Культурна апропріація


Впевнений, багато хто з вас вже чув цей тягучий у своєму визначенні термін «культурна апропріація». І це, здається, один з тих прикладів, коли всі наче розуміють, про що йдеться мова, але конкретно сказати немає чого. Це поле для суперечок та витрачених нервів.

Зараз дуже потужно просувається тема заборони використання елементів українського одягу іноземцям, тому що це славнозвісна апропріація. Мовляв, носячи вишиванку чи шаровари умовний француз таким чином може привласнити частину нашої культури, або гірше — зробити це з насмішкою. І з цим важко посперечатись.

Критики такого підходу можуть сказати, що це, насправді, популяризує нашу культуру на весь світ. І також будуть праві. Але розібратися все-таки треба.

Думаю, все доволі складніше, ніж просто образило/не образило. Існує декілька факторів.

1. Територіальна близькість. Ні для кого не секрет, що так звані “сусіди” на глобусі мають більші пересічення у культурі та мові, ніж умовні Хорватія та Естонія. Існує мало (нуль) прикладів у сучасному світі, де традиції та мистецтво не переходять сухопутний кордон. Далі питання у іншому.

2. Масштаби. Якщо ви на Гелловін вдягнете ковбойські черевики — на вас навряд чи подадуть до суду жителі Колорадо. Інша справа — якщо ви робите це кожні вихідні та популяризуєте це через соцмережі. Тут також до суду ніхто подавати не буде, але є ще один фактор.

3. Час. Все дуже відносно. Ми можемо навіть за своє життя не помітити, як хтось апропріював нашу культуру (чи ми чиюсь). Але якщо не тримати це під контролем, то вже наші праонуки будуть сумніватися в тому, якому народові належать шаровари, якщо ми дозволимо їх використовувати всьому світу, як повсякденний одяг, піддавшись на вплив моди.

Є також поняття акультурації, яке включає в себе і апропріацію і асиміляцію і маргіналізацію. І це вже більш масштабно.

Конкретно питання саме апропріації у мистецтві я зачеплю трохи згодом.

Без жартів, — мені здається, питання культури ми повинні поставити максимально серйозно. Якщо є можливість — на законодавчому рівні. Треба конкретно описати, що ми забороняємо, наприклад, сусіднім країнам (вибачте, поляки) використовувати будь-які елементи культурної спадщини України у розважальних та комерційних цілях. Прописати винятки та масштаби дозволеності. Решті країн зробити м’якші правила, але зобов’язати робити понурий погляд, коли вони надягають вишиванку на день народження Сковороди. Також з винятками.

Ми не повинні над золотом чахнути, нам треба ділитись тим, що ми маємо, та показувати нашу різноманітну, яскраву та дуже давню культурну спадщину. І дозволяти використовувати всім (окрім росіян) те, чим ми щиро пишаємось. Таким чином, ми з часом зможемо виховати у решти світу повагу та смак до українського. І тоді нас будуть знати не тільки, як козаків з чубами в шароварах, хоча в цьому також немає нічого поганого, від чого потрібно відхрещуватись та забороняти українцям використовувати ці образи.

Сміливо поширюйте українське та не забувайте, що salo у Західній Африці означає стиль.

Сакада


Вважається, що будь-які швидкі рухи очей мають одну природу виникнення і тому їх доцільно називати одним словом — «сакада».

Знаючи цей принцип, можна будувати доволі точні теплові карти сайтів чи додатків. Сакадичні рухи очей автоматично знаходять цікаве за долю секунди, навіть не усвідомлюючи це.

Магія людського тіла на сторожі користувальницького інтерфейсу 🫡