https://tyzhden.ua/Publication/962

час читання 5 хв

- Ми сиділи, не хочеться ж нікуди їхати, було все нормально, хоч і страшно. Зараз дивимось, вчора було Сільпо, зараз вже інший магазин, вчора продавали за гривні, вже тільки за рублі, а людей повно, їсти хочеться
- Читаєш новини, заходеш у фейсбук, а там одні оголошення про викрадених людей, і нікого з них не знаходять, тільки у річці
- Отак виходили з квартири, оглянув її, дивишся на всі речі що купив, на ремонт який робив, на життя яке тут було, отак живеш, а потім приходить якесь чмо до тебе, і все руйнує
- Ми пробули в окупації 100 днів, запам'ятай це, 100 днів

із розмови з батьком

скажи чому
чому я плачу а ти ні
скажи мені
чи не любив мене ніколи
чому одна
і сльози ллються по щоці
тепер рубці
де поцілунки були вчора

#віршики

доброго дня, не маєте бажання поговорити про бога нашого — йига?

На один зі зборів, який ми колись публікували, одна людина закинула 53 копійки, і написала коментар, який я з певних причин озвучити не можу, але той скрін я ніколи не забуду 💔

❤️ Добраніч, найкращі громадяни найкращої країни!

https://youtu.be/r-sSFmV6w48
жесть, дивіться, а я жив з автором пісні в одній кімнаті
швиденько скинулись по вподобайці

світанок став багряним
і повну тишу міста
зірвали звуки від зернят ворожого намиста
все сонне стало жвавим
бентежний дзвон у вухах
цілком доповнює тепер лютневу завірюху

завжди комусь замало
така людська природа
один загарбник а другий виборює свободу
що ж браття з нами стало
як в дім пустили звіра
як позабули правду пращурів, зреклися віри

я повернусь додому
із кров'ю на руках
тепер усім відомо
який свободи шлях

вони в нас вкрали весну
убили наших рідних
й нахабно потім брешуть, що ми у цьому винні
не тре ваших суґестій
спотворених традицій
не треба шароварщини калуським вечорницям

справдішня незалежність
не звітність на папері
а вміння протистояти амбіціям імперій
в народа сила — єдність
розрізненість від стада
ще знали помаранчеві — нас не здолати разом

я повернусь додому
із кров'ю на руках
тепер усім відомо
який свободи шлях

#віршики (пісеньки)

вау

ми

via колаборант, якого я голими руками задушив

мені розбили серце

– Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
– Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.
Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.
Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні.
Їхні пальці вночі торкались безодні.
Джерела в місті були глибокі, наче жили.
Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.
Найкраще про нас розкажуть могильні плити.
Можеш із нами просто поговорити?
Даруй нам свою любов, стискай лещата.
Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.
Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.
Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.
Скажи, принаймні, що буде покарано винних.
Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в
новинах.
– Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.
Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне – не бачити в дії
символи віри.
Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці – там взагалі погано, не буду навіть
розповідати.
Яка між нами різниця? Як між приголосними й
голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого
сказати.
Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю, де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.

(с) Жадан

Віртуальний ігровий стіл Roll20.net тепер доступний українською, з чим я нас усіх і вітаю.