Пропоную переглянути чергову проповідь по 1 посланню Івана.

Тема: впевненість в слідуванні за Богом (1). Це дуже важлива тема. Ми знаємо про те, як важливо бути слухняним Божим заповідям. І ми розуміємо, як необхідно бути впевненими в своєму спасінні.

Проте непросто прийти до збалансованого розуміння послуху Божому слову з впевненістю в спасінні.

В цій проповіді я показую різницю між спасінням по благодаті і спасінням по закону. Ви почуєте важливе пояснення слів апостола Івана про взаємозвʼязок слідування за Богом і виконання Його повелінь.

Впевненість в слідуванні за Богом. Ч.1 | Проповіді на 1 Івана | Максим Король
https://youtu.be/R5SPoG84zf8

Тиждень тому записав в свій блокнот: «хочу бути голодним по Божому слову і Божій присутності».

Ділюся з вами бажанням свого серця, тому що подумав, що комусь з моїх читачів потрібно це прочитати і задати собі запитання: «Чи голодний я по Божому слову і Божій присутності?».

По-справжньому оцінити сутність цього запитання може той, хто відчував фізичний голод. Якщо ця асоціація працює для нас, тоді ми розуміємо, що таке голод по Богу і Його слову.

Народження Ісуса Христа - це втілення вічного Бога!

Духовний ріст і положення християнина перед Богом - це різні елементи християнського життя.

Духовний ріст може змінюватися, але положення перед Богом - ніколи!

Адже наше спасіння є по благодаті та звершеній праці Ісуса Христа.

Якщо ви звернули увагу, впродовж останнього місяця я не пишу в цей канал щодня. Незважаючи на те, що я дуже люблю вивчати Біблію, аналізувати різні богословські питання, а особливо — роздумувати про нашого Господа Ісуса Христа, все ж іноді настають дні, коли в мене пригнічений стан через певні причини. Унаслідок цього мені не хочеться ні писати, ні читати.

Я не хочу видавати жодної книги. Не хочу записувати жодних проповідей. Просто хочу закритися й вести тихе та мовчазне життя. Дуже втомився від постійних життєвих запитань, на які не можу знайти відповідей.

Пишу вам про це, тому що частина з вас — єдина аудиторія, якій я можу щось написати. Я не лицемір і не хочу здаватися тим, ким я не є. Християнське життя — це не життя, у якому постійно світить сонце. Це дуже часто грозові хмари та шторми.

Тому, якщо ви розумієте, про що я пишу, буду вдячний за ваші молитви. Моє серце радіє лише з того, що, хоча тіло моє немічне, дух перебуває в спокої завдяки звершеній жертві Ісуса Христа.

Ось і завершується 2025 рік. Чи задоволені ви тим, як ви використали дані 365 днів?

Незалежно від відповіді та ступеня (не)задоволеності, ми - щасливі люди, тому що Бог Біблії залишається нашим Богом. Його милість до нас продовжується. Його обіцянки щодо нашого майбутнього є незмінними.

2026 рік є невідомий для нас. Ми не знаємо, що буде завтра. Тому використовуймо сьогоднішній день для того, щоб ставати кращими аніж вчора.

Канал «Дорогоцінний Ісус Христос» продовжує своє існування. Попереду багато планів, але звершиться те, що визначено Богом.

Дякую за те, що ви тут! До зустрічі.

Привіт, дорогі друзі. Нарешті записали другу частину надважливої для мене проповіді. Запрошую дивитися / слухати / ділитися.

Впевненість в слідуванні за Богом. Ч.2 | Проповіді на 1 Івана | Максим Король
https://youtu.be/dMcxP2AK4no

На цьому тижні один з членів нашої церкви закінчив життя самогубством.

Наразі я в роздумах про це й те, як це повʼязане з вірою в Ісуса Христа та які наслідки такого вчинку для вічності.

Коли буду готовий - поділюся своїми думками в групі. Наразі важко усвідомлювати той факт, що людина, яку ти бачив - вже немає в живих через такі трагічні обставини.

«Адже я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, нашому Господі!» (Рим. 8:38–39).

Знамениті слова апостола Павла, які служать християнам втіхою у важкі часи та нагадуванням про незмінну, вічну Божу любов до вибраних у Христі. Цілком можливо, що ці слова могли бути останніми думками багатьох ранніх мучеників, які помирали на римських аренах, будучи розірваними на шматки голодними тваринами чи порубаними мечами гладіаторів.

Ці вірші стали основою відомих християнських гімнів, таких як: The Love of God («Божа любов»), My Faith Has Found a Resting Place («Моя віра знайшла місце спокою»), Blessed Assurance («Блаженна впевненість»), In Christ Alone («В Христі одному»), How Firm a Foundation («Яка міцна основа»), Nothing Can Separate («Ніщо нас не може відділити») та інші.

Спектр застосування цих віршів стосується життя людини у Христі, яка бореться з гріхом у різних його проявах (Рим. 8:1–13). Хоча така людина продовжує страждати від різних диявольських та плотських атак, вона не повинна впадати у відчай, а пам’ятати, що є Божою дитиною, а отже — спадкоємцем Бога, а отже — співспадкоємцем Христові, а отже — спасенною навіки (Рим. 8:14–17).

Така біблійна аргументація не означає, що християнин повинен легковажно ставитися до гріха. Ні! Апостол Павло однозначно пише, що «ті, хто живе за тілом, Богу догодити не можуть» (Рим. 8:8). Саме тому Божі діти зазнають страждань у вигляді гріховних атак, що летять на християнина численними стрілами, які запускає лукавий, адже вони не здаються, а продовжують боротися. І щитом упевненості у спасінні в цей момент є звершена жертва Ісуса Христа.

Я думаю, як би ми не старалися, ми не зможемо жити, як Ісус; ми не зможемо проповідувати, як Ісус; ми не зможемо проходити спокуси, як Ісус. Це апріорі неможливо для нашої людської сутності. Ми постійно будемо зіштовхуватися з невдачами за будь-якої спроби прагнути бути як Ісус.

Навіть якщо ми в чомусь і успішні в духовному житті, то, як правило, це спричинено надприродним впливом Духа Святого. Благочестиве життя християнина й християнки на сто відсотків залежить від Бога.

Подібні висновки не повинні нас засмучувати, а навпаки — підбадьорювати. Причина цьому проста: після вознесіння не було і не буде такої особистості, як Ісус, — одночасно Бога і людини. Він є єдиним у своєму роді, сутності та існуванні. Характер земного життя й учинків Ісуса був наслідком Його божественної природи. Він є Творцем, а ми — творінням. Тобто, ми повністю залежні від Бога та Його могутності, що діє в нас.

Як Його творіння, ми мусимо наслідувати Ісуса Христа. Цьому вчить нас Біблія. Це означає, що, дивлячись на Його життя, ми повинні сподіватися не на власну здатність вийти переможцями з духовної битви, а надіятися на Божу поміч та могутність Його сили, що діє у вибраних дітях Божих. Коли ми грішимо, з одного боку, ми усвідомлюємо, наскільки можемо бути впертими грішниками, а з іншого боку — розуміємо свою залежність від Божої благодаті для спасіння.

Зрештою, саме тому християни віддають усю славу Богові одному, коли мають успіх у духовному житті. Наслідування Христа є напрямом життя Божих дітей, а спасіння відбувається не за вчинками, а з благодаті.

Чи маєте ви спокій у Христі?

Напевно, це запитання буде зрозумілішим у порівнянні з його антонімами: втома, боротьба, клопіт, метушня, напруга, тривога, турбота, хвилювання тощо.

Усі перелічені антоніми пов’язані з не найприємнішими моментами людського життя, а тим більше — якщо ми говоримо про християнське життя, серед яких:

- втома від тягаря гріхів, що повторюються;
- неспокій серця щодо майбутнього;
- невпевненість у виборі в напруженій ситуації;
- хвилювання щодо вічності спасіння;
- метушня через будь-яку дрібницю, яка забирає всі сили;
- виснажлива боротьба зі спокусами, що не має бажаного результату.

Це — повсякденна реальність багатьох християн. Проте немає більшої втіхи для християнина, ніж усвідомлення того, що Господь бачить сльози й переживання Своїх дітей, за яких Він віддав Своє життя.

Мати спокій у Христі означає фокусувати свій погляд на Ньому та Його звершеному ділі. Це залежить не стільки від людського досвіду, скільки від віри в Божі обітниці.

Наші серце, емоції, свідомість і розум спрямовані на духовну реальність, яку ми маємо у Христі: ми вибрані й прощені. Ми завжди перебуваємо під Божим наглядом.

Це не означає, що ми завжди матимемо фізичний комфорт. Проте ми перебуватимемо у Христі, довіряючи Йому всі сфери свого життя.

Написати про все це ще не означає досягнути такого стану. Спокій у Христі, як би парадоксально це не звучало, є активною дією християнина. Тобто християнин повинен проявляти віру в Божу суверенність у кожній сфері свого життя.

Бог царює над усіма обставинами нашого життя! Це не завжди легко зрозуміти, проте прийняття цього очевидного факту дасть мир і спокій Христа в серце людини.

Не віртуалізуйте взаємовідносини з Триєдиним Богом. Усі ці короткі пости в соціальних мережах, часові подкасти на духовні теми, відеопроповіді не мусять замінювати живого спілкування з дорогоцінним Спасителем.

Вищеперелічені елементи повинні лише допомагати нам пізнавати Бога, а не заміщувати тихий час із Біблією в руках та молитвою на устах.

Ми можемо надихатися тим, що слухаємо й читаємо, проте істинні зміни в серці дає тільки Бог через особисті взаємовідносини з Ним.

Натхнення може минути так само швидко, як і прийшло, проте взаємовідносини, що розвиваються й будуються на твердому фундаменті, зруйнувати непросто.

Тому, перефразовуючи українського класика, напишу так: дивіться відео, читайте пости та навчайтеся всього, але не цурайтеся особистого часу з Богом Отцем, Богом Сином і Богом Духом Святим.

Благодать Божа проявляється в тому, що наше спасіння не залежить від рівня нашого духовного зростання. Бог приймає нас не завдяки нашим зусиллям чи заслугам. Міра Його любові до вибраних не залежить від твердості переконань, освячення чи практичного життя. Фундаментом Божого прийняття і любові до спасенної людини є викупна жертва Його Сина — Ісуса Христа.

Чи потрібно помирати за ближнього, щоб показати найвищий ступінь любові до нього?

«Ось Моя заповідь: щоб ви любили один одного так, як Я вас полюбив. Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх» (Ів. 15:12–13).

Що ми тут бачимо?

По-перше, Ісус заповідає, тобто наказує, Своїм послідовникам любити один одного.
По-друге, Ісус показує ступінь і характер такої любові: вона повинна бути такою, якою є Його любов — жертовною настільки, щоб бути готовими віддати своє життя за ближнього.

Наш Господь не вимагає від нас більше, ніж Він зробив Сам. Так, Він був Богом і людиною. Проте, полюбивши нас божественною любов’ю, Він — втілений Бог — прожив життя як людина й прийняв рішення померти жахливою смертю, переживаючи на Собі всі муки й страждання. Це робить Його любов унікальною й у своєму роді неповторною.

Проте прояв характеру любові залишається таким самим і для Церкви — жертовність заради ближнього. Тобто не обов’язково чекати можливості померти за свого брата чи сестру, щоб довести свою щиру любов. Можна почати з того, щоб проживати своє життя, жертвуючи чимось заради блага брата чи сестри. Під «жертовним життям» мається на увазі те, що людина віддає ближньому те, що їй самій дороге, що приносить їй радість і користь. Це може бути навіть те, без чого, можливо, її життя стало б менш безпечнішим.

Тому так, смерть за ближнього — це найвище проявлення любові. Проте жертовне життя для ближнього — це невід’ємна частина любові, яка, за необхідности, може перерости в її найвище проявлення. Якщо немає жертовного життя, малоймовірно, що буде жертовна смерть за ближнього.

Тому берімо приклад з Ісуса Христа, Який прожив жертовне життя за Свій народ і віддав його сповна заради блага Церкви.

Яке ж це щастя — мати віру в Ісуса Христа!

Серце сповнене радості через глибоке усвідомлення того, що ця віра є Божим даром.

Душа перебуває в спокої завдяки розумінню того, що фундаментом спасіння є звершена жертва Ісуса, яка стала виявом незаслуженої Божої благодаті та милосердя до грішника.