почуй як лежу, як тихо я плачу в кімнаті на самоті
почуй як сльози солодкі ллються крізь сон
я бачу час, що минув, бачу ким була ти тоді
і себе бачу я, того хто пішов

нічого немає у мене крім сліз, нічого, минуло усе
сни тільки лишились теплі та запашні
сни про кавову осінь та поцілунки серед шосе
сни, що давно вже не сняться мені

#віршики

і все що маю — сонця промінь
та надзвичайно з ним багатий
весь світ тепер в моїх долонях
ще й зможу вам подарувати
безмежний, красний та глибокий
цей промінь світла між руїн
купаюсь в ньому, маю спокій
пітьма для світла лиш полин

#віршики

скажи чому
чому я плачу а ти ні
скажи мені
чи не любив мене ніколи
чому одна
і сльози ллються по щоці
тепер рубці
де поцілунки були вчора

#віршики

світанок став багряним
і повну тишу міста
зірвали звуки від зернят ворожого намиста
все сонне стало жвавим
бентежний дзвон у вухах
цілком доповнює тепер лютневу завірюху

завжди комусь замало
така людська природа
один загарбник а другий виборює свободу
що ж браття з нами стало
як в дім пустили звіра
як позабули правду пращурів, зреклися віри

я повернусь додому
із кров'ю на руках
тепер усім відомо
який свободи шлях

вони в нас вкрали весну
убили наших рідних
й нахабно потім брешуть, що ми у цьому винні
не тре ваших суґестій
спотворених традицій
не треба шароварщини калуським вечорницям

справдішня незалежність
не звітність на папері
а вміння протистояти амбіціям імперій
в народа сила — єдність
розрізненість від стада
ще знали помаранчеві — нас не здолати разом

я повернусь додому
із кров'ю на руках
тепер усім відомо
який свободи шлях

#віршики (пісеньки)

немає змоги в мене написати вірш
хоч повно слів, є непогані рими
та кожне нове речення за попереднє гірш
слова, слова, а сенсу нема з ними
порóжньо на душі
які вірші

#віршики

що я хочу вам сказати друзі
що кожен п'ятий підписник каналу
чи зовсім бовван, чи в світі ілюзій
живе, де російського бляха замало
і саме тому із всіх даних мов
він обирає інтерфейсом додатку
в якому читає новини про кров
українців щоденно російську божее, російську, РОСІЙСЬКУ БЛЯХА, це пиздець рими не буде

#віршики

дивлюсь на кавун
чи дивиться кавун на мене у відповідь
я підхожу до нього не відводячи погляд
легенько стукаю по його шкірці
прокручую в руках, шукаючи його сонечко
чемно придавлюю хвостик, чи не відвалиться
піднімаю, зважуючи подумки, несу на ваги
тепер можна додому, все ж важкий чортяка
ставлю на стіл, рукава закатані, буде капати
встромляю повільно ніж, ще трохи, ось-ось, репнув
хороший кавун

#віршики

останні ночі літа
хоч пече ще сонце
і вітер лоскоче обличчя
жадаю дощі за віконцем
негучно Перуна кличу
тіло моє зігріте
хочу зігріти душу
про це у дощу попрошу

#віршики

і в мить коли ти ступиш на поріг
домівки, що покинув спішно
де спогадів на не один щасливий рік
де сумно було, страшно, й смішно
де йшло життя, що зупинилось раптом
де ліжко, що купив ти наче вчора
і думав застеляти тільки в свято
щоб вигляд мала затишний комора
це мить, коли ти взутим підеш спати

#віршики

люди без світла дивляться у вікна,
немов тягнуться за примхливим теплим жовтим кольором,
до якого звикли,
від якого не відірватись, тобі вже не холодно

вікна без світла дивляться у себе,
куди ще дивитись, як очі заплющені, а свічки в кімнаті,
як зорі на небі,
чарівні й яскраві з сузір'ям на платті

я ж без світла пишу тобі вірші,
щоб, покинуте в темряві, моє сонце, самотнє, безсиле,
сидячи у тиші,
побачило, що бачив я, що колись мене осліпило

#віршики

в мене є кухня, вона просто чудова
там є стіл, три стільці, зовсім нова плита
чаї, холодильник, база азова
де їмо ночами дітей москаля

також є коридор, він достатньо широкий,
не такий, як дніпро, та в моменті тривог
зберігає мене, даючи хибний спокій
та час на молитву, щоб кацап кожен здох

#віршики

увесь закляк в сумних бентежних нотах
всередині мінорним тоном бринить світ
несусь дорогою нагальних поворотів
що зносять мене за межі орбіт

ти не розважливий коли часи мінливі
ти не зійдеш з цього шляху ніяк
сьогодні сонце сяє, завтра сніг та зливи
а ти що в світлі, що в пітьмі чужак

безглуздо в'єшся в нескінченнім танці
де мучишся зробивши всякий крок
усі думки твої, як ти, повстанці
вчорашніх та невтілених думок

#віршики

розпливчаті мрії далеких часів
де очі залиті дитинства сльозами
розчиняться казками твоїх рідких снів
і зникнуть в історії повідомлень між нами
ранковий тривожно загримить дзвін
таємна легенда про острів магічний
ранковий тривожно загримить дзвін
навіки згубив артефакт опівніччі
тривожний ранковий загримить дзвін
лопата, туман, буря, битва, дзвіниця
тривожний ранковий задзвонить грім
біль в голові, морок, нічого не сниться

#віршики

спогади пахнули квітами
ромашки, кульбабки, бузок
пахли весною тендітною
сповненим полем зірок
в пам'яті мав тільки запахи
бо погляд ступився об стіну
квіти стужили всі замахи
крім завданого мною у спину
спогади більше не пахнуть
смерть для минулого доля
порожні і сірі ландшафти
на місці квіткового поля

#віршики

я встав, я ліг
одівсь, побіг
біжу
і сплю
мабуть живу
мабуть життя
мабуть
я винести забув сміття

вертаться, ні
чи далі йти
іду
спішу
бува біжу
бува лечу
бува
я навіть спати не хочу

#віршики

дай мені сил боже
що завгодно що допоможе
цукерку магічну чи пендель
психіатра чи крендель
що небудь, буласка
кажуть життя то казка
а життя то прикол
анекдот про подол
лиш дім-монстр це ти
дванадцять поверхів красоти
а ні к селу ні к місту
будівля без змісту
анекдот без прикола
без цукру кола

#віршики

дарую вам, підпісники любі, вірш про холодні ноги, бо ніхто більше в телеграмі такого не зробить

#віршики

слова порожні в голові
прокручую уявні дії
слова твої, слова мої
порожні мрії

порожній значить без нічого
ні ззовні, ні зсередині, ніде
без змісту, без кутів, без бога
порожній бо нема тебе

#віршики

я їду човниковим рухом
голова їде дахом набираючи обертів
говосіївська далі — каже радіо глухо
треба протриматись пару кілометрів

потяг їде в неправильну сторону
ноги ходять незаплановано
окуляри крізь дивляться холодно
у вухах моїх спокійні пісні
думки мої залиті слізьми
турнікети стоїть на місці
людей мало, вагон тихий
хтось втомлений, хтось убитий
хтось іде і я приїхав

#віршики

усі думки поплутав хаос серця
ритм свідчить про невідворотність дій
воно стучить із силой сотні герців
руйнує тез та аргументів стрій

усі думки щезали поміж строчок
в глизявій каші вивергнутих слів
я їх збирав із словником щоночі
поки тебе шукав, себе згубив

усі думки уперлись в незбагненне
в залежність від очей твоїх та фраз
в залежність що не мала буть кінченна
одначе щезла у невиразний час

#віршики