я знову в своїй ері залежності від старого кпоп, тому наразі топ такий:

1) Stray Kids — After You
2) T-Ara — Cry Cry
3) Soyeon — I’m gonna TOESA
4) B.A.P — Rain Sound
5) T-Ara — Day by Day

my momma gave it to meh👅

правду кажуть😋

сама себе я мабуть асоціюю із котом?? але скоріше таким, що привʼязується до хазяїна, а не повністю незалежним
інші кажуть, що я або лисиця або червона панда👀

— Отак от просто взяти й обрати білет? — немов нетямуща дитина перепитує Хьонджин, сподіваючись, що над ним змилосердяться, але погляд викладача такий самий твердий, як і цей стіл між ними. — Будь-який? І відповідати?

— Саме так: обрати, прочитати й відповісти. Я чекаю, — Чанбін схрещує руки на груди й оминає Хьонджина побіжним поглядом, ледь стримуючи усмішку, що так і рветься на обличчя. Не за статусом йому над студентами глузувати.

Наприкінці, коли всі починають збиратися й розходитися по домівках, Мінхо ловить Синміна за лікоть уже на вулиці й поспіхом вручає йому пакуночок із печивом.
— Це тобі, — той має зніяковілий вигляд, червоніє щоками, змушуючи молодшого засумноватися у власній адекватності. Лі Мінхо червоніє через те, що подарував Кім Синміну щось, зроблене власноруч? Навіть у найстрашнішому кошмарі таке не насниться.

Староста не встигає й обуритися, як старшого й слід прохолов, залишаючи його наодинці з іще теплим печивом. Синмін звертає увагу на солодощі в руках і стримує сміх. Посеред круглого імбирного печива трохи кострубатим почерком було виведеномовисте «ЛОХ». Як же це в стилі Мінхо! Він уже хотів було сховати подарунок у кишеню, як його увагу привертає барвистий об’ємний напис на іншому боці. Він дещо з побоюванням перевертає печиво, адже від Мінхо можна очікувати чого завгодно, і завмирає, щойно очі бігають рядками. Зворотного боку значно акуратніше красувалося коротке «любити обіймати хочу».

Чонін ошкірює скептичним поглядом хлопця й кривить рот набік, хмикаючи власним думкам.

— Сам-то давно перестав бути школярем?

— Усього рік тому. А що, непомітно? — хлопець знову нахабно вривається в його особистий простір, небезпечно близько наближаючись до його обличчя, і дивиться прямісінько в очі, які чомусь звужуються від усмішки, що торкнулася губ. — Ну то що, поцілуємося? А то такий момент пропадає, вони ж скоро знову повернуться в бій.

Чонін скошує погляд на велетенський екран і натикається на образ двох закоханих, які щойно усвідомили свої почуття й цілуються в якійсь підворотні після того, як утекли від головних лиходіїв. Чонін не певен, ким йому вважати цього набридливого хлопця, але від нього точно не віє жодною небезпекою, тож він просто киває і дозволяє моменту взяти гору.

— ти не намочиш її?

— це краще, ніж лякати тебе шрамами, — буденним тоном відповідає кріс, присідаючи настільки, щоб бути на одному рівні з феліксом.

— кріс, — ласково зове його молодший, наближаючись настільки, наскільки дозволяють їхні тіла. — ти мене не налякаєш. я тебе вже люблю, і те, що знаходиться під пов'язкою, цього не змінить, — фелікс бере його обличчя у свої долоні, дивився на нього зі всією ніжністю, що була в ньому. — дозволь мені зняти її?

крістофер вагається. з одного боку, рано чи пізно це повинно було б статися, а з іншого, він до тремтіння в кінчиках пальців боїться побачити розчарування в очах напроти. рішучість на обличчі фелікса і його теплі долоні переконують його, що все буде в порядку, і кріс піддається. він знімає пов'язку одним швидким рухом, не піднімаючи голови, поки ласкаві пальці не беруть його за підборіддя, щоб підняти його вгору.

він нахиляється, щоб опинитися з банкою на одному рівні, і тихо ахає, побачивши за склом явно незадоволеного і злого маленького хлопця, що схрестив руки на грудях. джисон гучно дмухає, щоб прибрати волосся із чола, і дивиться на фелікса з недобрим прищуром, що не віщував нічого хорошого.

— бажання виконувати не по моїй частині, не того зловив, — фиркає фей, відвернувшись від фелікса. ця наглість у настільки небезпечній для нього ситуації як мінімум вражає. — відпусти.

— одне вже тобі точно під силу: заплати за всі продукти, що вкрав. ти ледь не загняв мене в банкрути! цукор, вершки, печиво, яке я не лише від великої любові до випічки роблю — це все тепер на твоєму рахунку.

фей помітно тушується й соромиться, отримавши кілька звинувачень на свою адресу. хлопець підіймається на ноги і підходить до скла, торкаючись до нього пальцями.

— Коли ти востаннє їв, Джісоне?

— Ну… — Хан справді намагається пригадати свій останній прийом їжі, але на думку спадає лише чай та кілька круасанів із пекарні за рогом, які він з'їв ще вчора. Немов дитина, яку соромить дорослий, він опускає голову й незграбно чухає потилицю.

— Можеш не відповідати, — Мінхо зітхає і підходить ближче, ляскаючи його по плечах. Джісону незручно від цього дотику, і шкірою біжать мурашки. — Зараз наше головне завдання — поїсти, а вже потім я розберуся, що з тобою зробити за відсутність рукопису в мене на пошті. Тобі більше до вподоби море чи пісок?

— Що за дивне питання?

— Щоб ти обрав, де мені позбутися твого тіла, — Джісон задирає голову й дивиться на старшого недовірливо, якщо не сказати з переляком, і серйозний вираз обличчя старшого лише підсилює його побоювання. — Жартую.

— Такий ти нудний, нічим тебе не налякати, — у голосі чути образливі нотки, які зникають одразу ж, щойно поліцейський розвертається і стикається віч-на-віч із тим, хто дозволив собі бути настільки нахабним у його присутності.

— Давно не бачилися, — усмішка спалахує на губах напроти щойно тоді, коли він робить крок назустріч і міцно обгортає руками чоловіка в темному пальті.

— Усього якихось пару днів, ти б не встиг аж так сильно скучити, — Фелікс заривається носом у комір поліцейської сорочки і на повні груди вдихає знайомий одеколон. — З річницею, Крістофер Бан.

— Яка річниця? — не розуміючи, перепитує Чан, відсторонюючись, щоб зазирнути Феліксу в обличчя.

— Минуло два роки відтоді, як ти мене мало не посадив і ледь не позбувся найкращого члена у твоєму житті, — чоловік вдає, ніби поправляє довгі пасма світлого волосся, а насправді просто хизується.

— Чого ти стрибаєш, як гірський олень, спати заважаєш, — Чанбін, його сусід знизу, має справді втомлений і сонний вигляд, але в його голосі немає агресії, і Хьонджин розуміє: той щойно повернувся зі зміни на заводі, а тут він влаштував своє рандеву з люстрою.

Сором розливається вниз по шиї і, здається, готовий пробрати до самих кістей, коли Чанбін переводить погляд із хлопця вглиб квартири й усміхається одним кутиком губ.

— Я чув, червоними трусами на люстрі зазивають кохання в дім? Ти все ж таки наважився прийняти моє запрошення на побачення? Міг і менш вигадливий спосіб вигадати, щоб сказати мені про це, — Чанбін усміхається зовсім добродушно, у його голосі дзвенить веселощі та сміх, а Хьонджину раптом хочеться вдаритися головою об одвірок.

— Але ж, вовче, навіщо тобі такий великий рот? — голос знижується до шепоту, і Фелікс опускає долоню на чужу гарячу щоку; шкіра оксамитова, попри лютий мороз на вулиці.

Він знає, яку владу його голос може мати над іншими, і на перевертні це теж спрацьовує. Вовчий хвіст за міцною спиною на секунду завмирає, а потім продовжує свої звичні похитування, проте щось змінюється в атмосфері навколо.

— Щоб я міг тебе з'їсти, — так само тихо відповідає Кріс і мугикає від несподіванки, коли до його губ притискаються чужі прохолодні.

Узагалі-то він планував лише налякати хлопця, що так зухвало зайшов на його територію і нагрубіянив при першій зустрічі, але, мабуть, його обвели довкола пальця і в пастку потрапив саме він, бо це з виду ангельське створіння у червоному плащі повністю заволоділо його увагою. Кріс притискає хлопця якомога ближче (хоча, здавалося б, куди ще) і виє, коли Фелікс прикушує його нижню губу і зализує невелику ранку, відсторонюючись із задоволеною усмішкою. Варіант опинитися з'їденим хижим звіром не здається йому таким уже поганим, якщо це відбуватиметься ось так.

— Ну то їж, чи боїшься, що з'їм я, Крісе? — у його голосі чути виклик, і це змушує лаву розтікатися в грудях і животі Крістофера.