"28 квітня 2014 року в Донецьку ми провели останній мітинг «За Україну».

Це був наш останній мирний крик Свободи. Але його жорстоко й криваво розбили російські та проросійські виродки.

Досі точаться суперечки - чи варто було тоді виходити. Але ми вийшли. Ми не могли не вийти. Не могли не спробувати ще раз!

Ми хотіли показати всьому світу й Україні, що Донецьк - це Україна!

Однак сепаратистська наволоч, лицемірно волаючи про «мир», била всіх підряд - за прапор, за стрічку на рюкзаку, за один тільки погляд.
Українська символіка в той день стала мішенню. Українці стали мішенню!

Міліція? Вона бездіяльно стояла осторонь. Вона зрадила своїх городян! Донецька міліція мовчки дивилася, як убивають українців - донеччан - на вулицях рідного міста.

Ми, ультрас «Шахтаря», мої побратими й я, намагалися чинити хоч якийсь опір, дати бій…
Але сили були нерівні.

І, якщо бути чесними, на той момент більшість із нас ще не були готові вбивати. Ми були готові побити сепара, але ще не вбити!
Ми все ще жили в ілюзії закону.

А ті, хто йшли проти нас, були готові вбивати. І йшли саме заради цього.

28 квітня 2014 року ми програли останню битву за Донецьк.

Вуличний, нічний спротив триватиме ще кілька місяців.
Але й він зрештою стихне, переродившись у нові, підпільні форми боротьби - за український Донецьк, за нашу землю, за нашу свободу.

Донецьк — це Україна! 🇺🇦"

Написав сьогодні у Facebook український військовий родом з Донеччини Віталій Овчаренко, який відстоював інтереси України задовго до того, як це стало мейнстримом. Ще в часи правління Януковича він ходив на проукраїнські акції в Донецьку, як активіст активно популяризував ідеї вступу України в НАТО, а з часів "АТО" 2014 воював за Україну зі зброєю в руках. Віталій також був співавтором законопроєкту про колабораціонізм. З перших днів повномасштабного вторгнення він знову взяв до рук зброю і долучився до Сил оборони України. Брав участь в бойових діях на Донбасі, а в 2024-2025 виконував бойові завдання в ході операції на Курщині. Віталій - це один з тих побратимів, що народились на сході України, на українському Донбасі, і все своє доросле життя послідовно боряться за Україну. Саме про життя та долю таких людей як Віталій потрібно знімати сюжети і транслювати їх по телеканалах FreeDOM та інших, що спрямовані на український Донбас. Саме історії таких переселенців мають бути прикладами. Але для цього керівниками таких телеканалів мають ставити не латентних сепаратистів типу всяких Мацук, а справжніх українських патріотів з Донеччини та Луганщини, які захищали Україну і носили вишиванку не в далеких західних містах, де це було цілком безпечно, а на Донбасі, де і в 90-ті та 2000-ні роки було повно завезених з РФ тітушок чи проросійських маргіналів. І саме українські хлопці з ультрасів в меншості бились проти проросійського бидла, яке прагнуло знищувати українців. І якщо навіть 11 років війни не вистачило, щоб Україна зрозуміла, що її єдиний захист та опора - це українські патріоти та добровольці, яких потрібно підтримувати та популяризувати й культивувати на їх прикладах виховання молоді. І історії таких хлопців мають транслюватись на каналах, а не розважальні шоу чи болталогію псевдо експертів і політиків.

Молодь має виховуватись на прикладах таких хлопців, які з підліткового віку зростили в собі любов до України, перебуваючи у ворожому проросійському середовищі, що культивувалось з усіх прасок. І таких людей, як Віталій, насправді, не одиниці. Їх набагато більше. Просто їх історії не прийнято показувати у Телемарафонах і на каналі FreeDOM...