікавіше.
Я знову починаю потребувати близькості, турботи, інтимності.
І я «повертаюся» до неї.
Якщо з моїм партнером відбувалися ідентичні процеси, він так само потребує повернення назад у пару.
До мене.
Конфлікти трапляються так само, але перестають бути глибокими та токсичними.
Страх бути поглиненим іншим йде.
Страх бути відкинутим так само йде.
Встановлюється баланс між
«Ми» та «я».

З'являється повага та цінність себе та людини навпроти.
Ми частіше йдемо на глибину, де відносини набувають зовсім іншого змісту.
⛏️
Але й тут є засідки.
Наприклад, якщо один із нас застряг на якомусь із попередніх етапів.
І тоді це проблема.
Тому що потреби, як ви вже зрозуміли, на різних етапах різні.
А зустріч з різними потребами це що?
Це, безперечно, конфлікт.
Знову ж таки, часто, непрохідний.»

П'ятий етап

📍Любов
Взаємоприхильність

«Ми будували, будували і нарешті збудували.
Все, що ми раніше називали любов'ю, нею по суті не було.

П'ята стадія розвитку відносин, етап подальшого становлення вже народженої сталості.
Коли образ ідеалізованого партнера плавно витісняється образом живої та реальної людини.

Коли кожен із нас знає собі ціну.
Коли відпадає потреба доводити цю цінність у бою.
Коли потреба ділити владу зникає.

Коли дві особи прибрали всі свої сумніви щодо самоцінності і після прояву себе у зовнішньому світі та повернення, приходить відчуття спокою та задоволення.

З'являється найглибша прихильність і взаємна подяка один до одного.

Знову центрованість на «Ми».
Тільки якість цього «Ми» зовсім іншої цінності, якості, порядку та глибини.
На відміну від «Ми» у злитті (1 етап).
Це процеси, про влаштування яких нам, як цивілізованим людям, обов'язково знати.
І із цим працювати.
І не пускати на самоплив.
І по-доброму, на кожному етапі, йти до сімейного психотерапевта.
Більше шансів зберегтися.
І собі та дітям.»

(с) Ларін Ігор, психотерапевт

Гіперопіка забирає у людини можливість вчитися на негативному досвіді і змушує боятися його

Розлюбити свою любов буває набагато складніше ніж людину (с)

«Я думала, що я інтроверт, тому що мені дуже подобалося бути однією, але виявилося, що мені просто подобається бути в спокої.
І я дуже великий екстраверт, коли я поряд із людьми, з якими мені спокійно.»

Фундамент безумовної любові до себе — свобода помилятися.
Тобто прагнення нового досвіду без очікувань, і бажання вчитися на цьому досвіді, яким би він не був.

У людини, яка пережила у власному житті множинне руйнування своїх кордонів, закріплюється сценарій:
«Відстоювання своїх прав, інтересів, і взагалі конфліктний стан — це небезпечно, оскільки веде до нестерпних наслідків».

Залишається пристосовуватися, але ціна висока: доводиться зраджувати себе, відмовляючи собі у захисті.

Замість природної реакції захистити себе — намертво закріплюється маска демонстрації лояльності.

І незмінно в результаті відчуваємо тугу, порожнечу, розчарування та біль від зради себе.

Ще один фатальний наслідок цієї трагедії полягає в тому, що, відмовившись від ідеї захисту себе, людина все життя шукатиме іншого – людину, систему, ідею, яка її захищатиме.
с)

Один із найважливіших уроків у житті – відчути і прийняти, що є люди, які ніколи не зможуть тебе зрозуміти.
Є люди, які ніколи не зможуть визнати твого болю. Є люди, які не відчувають так, як ти відчуваєш.

Велика помилка — намагатися
змінювати це безкінечно довго. Ще більша помилка — не намагатися це змінювати ніколи. Власна межа договороспроможності та надії пізнається лише на практиці.
О. Потапенко

Ми чудово зцілюємось у присутності того, хто вірить у наше світло, навіть коли ми блукаємо у своїй темряві.