Декілька важливих фундаментальних тез перед сном:

- Ми спасенні не нашою любов’ю до Христа, а Христовою любов’ю до нас.
- Ми завжди будемо боржниками Його благодаті, що була явлена в замісній жертві.
- Тому наше життя вже не належить нам, а Йому — Ісусу Христу, Спасителю, Заступнику та славному Царю!

Тріумфальний в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим записаний у всіх чотирьох Євангеліях (Матв. 21:1–9; Марк. 11:1–10; Лук. 19:28–40; Ів. 12:12–19). Ми досить добре знаємо про цю подію, але чи розуміємо причини цього вчинку Ісуса? Усе, що робив Господь, мало певний сенс, адже Він так планував Своє життя, щоб кожна Його дія відповідала цілям Його втілення (явити, спасти, перемогти).

Чому ця подія така значна?

По-перше, Ісус показав Свій титул: Месіанський Цар.
По-друге, Ісус показав Свій характер: покірний і лагідний.
По-третє, Ісус показав істинність пророцтв Старого Завіту щодо Себе.

Таке базове розуміння вчинку нашого Господа не повинно задовольняти нас настільки, щоб ми перестали глибше роздумувати над цією подією. Адже те, що здається нам звичним, у першому столітті було нонсенсом. Ісус демонструє разючий контраст між очікуваннями людей і Божим задумом.

Він — обіцяний Богом Месіанський Цар — використовує не бойового коня, як це було прийнято в римлян, а молодого віслюка. Перший був символом гордості та сили, другий — смирення й лагідності.

Ісус прийшов не зруйнувати римську окупацію, а звільнити Свій народ з-під влади диявола. Він — Цар не фізичного народу, а духовного, і Його Царство — на небесах. Земне царство римлян трималося на силі та страху; небесне Царство Ісуса — на мирі та смиренні.

В’їзд Ісуса в Єрусалим — це тріумф покірного Царя, Який виконав у Собі есхатологічні сподівання істинного Божого народу всіх поколінь.

По милості Божій записали нову проповідь.

https://youtu.be/WkP9FaTNW-A?si=V9t6kVQ3ucoHjnMV

При наближенні Ісуса до Єрусалима люди зустрічали Його, вигукуючи слово, значення якого, здається, зазнало певних змін з часів Старого Заповіту. Мова йде про слово «Осанна».

Коли Ісус ішов, люди вигукували: «Осанна Синові Давидовому! Благословенний Той, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висотах!» (Матв. 21:9). Ці слова взято з Псалма 118.

Усе почалося з того, що діти в недільній школі запитали мене, що означає слово «Осанна». Я коротко відповів, що це щось на кшталт прославлення Бога. Я не помилився — саме таке значення це слово має в контексті того, як Ісуса зустрічали люди під час в’їзду в Єрусалим. Проте щось усередині не давало мені спокою — виникали певні сумніви. Тому, коли я прийшов додому, то глибше дослідив це питання і виявив, що псалом, словами якого люди зустрічали Ісуса, звучить так: «О Господи, спаси нас! О Господи, пошли нам успіх! Благословенний, хто приходить в Ім’я Господнє! Благословляємо вас з Господнього Дому» (Пс. 118:25–26).

Я був здивований, що давньоєврейське слово, перекладене як «Осанна», у старозавітні часи мало значення «спаси нас» або «визволи нас».

Далі мені стало цікаво, яке ж значення надавали цьому слову люди, які зустрічали Ісуса. Тут я виявив, що, найімовірніше, євреї, які використовували цей псалом у літургійних цілях, були добре обізнані зі старозавітним значенням слова «Осанна». Проте ближче до часів Нового Заповіту значення цього слова зазнало певної трансформації, і воно стало синонімом прославлення.

Тим не менш, коли люди вигукували «Осанна» щодо Ісуса, вони тим самим застосовували до Нього всю есхатологічну надію, пов’язану з месіанським спасінням та визволенням.

Вав!

Люди мали рацію в тому, що Ісус — істинний Месія, який прийшов спасти їх. Проте вони помилилися в спрямованості Його місії. І це ми бачимо в подальшому розвитку подій, що сталися в останні дні життя Ісуса: ті, хто зустрічав Його словами «Осанна», згодом стояли в натовпі та кричали: «Розіпни Його».

Дорогі друзі, чи очікуєте ви на зустріч з Господом? Чи нагадуєте собі дорогоцінні істини про Його раптове повернення? Чи тремтить ваше серце від радості, що ви сьогодні можете зустрітися з улюбленим Господом, якого ви любите?

Дорога книга, але вартує витрачених грошей завдяки енциклопедичній інформації. Отримую велике задоволення при читанні, адже обʼєкт дослідження - дорогоцінний Ісус Христос.

За обсягом книга охоплює весь культурно-історичний період часів Ісуса Христа, аналіз різних підходів до формування євангелій, їхнього тлумачення, ключових тем та всіх елементів життя і служіння Ісуса Христа.

Про смерть зазвичай писати важко. Особливо про трагічну смерть невинної молодої людини, яка протягом короткого життя випромінювала співчуття та любов до нужденних.

В цей п’ятничний день Ісус вже висів на хресті. Спотворений та закривавлений внаслідок бичування, в терновому вінці, шипи якого впивалися в тонку шкіру на голові, Господь затуманеними очима дивився на Своїх мучителів, що глузували, жінок і чоловіків, матір, учня… й тихо помирав.

Важко осягнути розумом біль та страждання втіленого Бога, Який прийшов у світ заради цього жахливого моменту на Голгофі. Усі пророцтва, вся історія людства і весь Божий задум були спрямовані на дерев’яний хрест, на якому висів Господь, що взяв на Себе гріх світу.

Чому? Ісусові страждання викупили Божий народ від гріха, примирили зі святим та справедливим Богом та принесли спокій і мир у серце втомленого грішника, що мучився під тягарем гріхів.

Наша дорога до вічного життя вистелена муками та любов’ю Ісуса Христа. Бог Отець приймає нас на основі жертви Свого Сина та через Бога – Духа Святого дає нам нове життя. Все від Нього, через Нього і до Нього – триєдиного Бога! Пам’ятаймо про це!

Перефразовуючи Брюса Шеллі, історика церкви, зазначу, що вся ідея християнства обертається навколо істини, що вічний Бог принизив Себе втіленням, прожив безгрішне життя серед людей, незаслужено страждав, узявши на Себе гріхи Свого творіння, помер, воскрес і вознісся у славі.

Секулярний світ не може і не хоче прийняти цю істину: не може, тому що не розуміє, і не хоче, тому що є рабом Божого ворога.

Тому християни повинні бути тими людьми, які несуть світло Христового воскресіння в усі сфери суспільства.

Не потрібно поводитися так, ніби Христос воскрес лише для нас, наших віруючих друзів чи нашої деномінації. Будьмо тими людьми, які несуть Добру Новину всім, хто трапляється нам на життєвому шляху.

Христос воскрес!

Положення людини у Христі повинне вести не до гордості та відокремлення, а до смирення й співчуття до тих, хто розчарувався, відкинув або не пережив любові Божої через Ісуса.

Джонатан Едвардс, пастор-богослов XVIII ст., пояснюючи твердження стосовно Бога та відчуття, які людина має у взаємовідносинах із Ним, провів аналогію між медом і солодкістю. Людина може розуміти, що мед солодкий, проте це буде лише поняттям, доки вона не скуштує його та на власному досвіді не відчує солодкості.

Продовжуючи його думку, зазначу, що можна мати глибоке розуміння того, Ким є Ісус, знати про Його риси характеру, значущість Його вчинків для життя в благодаті та спасінні загалом, проте не переживати на власному досвіді наслідків перебування у Христі.

Регулярні сердечні переживання щодо життя, неспокій через невпевненість у вічності спасіння, недовіра Божим обітницям, сумніви в достатності Божої благодаті тощо, можливо, є наслідком того, що про «солодкість» Ісуса людина має лише інтелектуальне знання.

Буду вдячний за вашу увагу. Не проігноруйте це опитування, мені ваша думка, як потенційних читачів книги дуже важлива.

«Якби ви знали, що саме в цей момент Ісус дивиться на вас, чи займалися б ви тим самим, чим займаєтеся зараз?»

Таке запитання корисно ставити собі протягом дня, особливо в часи спокус та випробувань. Адже одна справа — коли ми ревно тримаємося біблійного вчення про всюдиприсутність триєдиного Бога, інша — як ця доктрина впливає на наше практичне життя.

Життя в очікуванні приходу Господа — це життя в радості й спокої. Радість — від усвідомлення того, хто ми у Христі і що нас очікує в майбутньому. Спокій — від довіри Божому провидінню та виконанню Його обітниць.

В останні десятиліття можна багато чути про христоцентризм. Хоча і до цього стверджувалося, що наше життя, богослів’я і проповідь обов’язково повинні бути христоцентричними, з чим я безумовно погоджуюся, проте з появою гіперхристоцентризму з’явилася герменевтична небезпека дивитися на текст Біблії не через призму авторського задуму, який виводиться внаслідок історико-граматичного дослідження, а суб’єктивно, з використанням такої передумови, яка в деяких випадках (особливо під час тлумачення Старого Завіту) спотворює оригінальний задум біблійного автора.

Як ви вже зрозуміли, основна проблема такого герменевтичного підходу — у тлумаченні Біблії. Якщо спрощено, то ключова різниця між гіперхристоцентричністю (ГХ) та помірною христоцентричністю (ПХ) полягає в такому:

ГХ: кожний текст / історія / вірш Біблії — про Ісуса Христа.

ПХ: усе Писання веде до Ісуса Христа.

У чому загалом проблема гіперхристоцентричного підходу? У нехтуванні оригінальним авторським задумом. Так, я погоджуюся з тим, що вся біблійна історія Старого Завіту загалом обертається навколо Божої обіцянки послати Викупителя, яка виконується в Новому Завіті. Тобто існує історичний авторський задум, як я це бачу, але також існує Божий задум у загальній картині. Вони між собою гармонічно поєднані. Бог спрямовував як історію людства, так і авторів біблійних книг таким чином, щоб у результаті постала цілісна картина спасіння. Біблійні книги та записані історії — це пазли. Канон — це загальна картина. Проте без правильної герменевтики ця картина буде хибною.

Чому ж, попри очевидні екзегетичні неточності, ГХ набула такого широкого розповсюдження і практично стала синонімом христоцентричної проповіді (яка насправді є гіперхристоцентричною)?

Відповідь очевидна: багато проповідників концентрувалися (і, на жаль, продовжують це робити) лише на тому, що означає біблійний текст у світлі авторського задуму, без поєднання тексту із загальною Божою картиною у світлі викупної жертви Ісуса Христа. Внаслідок цього проповіді часто мали законницький чи моралізаторський характер, а тлумачення старозавітних історій не мали жодного сенсу для сучасного слухача.

Тому перед сучасним відповідальним проповідником постає певний виклик: підготувати актуальну проповідь, яка не просто дає тлумачення тексту з використанням історико-граматичного методу, але й має зв’язок з Ісусом Христом.

Я впевнений: якщо збалансовано тлумачити Біблію так, щоб це не порушувало авторського задуму, але гармонійно вписувалося в план Божого спасіння від Буття до Об’явлення, тоді це буде чудова христоцентрична проповідь.

Усвідомлюючи наближення жахливих страждань, Ісус все одно мужньо йде до призначеного Отцем кінця. Його сміливість виявилася не у відсутності страху перед смертю, а в тому, що, знаючи про всі страждання, які Йому доведеться пережити за гріхи людей, Він не відступив, а прийняв рішення стати замісною жертвою, завдяки якій ми отримали спасіння. Своєю смертю Ісус скинув «начальства і влади, Він відважно викрив їх і переміг у Собі» (Кол. 2:15).

Знати Ісуса Христа і знати про Ісуса Христа – це не одне і те ж саме.

Розділ теології, що вивчає особистість Ісуса Христа, називається христологією.

Виділяють два основні підходи до дослідження: «христологія зверху» та «христологія знизу».

У першому підході наголос робиться на предвічному існуванні Ісуса та Його божественності.

У другому підході увага зосереджується на людській природі Ісуса та Його діяльності на землі.

Обидва підходи важливі й необхідні для збалансованого розуміння того, що Біблія стверджує про Ісуса Христа.

Протягом тисячоліть — від звичайних людей, які займалися ловлею риби, до вчених, що сиділи в університетських замках, — суспільство старалося зрозуміти особистість Ісуса Христа. Ключові запитання, які бентежили уми, були такі:

• чи справді існував Ісус?
• якщо Ісус існував, то чи дійсно Він був таким, як про Нього пишуть автори Нового Завіту?

Якщо на перше запитання існує загальний консенсус як серед віруючих, так і серед невіруючих, що Ісус був історичною особистістю, то відповідей на друге запитання так багато, що просто диву даєшся.

Чому так, можете подумати ви? Адже все просто: вір, як написано!

Проте, як показує практика, для багатьох людей це непросто. Саме тому майже щороку видаються книги чи друкуються статті, які кидають виклик ортодоксальному розумінню Ісуса Христа.

Причина різноманітних поглядів у тому, що використовуються різні передумови. Існуючі дані — одні, а підходи до їхнього тлумачення — різні.

Наприклад, якщо дослідник дотримується передумови, що Ісус був втіленим Богом (висока христологія), тоді для нього не буде проблем вірити ні в непорочне зачаття, ні в чудеса, що здійснював Ісус, ні в Його воскресіння. Але якщо вчений починає з переконання, що надприродних явищ не існує, тоді він підходитиме до дослідження особистості Ісуса як до звичайної людини (низька христологія), яка була незрозуміла своєму поколінню та зазнала гонінь з боку влади.