цейво тойво, я захотіла комфорту і милих закоханих банлі, що написала їх зрештою сама😶
буде публікація міні замальовки??

— тобі не здається це трохи дивним?
— що саме?
— ну, це...

#пишу@chaossdrawing

чану злегка некомфортно. на ньому зручний домашній одяг, обличчя не стиснуте шарами косметики та фіксаторів, волосся нарешті не вкладене тоннами гелю, а лише злегка розтріпане, а температура в кімнаті якраз ідеальна для того, щоб розслабитись на дивані, вкрившись м'яким пледом. в цілому, він не відчуває "некомфорт" в його звичному розумінні, але все ж, це турбує його до стану, що він не може всидіти на місці.

чан старається тихенько і дуже обережно сповзти вниз на м'який диван, але його спробу зупиняють міцною рукою, що стискається навколо щиколотки.

— тобі незручно? — шепіт, такий низький та інтимний, торкається вушної раковини і змушує шкіру вкритись мурашками. тепер чану не тільки не кофмортно, а ще й соромно.

— ні, все чудово, — він відповідає так само тихо, ховаючи обличчя в чужих грудях. кінчики його вух, ніби спеціально хочуть підставити свого власника, червоніють.

фелікс посміхається, торкаючись його вух у заспокійливому жесті, і цілує в скроню. чану хочеться померти від сорому і безмежної любові до нього.

— просто... тобі не здається це трохи дивним? — чан, як завжди, починає здалеку, прощупує грунт. його пальці чіпляються за нитку на комірі феліксового світшота і граються з нею - йому треба заземлитись, заспокоїти своє внутрішнє відчуття дискомфорту.

— що саме? — фелікс, навпаки, спокійніший, ніж його колись можна було собі уявити.

мабуть, це результат попередніх безсонних ночей, безкінечних перельотів та тисячі різних облич, зовнішність яких він навіть не намагався запам'ятати. тому зараз, залишившись на самоті з найріднішим та найбільш звичним лицем, з знайомими запахами та фоновим шумом чергового серіалу на нетфлікс він відчуває неймовірний спокій.

— ну, це... — чан не називає нічого конкретного, лише малює у повітрі неідеальне коло навколо них. збентежений погляд фелікса підштовхує його говорити далі. — добре. тобі не здається дивним, що я сиджу в тебе на колінах?

поступово погляд фелікса зі збентеженого стає розслабленим, зворушеним навіть: так батьки дивляться на дітей, коли вони не розуміють простих істин.

— а має? ми вдома, ну, технічно, в твоїй із чонін-і квартирі, але навколо немає камер чи інших людей, і ми нарешті можемо присвятити час лише собі.

— так, так, але моє форма, фігура, трохи не підходить, щоб бути маленькою ложкою в твоїх обіймах. я занадто великий, це я маю бути великою ложкою для тебе.

— а є якісь мірки чи правила щодо цього? — лице фелікса, його чудове, миле лице без макіяжу, фільтрів і усипане неприхованими веснянками, наближається до чанового носа, поки кінчики не торкаються один одного. — ти маленька ложка, бо ти так відчуваєш себе в моменті. можливо, завтра чи сьогодні я захочу бути повністю схованим у твоїх руках, захочу бути маленьким, і попрошу тебе про це. розумієш, про що я? — фелікс обережно проводить по обличчю чана і зачесує його неслухняне волосся назад. — розслабся, кріс. ми лише вдвох, тут немає кому нас оцінювати.

вперше за вечір чан зітхає на повні груди - до цього моменту він навіть не підозрював, що затримував подих. чан дозволяє собі розслабитись і перенести свою вагу на фелікса, який радісно притискає його руками лише ближче до себе. до такого він може і звикнути.

— тобі точно не важко? — востаннє цікавиться чан, обіймаючи фелікса за шию. він відчуває гарячу руку на попереку і ненадовго прикриває втомлені очі. запах кондиціонера для білизни фелікса ще більше вганяє чана в спокій.

— мені ідеально. взагалі, я вважаю, що мені не завадило б почати робити вправи з вагою, ти так не вважаєш? — губи лікса складаються у найбільш гремлінську посмішку, але він старається контролювати лице, що буквально перетворилось на еталон невинності. — носити, підіймати, опускати, тримати на собі... — більшість слів губляться в шепоті та спантеличеному сміхові чана. він поривається втекти, але його тримають міцно біля серця - без шансів на втечу.

до такого точно можна звикнути.

#пишу@chaossdrawing

hate my silly office life🖊️

#малюю@chaossdrawing

одна магічна райтерка передала мені естафету, і саме час вам дізнатись мене трошки краще:

1. Улюблена гра, і чому?

З моїх підліткових років, коли я вперше познайомилась зі світом The SIMS, я сильно привʼязалась до цієї гри: у мене були безліч дисків, лімітовані видання, групи для обговорення. Зараз, коли я стала доросліше, я зрозуміла, що для малої мене це, мабуть, був ідеальний спосіб ескапізму, де я могла створити хоч сотню світів та особистостей та крутити ними так, як хотіла.

2. Подорож мрії.

Знаю, що більшість зазвичай мріє відвідати Париж, Берлін, Лондон (я теж, але), але найбільшою мрією залишається Байрон Бей в Австралії, як, у цілому, і вся Австралія. Можна повʼязати це бажання з любовʼю до біаса, з моєю курсовою (так, я писала про aussie accent у серіалах), з естетикою, яка довгий час слугувала заставкою на старому домашньому компʼютері, і все це буде правдою :)

3. Як ви комфортите себе, коли вам сумно?

Добиваю себе ще більше сумною музикою чи фільмами, плачу і випускаю негативні емоції💧

всіх із днем хан попа! this is my shi

хочу їсти шашлик прям із шампура, а не оце все…

банлікси згадали про існування один одного, я щас помру

я начиталась манхв і зловила таку бешену хвилю натхнення, що і не знаю куди її дівати🫠
чи надихають вас якісь речі з життя, і якщо так, то які??