На першій фотографії рожева будівля ліворуч — це магазин «Радуга», де ми зазвичай купували хліб, бо він там майже завжди був свіжесенький. Типова така собі крамничка біля дому, куди ти ходиш, коли забув купити молоко чи горошок. Влітку там з'являвся прилавок, де продавали морозиво на вагу, вартість якого навіть школяру дозволяла спробувати всі смаки. Мангове було найсмачнішим.
Сіра будівля ліворуч — це якась прибудова, яка, здається, завжди там була, хоча я точно пам'ятаю, як її будували. Там продавали воду за 25 копійок за літр, та ще за 15 тобі могли налити в пляшку по саме горлечко. Пізніше в тій самій прибудові відкрилась ще пивна, але про неї я історій розповідати не буду, та коли я там був останній раз, нас повело дивитись усього «Джона Уіка».
Друга фотографія — це мій будинок, під'їзд, де я мешкав, трохи правіше, а квартира на третьому поверсі, тому це, мабуть, значить, що нам повезло.
Третя фотографія — це один з сусідніх будинків, там мешкав мій знайомий, але я ніколи у нього не бував у гостях і близькими ми не були. Єдине, що пам'ятаю, що там були доглянуті двори, де росла солодка, хоч і трохи кисленька, алича, яку ми збирали з хлопцями в сезон на компоти. Це доводилось робити обережно, бо двори ті доглянуті були не просто так: кожен раз, проходячи повз них, тобі здавалося, що консиліум бабусь з першого поверху споглядає за тобою, аби ти раптом не скоїв нічого дурного.
Щось дуже сумно з цього, і це ніби було очікувано після звільнення Херсону, враховуючи конченість росні та долю інших прифронтових міст, але ти намагаєшся не думати про те, що твоє рідне місто можуть почати нищити ще більше, сподіваєшся, що цього разу пронесе. А потім ракета прилітає у твоє подвір'я
Сіра будівля ліворуч — це якась прибудова, яка, здається, завжди там була, хоча я точно пам'ятаю, як її будували. Там продавали воду за 25 копійок за літр, та ще за 15 тобі могли налити в пляшку по саме горлечко. Пізніше в тій самій прибудові відкрилась ще пивна, але про неї я історій розповідати не буду, та коли я там був останній раз, нас повело дивитись усього «Джона Уіка».
Друга фотографія — це мій будинок, під'їзд, де я мешкав, трохи правіше, а квартира на третьому поверсі, тому це, мабуть, значить, що нам повезло.
Третя фотографія — це один з сусідніх будинків, там мешкав мій знайомий, але я ніколи у нього не бував у гостях і близькими ми не були. Єдине, що пам'ятаю, що там були доглянуті двори, де росла солодка, хоч і трохи кисленька, алича, яку ми збирали з хлопцями в сезон на компоти. Це доводилось робити обережно, бо двори ті доглянуті були не просто так: кожен раз, проходячи повз них, тобі здавалося, що консиліум бабусь з першого поверху споглядає за тобою, аби ти раптом не скоїв нічого дурного.
Щось дуже сумно з цього, і це ніби було очікувано після звільнення Херсону, враховуючи конченість росні та долю інших прифронтових міст, але ти намагаєшся не думати про те, що твоє рідне місто можуть почати нищити ще більше, сподіваєшся, що цього разу пронесе. А потім ракета прилітає у твоє подвір'я
Telegram
Николаевский Ванёк
Відбій тривоги в метро схожий за відчуттями на забиття вирішального голу твоєї команди, за яку вболіває весь стадіон. Всі одночасно підриваються, горланять і, повні радощів, мчаться до виходу, підхоплюючи тебе за собою
Forwarded from ✙ Потужний штаб імені Степана Галябарди | #УкрТҐ