Чи потрібно помирати за ближнього, щоб показати найвищий ступінь любові до нього?

«Ось Моя заповідь: щоб ви любили один одного так, як Я вас полюбив. Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх» (Ів. 15:12–13).

Що ми тут бачимо?

По-перше, Ісус заповідає, тобто наказує, Своїм послідовникам любити один одного.
По-друге, Ісус показує ступінь і характер такої любові: вона повинна бути такою, якою є Його любов — жертовною настільки, щоб бути готовими віддати своє життя за ближнього.

Наш Господь не вимагає від нас більше, ніж Він зробив Сам. Так, Він був Богом і людиною. Проте, полюбивши нас божественною любов’ю, Він — втілений Бог — прожив життя як людина й прийняв рішення померти жахливою смертю, переживаючи на Собі всі муки й страждання. Це робить Його любов унікальною й у своєму роді неповторною.

Проте прояв характеру любові залишається таким самим і для Церкви — жертовність заради ближнього. Тобто не обов’язково чекати можливості померти за свого брата чи сестру, щоб довести свою щиру любов. Можна почати з того, щоб проживати своє життя, жертвуючи чимось заради блага брата чи сестри. Під «жертовним життям» мається на увазі те, що людина віддає ближньому те, що їй самій дороге, що приносить їй радість і користь. Це може бути навіть те, без чого, можливо, її життя стало б менш безпечнішим.

Тому так, смерть за ближнього — це найвище проявлення любові. Проте жертовне життя для ближнього — це невід’ємна частина любові, яка, за необхідности, може перерости в її найвище проявлення. Якщо немає жертовного життя, малоймовірно, що буде жертовна смерть за ближнього.

Тому берімо приклад з Ісуса Христа, Який прожив жертовне життя за Свій народ і віддав його сповна заради блага Церкви.

Яке ж це щастя — мати віру в Ісуса Христа!

Серце сповнене радості через глибоке усвідомлення того, що ця віра є Божим даром.

Душа перебуває в спокої завдяки розумінню того, що фундаментом спасіння є звершена жертва Ісуса, яка стала виявом незаслуженої Божої благодаті та милосердя до грішника.

Чому важливо розуміти те, про що я написав вище?

У світі є три монотеїстичні релігії: юдаїзм, християнство, іслам. Якщо ми візьмемо до уваги тільки юдаїзм, то відомо, що юдеї не приймають книги Нового Заповіту як Слово Боже. Їхніми священними книгами є книги Старого Заповіту (як ми звикли їх називати), а власне — П’ятикнижжя, Пророки та Писання.

Ми також знаємо, що в Старому Заповіті багато написано про месію (помазаника), який був обіцяний Богом Своєму народові. У формі дієслова й іменника це слово використовується понад сто разів. Найвідоміші категорії, до яких належить це слово: Ізраїль (~5 разів), священник (~15 разів), цар (~57 разів), пророк (~1 раз).

Тому, на думку деяких старозавітних учених, слово «месія» використовується виключно по відношенню до історичних фігур того часу і не має жодного відношення до есхатологічного Месії (інфо з: The Cambridge Companion to Christology, Timothy J. Pawl)

На відміну від цього, ми бачимо новозавітних авторів, які були євреями й убачали в Ісусі обіцяного Месію (Марка 8:29; Ів. 1:41; Дії 4:26).

Тому другорядна причина невір’я багатьох євреїв у тому, що вони тлумачать священні тексти не так, як їх тлумачать християни.

Проте першорядна причина полягає в тому, що віра — це Божий дар, без якого текст Біблії не буде мати того сенсу, який у нього заклав Автор.

Тому так, я щасливий, що Бог подарував мені цю спасенну віру в Ісуса Месію!

Всякий раз, коли ми читаємо Біблію чи слухаємо її з метою вивчення та наставлення, ми будуємо фундамент переконань у своєму серці, який стає міцнішим і вищим залежно від прикладених зусиль.

Всякий раз, коли ми молимося триєдиному Богові як у визначений час, так і в будь-який інший, ми вчимо нашу душу покладати надію лише на Нього.

Перераховане є благословенними Божими засобами, якими Він впливає на наше духовне становлення та допомагає пройти через найтемніші часи життя.

Якщо ми цього не робитимемо або перестанемо займатися цим регулярно, у день особливих спокус нам буде дуже важко встояти.

Ісус прийшов в цей світ для того, щоб проголосити Божу істину. Він був «повний благодаті і істини» (Ів. 1:14). Він є «дорога, правда і життя» (14:6). Ісус послав Духа істини (14:17), який веде віруючих у повноту істини (16:13). Зрештою, віруючі освячуються істиною (17:17).

Іронічно, що в той час, коли втілена Істина стояла перед ним в кайданах, Пилат запитав Ісуса: «що таке істина?» (Ів. 18:38). Невідомо, наскільки щиро хотів знати відповідь на це запитання правитель, проте свідоцтво того, що він не дочекався відповіді, а одразу вийшов очевидно вказує, що йому і не було цікаво це знати, адже він був частиною політеїстичного суспільства, де у кожного могла бути власна думка на те, що таке істина.

З того часу нічого не змінилося: люди досі шукають істину не звертаючи увагу на те, що вона була явлена дві тисячі років тому назад. Проте цю істину «знайдуть» тільки ті, кого Отець Небесний дав Ісусу (Ів. 17:9). Задача же Церкви проголошувати Істину «до краю землі» (Матв. 28:18-20).

Християнство — це єдина світова релігія, яка не має жодного сенсу без Ісуса Христа. Конфуціанство, даосизм, буддизм, іслам і навіть юдаїзм можуть існувати без своїх засновників, проте якщо забрати особистість Ісуса від християнства, ця релігія помре.

Саме тому від самого зародження диявол намагався спотворити розуміння сутности природи Ісуса Христа. Найбільше лжевчень у християнстві пов’язано з хибними уявленнями про божественність, воскресіння, месіанство, сутність і характер самопожертви Господа. Унікальність природи християнства є причиною того, що мусульмани та юдеї в диспутах атакують саме Особу Ісуса Христа.

Тому дуже важливо мати фундаментальні знання про Ісуса Христа та бути міцно вкоріненими в них. Читайте Біблію, відкривайте словники, підручники із систематичного, історичного та апологетичного богослов’я й вивчайте аргументи щодо ключової Особистости!

Ця телеграм-група є невеликою допомогою та натхненням для того, щоб учитися краще й глибше пізнавати Господа.

Біблія стверджує: «Усі Божі обітниці в Христі — “так” і “амінь”» (2 Кор. 1:20).

Вірність Бога виявляється в збереженні та виконанні всього, що стосується Божих дітей. Перерахую лише деякі важливі моменти:

Він ніколи не покине обраного за жодних життєвих обставин (Євр. 13:5).
Він дає мир і спокій усім, хто приймає Його (Матв. 11:28–30).
Він завжди допомагає нам переносити страждання й скорботи (1 Петр. 5:7).

Тому, якщо нам вдається долати труднощі, якщо маємо мир у серці та впевненість у спасінні, — це відбувається не тому, що ми сильні, незалежні й цілеспрямовані. Усе це — завдяки вірності Бога Своїм обітницям. У Ньому ми здобуваємо силу, віру та надію!

Чи знаєте ви, в якому єдиному тексті Біблії три христологічні титули використовуються одразу разом щодо Ісуса?

«…бо сьогодні для вас у місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь» (Луки 2:11, CUV).

Спаситель — порятунок від вічного засудження.
Христос — обіцяний Месія.
Господь — Бог.

Усі ці три титули роблять наголос на божественній природі Христа та Його місії на землі.

Нарешті записали чергову проповідь по першому посланню до Івана. Приємного перегляду та осмислення біблійного тексту.

Три типи християн в церкві | Максим Король
https://youtu.be/1gSNIA796HY

Вірні Божі служителі проповідують Боже слово не тільки для поширення Доброї новини та збудування Тіла Христового, але й для захисту Божої отари від лжевчителів-вовків. Цей потрійний ефект проповіді залежить виключно від Божої всемогутності, Христової любові та впливу Духа Святого через проповідника на серце слухача.