я знову в своїй ері залежності від старого кпоп, тому наразі топ такий:

1) Stray Kids — After You
2) T-Ara — Cry Cry
3) Soyeon — I’m gonna TOESA
4) B.A.P — Rain Sound
5) T-Ara — Day by Day

my momma gave it to meh👅

правду кажуть😋

сама себе я мабуть асоціюю із котом?? але скоріше таким, що привʼязується до хазяїна, а не повністю незалежним
інші кажуть, що я або лисиця або червона панда👀

— Отак от просто взяти й обрати білет? — немов нетямуща дитина перепитує Хьонджин, сподіваючись, що над ним змилосердяться, але погляд викладача такий самий твердий, як і цей стіл між ними. — Будь-який? І відповідати?

— Саме так: обрати, прочитати й відповісти. Я чекаю, — Чанбін схрещує руки на груди й оминає Хьонджина побіжним поглядом, ледь стримуючи усмішку, що так і рветься на обличчя. Не за статусом йому над студентами глузувати.

Наприкінці, коли всі починають збиратися й розходитися по домівках, Мінхо ловить Синміна за лікоть уже на вулиці й поспіхом вручає йому пакуночок із печивом.
— Це тобі, — той має зніяковілий вигляд, червоніє щоками, змушуючи молодшого засумноватися у власній адекватності. Лі Мінхо червоніє через те, що подарував Кім Синміну щось, зроблене власноруч? Навіть у найстрашнішому кошмарі таке не насниться.

Староста не встигає й обуритися, як старшого й слід прохолов, залишаючи його наодинці з іще теплим печивом. Синмін звертає увагу на солодощі в руках і стримує сміх. Посеред круглого імбирного печива трохи кострубатим почерком було виведеномовисте «ЛОХ». Як же це в стилі Мінхо! Він уже хотів було сховати подарунок у кишеню, як його увагу привертає барвистий об’ємний напис на іншому боці. Він дещо з побоюванням перевертає печиво, адже від Мінхо можна очікувати чого завгодно, і завмирає, щойно очі бігають рядками. Зворотного боку значно акуратніше красувалося коротке «любити обіймати хочу».

Чонін ошкірює скептичним поглядом хлопця й кривить рот набік, хмикаючи власним думкам.

— Сам-то давно перестав бути школярем?

— Усього рік тому. А що, непомітно? — хлопець знову нахабно вривається в його особистий простір, небезпечно близько наближаючись до його обличчя, і дивиться прямісінько в очі, які чомусь звужуються від усмішки, що торкнулася губ. — Ну то що, поцілуємося? А то такий момент пропадає, вони ж скоро знову повернуться в бій.

Чонін скошує погляд на велетенський екран і натикається на образ двох закоханих, які щойно усвідомили свої почуття й цілуються в якійсь підворотні після того, як утекли від головних лиходіїв. Чонін не певен, ким йому вважати цього набридливого хлопця, але від нього точно не віє жодною небезпекою, тож він просто киває і дозволяє моменту взяти гору.