Майбутнє


Україна-3080, літаючі кораблі та дзвінка українська, що простягається на далекі далі у космічний простір. Це все політ для фантазії і те, якою ми маємо собі уявляти Україну в майбутньому, яке треба буде створити.

Це свого роду візуалізація, мрія, якою мають надихнутися нові покоління борців за вільне майбутнє. Привабливість цієї мрії полягає в тому, що за нею слідує більш конкретне бачення, яке деформується у прям зовсім конкретний план.

Для іноземного глядача фільми про майбутнє будуть привабливими, тому що усі люблять пофантазувати, коли немає конкретної прив’язки до епохи чи особистостей. Умовному французу не треба знати історію України, достатньо лише (знайти потрібні субтитри) знати, що дії фільму відбуваються в Україні майбутнього. А от яке це майбутнє — треба вже вирішити митцям.

Наша ціль — зробити так, щоб назва нашої країни була на слуху. Треба вилізти з бульбашки та оцінити сувору реальність: про Україну мало хто знає. І як би ми не тішились тим, яка в нас глибока історія, але нікому окрім нас (поки) до цього діла немає.

Минуле


Майже у кожного народу багате минуле. Але не всі про нього розповідають. І погана новина для українців в тому, що доки ми насолоджувалися власною насиченою історією та культурою — хтось її собі привласнював. Я сам нещодавно при роботі з одним із проектів зіткнувся з тим, що, наприклад, міфи про українських богатирів здебільшого передавались з вуст у вуста. Так званий фольклор. В той же час наші сусіди просто брали і публікували ці легенди, знімали з ними мультфільми та згадували про них у кіно. Це наше упущення. Зараз всім вже байдуже, що три богатирі насправді були українцями, коли про них зняті радянські (читай — російські) фільми.

Історія тим і прекрасна, що не існує однієї конкреної версії подій. Тому ми можемо знімати кіно таким чином, щоб це, звісно, показувало нас з кращої сторони. Фільми про те, якими були засновники Київської Русі, як ми творили свою культуру та боролися зі злом мають надихати ті ж самі молоді покоління на нові звершення, тому що саме минуле формує майбутнє, ясну картину якого ми з вами вже тримаємо в голові.

Іноземний глядач має зануритись у наше минуле і з роззявленим ротом та пришвидченим серцебиттям спостерігати, як зароджувалась справжня сміливість. Можливо, колись цей глядач згадає у розмові з друзями що таке Січ і як виглядали козаки. Це в його голові українське минуле. Історія про велич та мужність, про красу та завзятість. І мова не про націленість на іноземця, як критика. Мова про популяризацію українського на весь світ.

Теперішнє


Найскладніша епоха для сприйняття світом. Зараз в нас є яскрава тема для обговорень, але, по-перше, мало хто хоче асоціювати Україну тільки з війною, а по-друге, “теперішнє” також рухається разом з поколіннями. Зняти цікаве кіно про сьогодення (зараз) дуже складно. Воно може бути хорошим, з чудовою акторською грою, але ніхто за межами країни не оцінить фільм належним чином. Треба для цього ще підготувати глядача.

Головне — не зациклюватись на одній темі. У нас не повинно бути рамок, які б сковували нас у проекції образу України, як держави, та українців, як нації. Кіно має бути багато, різної якості та тематики, але українською та з нашою культурою.

Тому наш шлях полягає у тому, щоб створити міцний образ України далекого майбутнього, для того, щоб світ зрозумів, на що ми здатні після перемоги і які в нас амбіції, як у нації, потім — справа за минулим, для того, щоб закріпити асоціацію про українців, як про кременів, сміливців та попри все це ще й дуже глибоко освічених людей з унікальною культурою та традиціями.

Спочатку справа за нами, потім — за рештою світу.

Як бути сміливими?


Курс від експертів з історії, культури, теології, бізнесу та політології про українськість та роль культури у становленні сміливої нації.

Дуже крута ініціатива, але все-таки залишається неприємний присмак у роті. Таке відчуття, що пізнання історії та культури України — це щось дуже нішеве та андеграундне. Всі ці роки мало уваги приділялось тому, ким ми є, ким були наші пращури, та куди ми рухаємось взагалі.

Тому не полініться, а порадьте цей курс та будь-які інші освітні платформи вашим друзям, які активно українізовуються, тіндер-залицяльникам з-за кордону, які, на жаль, дізнались про українців лише після повномасштабного вторгнення росії, малечі, яка поглинає нову, цікаву інформацію, як губка. Всім, хто відкритий до пізнання.

Не залишайте це напризволяще.


https://howtobe.brave.ua/

🖼 Jacques Hnizdovsky, Sviata Vechera, 1991

What a time to be alive.

Мода


Важко сказати, що в України є якість проблеми з позиціонуванням у світі моди. Справи явно набагато кращі, ніж у кіно. Єдине, що має складнощі — так це доступність. Українські бренди це скоріше про нішевість, естетику та прайс вище середнього. В категорії массмаркету все ще є пробіли. Нехай вибачать мене за це пацанські барсетки та карго з Дніпра.

Якщо жити в бульбашці, то можна не помітити, як сильно в якийсь момент бренди почали бути схожими одне на одного. Мова не тільки про Україну, а і світ загалом. Є умовна працююча схема, притримуючись якої можна досягти умовного успіху. Але мати можливість при цьому не відходити від власного стилю та мало того — привносити щось нове. Такий от парадокс.

Я думаю, що справа у діджитал-презентації брендів. Ми дуже сучасні, але нам не вистачає різноманітності. Тому я підготував 9 напрямків, які вже працюють у світі та можуть прижитися і у нас. Мова йде про сайти. Це візитівка, яка задає характеру загалом.

Спробую обійтись без банальних прикладів.

Дизайн


Круто 500 підписників) Дякую, що читаєте, буде краще. Скоро пост про субтитри та стаття про редімейд.

Так от, дизайн. Часто чую про те, що треба не соромитись і казати про те, ким ти працюєш, якщо це, звісно, не робота, за яку тебе можуть здати СБУ. Робиш глиняний посуд? Так і кажи. Напиши ще в інстаграмі про це. Нехай люди знають. Але не захоплюйся: замість власного імені не треба писати МАЙСТЕР-ГЛИНОМІС, нехай це буде в описі профілю. І не треба прибрехувати, пиши як є. Без всіляких "гуру" і "експертів". Будь людиною.

Працюєш дизайнером? Кажи друзям: я — дизайнер. Роблю таке і таке. Нехай це залишиться у їхній пам'яті. Немає друзів? Ну не дивно, ти ж дизайнер, лол.

Але є одне але.

Не розумію, звідки пішла мода перекручувати слово "дизайн" та "дизайнер"? Постійно чую, як кажуть дезигн, дєзігнєр, дизаєн, дизойн, дізік. При чому ці слова часто використовуєте ви самі — дизайнери. Не розумію. Ви ж імена свої не перекручуєте. Має бути соромно.

Давайте все-таки починати працювати на популяризацію нашої з вами професії, без всяких применшень та безглуздя.

І уточнюйте, бо багатьом людям до сих пір важко зорієнтуватись у такій загадковій професії. Бо дизайнер це і про сайти і про графіку і про шрифти і про музику і про інтер'єри і про одяг і про упаковку і про предмети і про ще багато чого. Нам з вами дуже пощастило обрати це ремесло, бо воно відкриває безліч можливостей та напрямків для подальшого розвитку. Цінуйте це.

І називайте речі своїми іменами.

Культурна апропріація


Впевнений, багато хто з вас вже чув цей тягучий у своєму визначенні термін «культурна апропріація». І це, здається, один з тих прикладів, коли всі наче розуміють, про що йдеться мова, але конкретно сказати немає чого. Це поле для суперечок та витрачених нервів.

Зараз дуже потужно просувається тема заборони використання елементів українського одягу іноземцям, тому що це славнозвісна апропріація. Мовляв, носячи вишиванку чи шаровари умовний француз таким чином може привласнити частину нашої культури, або гірше — зробити це з насмішкою. І з цим важко посперечатись.

Критики такого підходу можуть сказати, що це, насправді, популяризує нашу культуру на весь світ. І також будуть праві. Але розібратися все-таки треба.

Думаю, все доволі складніше, ніж просто образило/не образило. Існує декілька факторів.

1. Територіальна близькість. Ні для кого не секрет, що так звані “сусіди” на глобусі мають більші пересічення у культурі та мові, ніж умовні Хорватія та Естонія. Існує мало (нуль) прикладів у сучасному світі, де традиції та мистецтво не переходять сухопутний кордон. Далі питання у іншому.

2. Масштаби. Якщо ви на Гелловін вдягнете ковбойські черевики — на вас навряд чи подадуть до суду жителі Колорадо. Інша справа — якщо ви робите це кожні вихідні та популяризуєте це через соцмережі. Тут також до суду ніхто подавати не буде, але є ще один фактор.

3. Час. Все дуже відносно. Ми можемо навіть за своє життя не помітити, як хтось апропріював нашу культуру (чи ми чиюсь). Але якщо не тримати це під контролем, то вже наші праонуки будуть сумніватися в тому, якому народові належать шаровари, якщо ми дозволимо їх використовувати всьому світу, як повсякденний одяг, піддавшись на вплив моди.