Яке ж це щастя — мати віру в Ісуса Христа!

Серце сповнене радості через глибоке усвідомлення того, що ця віра є Божим даром.

Душа перебуває в спокої завдяки розумінню того, що фундаментом спасіння є звершена жертва Ісуса, яка стала виявом незаслуженої Божої благодаті та милосердя до грішника.

Чому важливо розуміти те, про що я написав вище?

У світі є три монотеїстичні релігії: юдаїзм, християнство, іслам. Якщо ми візьмемо до уваги тільки юдаїзм, то відомо, що юдеї не приймають книги Нового Заповіту як Слово Боже. Їхніми священними книгами є книги Старого Заповіту (як ми звикли їх називати), а власне — П’ятикнижжя, Пророки та Писання.

Ми також знаємо, що в Старому Заповіті багато написано про месію (помазаника), який був обіцяний Богом Своєму народові. У формі дієслова й іменника це слово використовується понад сто разів. Найвідоміші категорії, до яких належить це слово: Ізраїль (~5 разів), священник (~15 разів), цар (~57 разів), пророк (~1 раз).

Тому, на думку деяких старозавітних учених, слово «месія» використовується виключно по відношенню до історичних фігур того часу і не має жодного відношення до есхатологічного Месії (інфо з: The Cambridge Companion to Christology, Timothy J. Pawl)

На відміну від цього, ми бачимо новозавітних авторів, які були євреями й убачали в Ісусі обіцяного Месію (Марка 8:29; Ів. 1:41; Дії 4:26).

Тому другорядна причина невір’я багатьох євреїв у тому, що вони тлумачать священні тексти не так, як їх тлумачать християни.

Проте першорядна причина полягає в тому, що віра — це Божий дар, без якого текст Біблії не буде мати того сенсу, який у нього заклав Автор.

Тому так, я щасливий, що Бог подарував мені цю спасенну віру в Ісуса Месію!

Всякий раз, коли ми читаємо Біблію чи слухаємо її з метою вивчення та наставлення, ми будуємо фундамент переконань у своєму серці, який стає міцнішим і вищим залежно від прикладених зусиль.

Всякий раз, коли ми молимося триєдиному Богові як у визначений час, так і в будь-який інший, ми вчимо нашу душу покладати надію лише на Нього.

Перераховане є благословенними Божими засобами, якими Він впливає на наше духовне становлення та допомагає пройти через найтемніші часи життя.

Якщо ми цього не робитимемо або перестанемо займатися цим регулярно, у день особливих спокус нам буде дуже важко встояти.

Ісус прийшов в цей світ для того, щоб проголосити Божу істину. Він був «повний благодаті і істини» (Ів. 1:14). Він є «дорога, правда і життя» (14:6). Ісус послав Духа істини (14:17), який веде віруючих у повноту істини (16:13). Зрештою, віруючі освячуються істиною (17:17).

Іронічно, що в той час, коли втілена Істина стояла перед ним в кайданах, Пилат запитав Ісуса: «що таке істина?» (Ів. 18:38). Невідомо, наскільки щиро хотів знати відповідь на це запитання правитель, проте свідоцтво того, що він не дочекався відповіді, а одразу вийшов очевидно вказує, що йому і не було цікаво це знати, адже він був частиною політеїстичного суспільства, де у кожного могла бути власна думка на те, що таке істина.

З того часу нічого не змінилося: люди досі шукають істину не звертаючи увагу на те, що вона була явлена дві тисячі років тому назад. Проте цю істину «знайдуть» тільки ті, кого Отець Небесний дав Ісусу (Ів. 17:9). Задача же Церкви проголошувати Істину «до краю землі» (Матв. 28:18-20).

Християнство — це єдина світова релігія, яка не має жодного сенсу без Ісуса Христа. Конфуціанство, даосизм, буддизм, іслам і навіть юдаїзм можуть існувати без своїх засновників, проте якщо забрати особистість Ісуса від християнства, ця релігія помре.

Саме тому від самого зародження диявол намагався спотворити розуміння сутности природи Ісуса Христа. Найбільше лжевчень у християнстві пов’язано з хибними уявленнями про божественність, воскресіння, месіанство, сутність і характер самопожертви Господа. Унікальність природи християнства є причиною того, що мусульмани та юдеї в диспутах атакують саме Особу Ісуса Христа.

Тому дуже важливо мати фундаментальні знання про Ісуса Христа та бути міцно вкоріненими в них. Читайте Біблію, відкривайте словники, підручники із систематичного, історичного та апологетичного богослов’я й вивчайте аргументи щодо ключової Особистости!

Ця телеграм-група є невеликою допомогою та натхненням для того, щоб учитися краще й глибше пізнавати Господа.

Біблія стверджує: «Усі Божі обітниці в Христі — “так” і “амінь”» (2 Кор. 1:20).

Вірність Бога виявляється в збереженні та виконанні всього, що стосується Божих дітей. Перерахую лише деякі важливі моменти:

Він ніколи не покине обраного за жодних життєвих обставин (Євр. 13:5).
Він дає мир і спокій усім, хто приймає Його (Матв. 11:28–30).
Він завжди допомагає нам переносити страждання й скорботи (1 Петр. 5:7).

Тому, якщо нам вдається долати труднощі, якщо маємо мир у серці та впевненість у спасінні, — це відбувається не тому, що ми сильні, незалежні й цілеспрямовані. Усе це — завдяки вірності Бога Своїм обітницям. У Ньому ми здобуваємо силу, віру та надію!

Чи знаєте ви, в якому єдиному тексті Біблії три христологічні титули використовуються одразу разом щодо Ісуса?

«…бо сьогодні для вас у місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь» (Луки 2:11, CUV).

Спаситель — порятунок від вічного засудження.
Христос — обіцяний Месія.
Господь — Бог.

Усі ці три титули роблять наголос на божественній природі Христа та Його місії на землі.

Нарешті записали чергову проповідь по першому посланню до Івана. Приємного перегляду та осмислення біблійного тексту.

Три типи християн в церкві | Максим Король
https://youtu.be/1gSNIA796HY

Вірні Божі служителі проповідують Боже слово не тільки для поширення Доброї новини та збудування Тіла Христового, але й для захисту Божої отари від лжевчителів-вовків. Цей потрійний ефект проповіді залежить виключно від Божої всемогутності, Христової любові та впливу Духа Святого через проповідника на серце слухача.

«Оскільки багато хто брався складати розповіді про події, що відбулися в нас, і як нам передали їх ті, які із самого початку були очевидцями й служителями Слова, то задумав і я, дослідивши пильно все від початку, написати за порядком тобі, високоповажний Теофіле, щоб ти переконався в достовірності науки, якої навчився» (Луки 1:1-4).

Автором цих слів є Лука, який також написав книгу Дії апостолів. Хоча до середини другого сторіччя нашої ери немає чітких посилань на його авторство, консервативні вчені приводять серйозні аргументи в користь того, чому «Євангеліє від Луки» та «Дії апостолів» були написані Лукою, який був лікарем, істориком ранньої церкви та вірним співробітником апостола Павла. Але про це згодом.

Наразі я бажаю звернути вашу увагу на те, що написано в Євангелії від Луки.
Автор починає з цілі, чому він пише свою книгу: ствердити Теофіла в істинності християнства. Теофіл (Θεόφιλος), що в перекладі з давньогрецької означає «друг Бога» вже був християнином. Ми це бачимо зі ствердження Луки, що той «навчився» певних речей.

Саме те, що було мотивом для Луки, повинно стати і нашою ціллю як читачів, які бажають ствердитися в євангельській істині: ми повинні читати, роздумувати та застосовувати. Саме так ми побачимо істинність написаного та дію Божого Слова в нашому житті.

Якщо ми задаємося запитанням, з якої книги почати вивчення життя і служіння Ісуса Христа, тоді цією книгою не є книги ліберальних теологів і навіть не книги консервативних вчених. Першими книгами, які повинні вивчати християни є біблійні Євангелія. В цьому випадку ми беремо за основу вивчення Євангеліє від Луки.

#Luke

Що мали на увазі новозаповітні автори, коли використовували фразу: «Ісус Христос»?

Імʼя «Ісус» (з гр. Ἰησοῦς, Iēsous) є еквівалентом єврейського слова יהשוע (Yehoshua) або ישוע (Yeshua)та має переклад «Яхве спасає» або «Господь спасає».

Слово «Христос» (з гр. χριστὸς, christos) є еквівалентом арамейського або єврейського слова מָשִׁיַח (mashiakh) та має переклад «Помазанний».

Тому використовуючи фразу «Ісус Христос» священні автори робили глибоке богословське і категоричне твердження, суть якого в тому, що Бог не забув Свій народ, але виконав Свою обіцянку та послав обіцяного Месію, Який спасе їх від рабства сатани. Ісус був помазаний Богом принести викуплення людям. Ісус є істинним Христом/Месією!

Записали чергову проповідь на Перше послання апостола Івана.

Представлені проповіді є розʼясненням біблійного тексту. Це означає, що я прагну зрозуміти першочерговий авторський задум, коли він писав своє послання, а опісля застосувати текст до сучасного слухача.

Приємного прослуховування.

Небезпека любові до світу | Максим Король
https://youtu.be/ko_Wx9MjvII

Якщо ми будемо проповідувати тільки про Бога, ігноруючи при цьому, що Він був явлений через Ісуса Христа, тоді існує небезпека стати латентним прихильником унітаризму чи юдаїзму.

Якщо ми будемо проповідувати тільки про Ісуса Христа, ігноруючи при цьому вчення про Бога Отця і Бога Духа Святого, тоді існує небезпека стати несвідомим прихильником легкої форми модалізму, де Ісус представлений і Отцем, і Духом Святим.

Якщо ми будемо проповідувати тільки про Духа Святого, ігноруючи при цьому вчення про Бога Отця і Бога Сина, існує небезпека стати прихильником певної форми містицизму, яка сконцентрована на емоціях та переживаннях.

Ми повинні проповідувати збалансовано триєдиного Бога, Який існував, існує та буде існувати в трьох Особистостях: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Любе свідоме заміщення однієї Особистості на іншу ради гармонії певної богословської системи є наслідком хибного тлумачення тексту, що в свою чергу є результатом невірної інтерпретації авторського задуму. Зрештою це може привести до нерозуміння та спотворення вчення про Святу Трійцю.

На практиці це виражається наступним чином: якщо текст ясно вказує на Бога Отця – мова йде про Бога Отця. Якщо біблійний автор пише про Бога Сина – мова йде про Бога Сина. Якщо написано про Бога Духа Святого – мова йде про Духа Святого. Звичайно, в деяких випадках біблійні автори досить туманно пишуть про певну особу Трійці, деколи пишуть узагальнено, або концентруючись на певній Особі. Проте використовуючи адекватні герменевтичні принципи, ми зрештою прийдемо до вірного розуміння авторського задуму.

Перед тим як почати розповідати історію про Ісуса Христа, Лука звертає увагу на наступні важливі деталі.

По-перше, він був знайомий зі спробами інших людей скласти життєпис Ісуса Христа. Лука робить наголос на те, що це були не придумані розповіді, які містять міфічних персонажів та їхні благородні вчинки, але є реальним записами про «про події, що відбулися в нас, і як нам передали їх ті, які із самого початку були очевидцями й служителями Слова».

По-друге, Лука вирішив провести уважне дослідження всіх тих подій. Його дослідження було уважним, акуратним та організованим в літературному, логічному або хронологічному порядках. Ще один життєпис не означає, що Лука відносився критично до вже існуючих Євангелій, адже він чітко сказав, що важливим джерелом інформації є «ті, які із самого початку були очевидцями й служителями Слова». Лука провів кропітку роботу вченого: зібрав матеріал, провів аналіз та синтезував отримані дані. Його літературне твориво містить в собі біля 30% матеріалу, якого немає в інших Євангеліях, включно деякі притчі Ісуса.

#Luke

Час від часу можна почути зауваження про те, що для того, щоб виявляти любов і прийняття до людей, потрібно лише проповідувати Христа, а не всілякі доктрини, які розділяють. Якщо ви почуєте щось подібне, покажіть таким людям наступні тексти Писання:

«Ось Цей призначений для падіння й піднесення багатьох в Ізраїлі, Він буде знаком протиріччя, так що думки багатьох сердець розкриються». (Лк. 2:34–35, НПУ)

«Адже Я прийшов, аби підняти „сина проти його батька, доньку проти її матері, невістку проти її свекрухи, і ворогами людини будуть її домашні“». (Мт. 10:35–36, НПУ)

Обидва тексти стосуються Ісуса Христа. У чому полягала суть конфронтації між Ісусом і релігійними лідерами? У тому, що Його вчення не відповідало їхньому. Інакше кажучи, доктрини Ісуса разюче відрізнялися від доктринального устрою фарисеїв та книжників.

Про яке розділення в родині говорить Ісус? Про доктринальне: проти того, хто сповідує месіанство Ісуса, стоятимуть в опозиції ті, хто відкидає Його.

Проповідувати Христа не означає висвітлювати лише одну сторону Його характеру — любов, співчуття, прийняття. Це означає показувати Його як цілісну особистість, включно з тими характеристиками, які люди вважають не завжди приємними: гнівом, справедливістю, святістю.

Загалом, не доктрини розділяють, а гріховна настирливість людей не змирятися перед Божим Словом.

Декілька важливих фундаментальних тез перед сном:

- Ми спасенні не нашою любов’ю до Христа, а Христовою любов’ю до нас.
- Ми завжди будемо боржниками Його благодаті, що була явлена в замісній жертві.
- Тому наше життя вже не належить нам, а Йому — Ісусу Христу, Спасителю, Заступнику та славному Царю!

Тріумфальний в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим записаний у всіх чотирьох Євангеліях (Матв. 21:1–9; Марк. 11:1–10; Лук. 19:28–40; Ів. 12:12–19). Ми досить добре знаємо про цю подію, але чи розуміємо причини цього вчинку Ісуса? Усе, що робив Господь, мало певний сенс, адже Він так планував Своє життя, щоб кожна Його дія відповідала цілям Його втілення (явити, спасти, перемогти).

Чому ця подія така значна?

По-перше, Ісус показав Свій титул: Месіанський Цар.
По-друге, Ісус показав Свій характер: покірний і лагідний.
По-третє, Ісус показав істинність пророцтв Старого Завіту щодо Себе.

Таке базове розуміння вчинку нашого Господа не повинно задовольняти нас настільки, щоб ми перестали глибше роздумувати над цією подією. Адже те, що здається нам звичним, у першому столітті було нонсенсом. Ісус демонструє разючий контраст між очікуваннями людей і Божим задумом.

Він — обіцяний Богом Месіанський Цар — використовує не бойового коня, як це було прийнято в римлян, а молодого віслюка. Перший був символом гордості та сили, другий — смирення й лагідності.

Ісус прийшов не зруйнувати римську окупацію, а звільнити Свій народ з-під влади диявола. Він — Цар не фізичного народу, а духовного, і Його Царство — на небесах. Земне царство римлян трималося на силі та страху; небесне Царство Ісуса — на мирі та смиренні.

В’їзд Ісуса в Єрусалим — це тріумф покірного Царя, Який виконав у Собі есхатологічні сподівання істинного Божого народу всіх поколінь.

По милості Божій записали нову проповідь.

https://youtu.be/WkP9FaTNW-A?si=V9t6kVQ3ucoHjnMV

При наближенні Ісуса до Єрусалима люди зустрічали Його, вигукуючи слово, значення якого, здається, зазнало певних змін з часів Старого Заповіту. Мова йде про слово «Осанна».

Коли Ісус ішов, люди вигукували: «Осанна Синові Давидовому! Благословенний Той, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висотах!» (Матв. 21:9). Ці слова взято з Псалма 118.

Усе почалося з того, що діти в недільній школі запитали мене, що означає слово «Осанна». Я коротко відповів, що це щось на кшталт прославлення Бога. Я не помилився — саме таке значення це слово має в контексті того, як Ісуса зустрічали люди під час в’їзду в Єрусалим. Проте щось усередині не давало мені спокою — виникали певні сумніви. Тому, коли я прийшов додому, то глибше дослідив це питання і виявив, що псалом, словами якого люди зустрічали Ісуса, звучить так: «О Господи, спаси нас! О Господи, пошли нам успіх! Благословенний, хто приходить в Ім’я Господнє! Благословляємо вас з Господнього Дому» (Пс. 118:25–26).

Я був здивований, що давньоєврейське слово, перекладене як «Осанна», у старозавітні часи мало значення «спаси нас» або «визволи нас».

Далі мені стало цікаво, яке ж значення надавали цьому слову люди, які зустрічали Ісуса. Тут я виявив, що, найімовірніше, євреї, які використовували цей псалом у літургійних цілях, були добре обізнані зі старозавітним значенням слова «Осанна». Проте ближче до часів Нового Заповіту значення цього слова зазнало певної трансформації, і воно стало синонімом прославлення.

Тим не менш, коли люди вигукували «Осанна» щодо Ісуса, вони тим самим застосовували до Нього всю есхатологічну надію, пов’язану з месіанським спасінням та визволенням.

Вав!

Люди мали рацію в тому, що Ісус — істинний Месія, який прийшов спасти їх. Проте вони помилилися в спрямованості Його місії. І це ми бачимо в подальшому розвитку подій, що сталися в останні дні життя Ісуса: ті, хто зустрічав Його словами «Осанна», згодом стояли в натовпі та кричали: «Розіпни Його».

Дорогі друзі, чи очікуєте ви на зустріч з Господом? Чи нагадуєте собі дорогоцінні істини про Його раптове повернення? Чи тремтить ваше серце від радості, що ви сьогодні можете зустрітися з улюбленим Господом, якого ви любите?