Сходи нахуй, дебіла шмат. Можеш ще відписатися

#Музика_на_вечір@chyznaetevy

Шведський рок-гурт Ghost презентував свій шостий студійний альбом під назвою «Skeletá».

Слухати на Spotify
Слухати на YouTube Music
Слухати на Apple Music
Слухати на Deezer

#Новини@chyznaetevy

Алковечірка шимпанзе: у Західній Африці науковці вперше зафільмували, як шимпанзе збираються разом, щоб поласувати алкогольними плодами хлібного дерева

Науковці з британського Університету Ексетера уперше показали, як шимпанзе діляться «алкоголем». Тварини їли заброділі плоди африканського хлібного дерева. Це свідчить про те, що традиція людей спільно вживати алкоголь — наприклад, під час застіль чи свят — може мати еволюційне коріння.

Науковці спостерігали за групою шимпанзе у національному парку в Ґвінеї-Бісау за допомогою фотопасток. Камери з датчиками руху зафіксували 10 епізодів, коли шимпанзе не лише їли ферментований фрукт, а й ділилися ним.

Як з'ясувалося, більшість спожитих шимпанзе фруктів містили від 0,01% до 0,61% алкоголю. Ба більше, спостереження показали, що тварини частіше обирали сильно дозрілі фрукти, середній вміст алкоголю в яких становив 0,26%. Хоч це й низький рівень алкоголю, усе ж слід враховувати, що тварини їдять по кілька кілограмів фруктів на день, тож «доза» може бути помітною — так, якби людина випила легке пиво.

У людей спільне вживання алкоголю — як у побуті, так і під час свят — пов'язане з виробленням дофаміну, ендорфінів і зміцненням соціальних зв'язків. Якщо шимпанзе отримують схожі ефекти, то це може свідчити про глибоке еволюційне коріння цієї поведінки.

Шимпанзе зазвичай неохоче діляться їжею, тому спільне споживання ферментованого фрукта може мати особливе значення. На відео видно, як дві самки — Чіп і Ате — їдять невеличкий, але ферментований шматок фрукта замість більшого, але менш стиглого. А двоє самців, Манджамбе і Ґері, хоч і були агресивними, урешті поділилися фруктом з іншим самцем Боббі.

Ще у 2015 році учені публікували дослідження, де описували, як шимпанзе в Західній Африці крали й пили пальмове вино, виготовлене людьми. Тоді деякі особини проявляли «проблемну поведінку» — зокрема заважали іншим будувати нічні гнізда. Хоча цього разу хлібне дерево не могло спричинити справжнє сп'яніння, бо в дикій природі це не дає переваг для виживання.

#Цей_день_в_історії@chyznaetevy

39 років з дня Чорнобильської катастрофи!

Цього дня, 26 квітня 1986 року — сталася найжахливіша та наймасштабніша за всю історію людства техногенна катастрофа — аварія на Чорнобильській АЕС.

Вночі о 1:23 (за московським часом, що діяв тоді в УССР) на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС в результаті серії теплових вибухів був зруйнований ядерний реактор. Сумарна радіоактивність викинутих у повітря речовин склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж під час вибуху бомби у Хірошімі в 1945 році.

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики до вибуху на АЕС «Фукушіма-1», як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

Радіоактивна хмара, що утворилася в результаті аварії, пройшла над європейською частиною СССР (Україна, Білорусь, росія), Східною Європою, Скандинавією, Великою Британією і східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 осіб було евакуйовано зі зон забруднення.

За офіційними даними, загалом унаслідок Чорнобильської аварії постраждало близько 5 млн. осіб, з них понад 2,6 млн. українців, зокрема понад 600 000 дітей.

На думку багатьох людей, зокрема тодішньої голови Президії Верховної Ради УССР Валентини Шевченко, ця подія та офіційна реакція на неї, що була продемонстрована у москві, стала однією з причин розпаду СССР.

Аварія на Ленінградській АЕС 1975 року сталася за 11 років до Чорнобильської катастрофи, але совєтська влада вирішила її приховати, що стало однією з головних причин аварії на ЧАЕС, і як наслідок — мільйони людських жертв та зона відчуження площею 2576,9 км².

Авторка відео: Ellevika

Резервісти на даху ЧАЕС, 1986 рік.

Солдати-резервісти звільняють дах ЧАЕС від високорадіоактивних уламків графітових стрижнів для подальшого зведення саркофагу. Залежно від локального рівня радіації, перебувати на даху можна було від 40 сек до 3 хв. Завданням на цей час було: схопитися за що завгодно і скинути це з даху. Деякі учасники в ході робіт зробили до 5 ходок наверх.

Планувалося, що для очищення даху будуть задіяні роботи, проте через високий рівень радіації вони виходили з ладу. Відтак, було прийнято рішення задіяти людей.

Радіоактивна хмара від Чорнобильської катастрофи була величезною, поширившись по всій Європі і навіть досягнувши інших континентів. Вибух 26 квітня 1986 року на 4-му реакторі ЧАЕС вивільнив величезну кількість радіоактивних ізотопів, включаючи ізотопи урану, плутонію, йоду-131, цезію-134, цезію-137 і стронцію-90.

У перші кілька днів після вибуху вітри віднесли радіоактивні частинки на північний захід, сильно забруднивши Білорусь, росію і частину України. Протягом двох днів радіація досягла Швеції, приблизно за 1100 кілометрів, де її вперше виявили за межами Совєтського Союзу. Протягом наступних тижнів хмара поширилася більшою частиною Європи, вразивши Польщу, Німеччину, Австрію, Францію та Велику Британію. Дощі відіграли ключову роль у принесенні радіоактивних частинок на землю, що призвело до більшого забруднення в одних районах, ніж в інших.

Загалом, близько 200 000 квадратних кілометрів землі в Європі були забруднені різною мірою. Найбільше постраждали райони навколо Чорнобиля, де рівень радіації був настільки високим, що була встановлена 30-кілометрова зона відчуження, що змусило евакуювати понад 100 000 людей. Однак сліди радіоактивних матеріалів були знайдені аж у Північній Америці та Японії, хоча і на дуже низьких рівнях, які не становили значної загрози для здоров'я.

Радіоактивна хмара розсіювалася протягом приблизно 10 днів, її інтенсивність поступово зменшувалася, оскільки частинки осідали на землю або розпадалися. Найшкідливіший у короткостроковій перспективі ізотоп, йод-131, розпався за кілька тижнів, цезій-134 розпався приблизно за 2 роки, але цезій-137 і стронцій-90, період напіврозпаду яких становить близько 30 років, продовжують впливати на навколишнє середовище і сьогодні.