я знову в своїй ері залежності від старого кпоп, тому наразі топ такий:

1) Stray Kids — After You
2) T-Ara — Cry Cry
3) Soyeon — I’m gonna TOESA
4) B.A.P — Rain Sound
5) T-Ara — Day by Day

my momma gave it to meh👅

правду кажуть😋

сама себе я мабуть асоціюю із котом?? але скоріше таким, що привʼязується до хазяїна, а не повністю незалежним
інші кажуть, що я або лисиця або червона панда👀

— Отак от просто взяти й обрати білет? — немов нетямуща дитина перепитує Хьонджин, сподіваючись, що над ним змилосердяться, але погляд викладача такий самий твердий, як і цей стіл між ними. — Будь-який? І відповідати?

— Саме так: обрати, прочитати й відповісти. Я чекаю, — Чанбін схрещує руки на груди й оминає Хьонджина побіжним поглядом, ледь стримуючи усмішку, що так і рветься на обличчя. Не за статусом йому над студентами глузувати.

Наприкінці, коли всі починають збиратися й розходитися по домівках, Мінхо ловить Синміна за лікоть уже на вулиці й поспіхом вручає йому пакуночок із печивом.
— Це тобі, — той має зніяковілий вигляд, червоніє щоками, змушуючи молодшого засумноватися у власній адекватності. Лі Мінхо червоніє через те, що подарував Кім Синміну щось, зроблене власноруч? Навіть у найстрашнішому кошмарі таке не насниться.

Староста не встигає й обуритися, як старшого й слід прохолов, залишаючи його наодинці з іще теплим печивом. Синмін звертає увагу на солодощі в руках і стримує сміх. Посеред круглого імбирного печива трохи кострубатим почерком було виведеномовисте «ЛОХ». Як же це в стилі Мінхо! Він уже хотів було сховати подарунок у кишеню, як його увагу привертає барвистий об’ємний напис на іншому боці. Він дещо з побоюванням перевертає печиво, адже від Мінхо можна очікувати чого завгодно, і завмирає, щойно очі бігають рядками. Зворотного боку значно акуратніше красувалося коротке «любити обіймати хочу».

Чонін ошкірює скептичним поглядом хлопця й кривить рот набік, хмикаючи власним думкам.

— Сам-то давно перестав бути школярем?

— Усього рік тому. А що, непомітно? — хлопець знову нахабно вривається в його особистий простір, небезпечно близько наближаючись до його обличчя, і дивиться прямісінько в очі, які чомусь звужуються від усмішки, що торкнулася губ. — Ну то що, поцілуємося? А то такий момент пропадає, вони ж скоро знову повернуться в бій.

Чонін скошує погляд на велетенський екран і натикається на образ двох закоханих, які щойно усвідомили свої почуття й цілуються в якійсь підворотні після того, як утекли від головних лиходіїв. Чонін не певен, ким йому вважати цього набридливого хлопця, але від нього точно не віє жодною небезпекою, тож він просто киває і дозволяє моменту взяти гору.

— ти не намочиш її?

— це краще, ніж лякати тебе шрамами, — буденним тоном відповідає кріс, присідаючи настільки, щоб бути на одному рівні з феліксом.

— кріс, — ласково зове його молодший, наближаючись настільки, наскільки дозволяють їхні тіла. — ти мене не налякаєш. я тебе вже люблю, і те, що знаходиться під пов'язкою, цього не змінить, — фелікс бере його обличчя у свої долоні, дивився на нього зі всією ніжністю, що була в ньому. — дозволь мені зняти її?

крістофер вагається. з одного боку, рано чи пізно це повинно було б статися, а з іншого, він до тремтіння в кінчиках пальців боїться побачити розчарування в очах напроти. рішучість на обличчі фелікса і його теплі долоні переконують його, що все буде в порядку, і кріс піддається. він знімає пов'язку одним швидким рухом, не піднімаючи голови, поки ласкаві пальці не беруть його за підборіддя, щоб підняти його вгору.

він нахиляється, щоб опинитися з банкою на одному рівні, і тихо ахає, побачивши за склом явно незадоволеного і злого маленького хлопця, що схрестив руки на грудях. джисон гучно дмухає, щоб прибрати волосся із чола, і дивиться на фелікса з недобрим прищуром, що не віщував нічого хорошого.

— бажання виконувати не по моїй частині, не того зловив, — фиркає фей, відвернувшись від фелікса. ця наглість у настільки небезпечній для нього ситуації як мінімум вражає. — відпусти.

— одне вже тобі точно під силу: заплати за всі продукти, що вкрав. ти ледь не загняв мене в банкрути! цукор, вершки, печиво, яке я не лише від великої любові до випічки роблю — це все тепер на твоєму рахунку.

фей помітно тушується й соромиться, отримавши кілька звинувачень на свою адресу. хлопець підіймається на ноги і підходить до скла, торкаючись до нього пальцями.

— Коли ти востаннє їв, Джісоне?

— Ну… — Хан справді намагається пригадати свій останній прийом їжі, але на думку спадає лише чай та кілька круасанів із пекарні за рогом, які він з'їв ще вчора. Немов дитина, яку соромить дорослий, він опускає голову й незграбно чухає потилицю.

— Можеш не відповідати, — Мінхо зітхає і підходить ближче, ляскаючи його по плечах. Джісону незручно від цього дотику, і шкірою біжать мурашки. — Зараз наше головне завдання — поїсти, а вже потім я розберуся, що з тобою зробити за відсутність рукопису в мене на пошті. Тобі більше до вподоби море чи пісок?

— Що за дивне питання?

— Щоб ти обрав, де мені позбутися твого тіла, — Джісон задирає голову й дивиться на старшого недовірливо, якщо не сказати з переляком, і серйозний вираз обличчя старшого лише підсилює його побоювання. — Жартую.