...і одна з улюблених робіт Ніла Хасевича

28 листопада 1970 року була вбита при нез'ясованих обставинах Алла Горська

матеріали про українську мисткиню та громадську діячку на шпальтах Естет Газети, аби пам'ятати її винятковий вклад в українське мистецтво:

🔸 Виставка-дослідження про Аллу Горську відкрилася у Києві через 53 роки після вбивства мисткині;

🔹 Життя та смерть маріупольських шедеврів Алли Горської;

🔸 "Дерево життя знайшли!". Оповідь Людмили Огнєвої про пошуки та порятунок мозаїки Алли Горської;

🔹 Зруйновано маріупольські шедеври Алли Горської;

🔸 Історія маріупольської "Квітучої України"

фото: зала присвячена вбивству Алли Горської, фрагмент експозиції виставки "Алла Горська. Боривітер", світлина — Національний центр "Український Дім"

сиквел до цього #артмем (у)

Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газет

сьогодні — день кардинальних змін 😅

(фото Rubbish Watchers Львів)

поясню про "ефект хлопчика-горобчика" (с)

восени 2024 року блоггер/ютубер/співак (потрібне підкреслити) Ваня Рассел зняв кліп на пісню "Топчик-горобчик" у просторі виставкового проєкту "Кола Сільваші", що тоді тривав в "Українському Домі"

команда проєкту заявила про порушення авторських прав: "... автори цього доробку використовують роботи Тіберія Сільваші та архітекторів проєкту, не більше як візуальний шум та декорації для власного креативного продукту. Контекст виставки, кураторська робота також повністю ігнорується".

#адміноффтоп

просто неймовірно, як можна було так завалити кейс з призначенням зіркової мисткині на посаду до навчального закладу, кейс, який медійно, ймовірно, мав бути історією успіху і для Мінкульту, і для навчального закладу і для самої мисткині в новому амплуа, але щось пішло не так...

замість 1000 слів про бурю, що завертілася після призначення Алевтини Кахідзе директоркою Київського державного художнього ліцею, скажу два — конкурс і комунікація (до слова, про конкурси та воєнний стан, так, їх можна НЕ ПРОВОДИТИ (а можна й провести), а не вони НЕ ПРОВОДЯТЬСЯ). І якщо у 1000 випадків можна було б покластися власне на ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" й уникнути конкурсного відбору на посаду, то у цьому конкретному випадку, коли настільки багато факторів просто червоними стрілочками вказували на те, що буде підвищена суспільна увага до цього кейсу через медійність нового призначення, таки провести конкурс виглядає як непоганий крок. ОК, не хотіли конкурс, є шлях адекватних комунікацій (підсвітити всі чесноти і зірковість (єдиного реального) кандидата, заслухати у комфортних умовах його/її програму, підстрахувати себе від хвилі негативу та й по всьому. Але ніт...)

ймовірно, багатьох людей трохи насторожив "турборежим" цього призначення, коли на зборах у навчальному закладі Міністерка просто оголошує про призначення нової очільниці і все... Комунікація на цих зборах з новопризначеною теж не задалася, наскільки я зрозуміла, бо вона й сама була абсолютно не готова до запитань до неї уже в новій ролі, не мисткині, а керівника навчального закладу, відтак ситуація (медійно) стає ще гіршою

далі абсолютна відсутність комунікації дала можливість розгулятися численним інсинуаціям, звинуваченням, конспірологічним теоріям, знову гризня і нерви у вже і так, здавалося б, до ручки знервованому суспільстві. Саму пані Кахідзе щодня накриває новими хвилями негативу (хоча питання ж зовсім не до її художніх практик чи світогляду, питання до ефективного управління, особливо в умовах воєнного часу). А Мінкульт, таке враження, що просто тихо спостерігає за усім цим shit storm-ом

третій день поспіль десятки людей, кожен "зі своєї дзвінниці", пояснюють, чому це призначення просто найкраще рішення ever (он, пані Сагайдак з Коаліції дієвців культури так і узагалі, можна сказати, тягне на собі лямку адвокаційної кампанії цього призначення, навіть пояснюючи чому сам Мінкульт цієї лямки не тягне, маю надію, в Мінкульті бачать цю титанічну працю і належним чином оцінять її), довгочити на цю тему публікують абсолютно всі, крім тих, хто мав би це зробити, — власне, Мінкульт. Та й було б непогано почути щось від самої пані Кахідзе, не у форматі коротких коментарів двом медіа, а якось більш розгорнуто

якщо відкинути усяке медіапаразитування на цій події, то, гадаю, що багатьох безпосередньо причетних людей ситуація щиро неприємно здивувала, збентежила, когось злякала (десь на маргінесах у батьківських чатах люди далі (безуспішно) намагаються з'ясувати, що ж саме відбуватиметься з навчальним закладом, як зміниться програма, чи у розкладі наступного семестру будуть рейви , чи відправляти дитину в художку в Берлін).

ймовірно, за кілька днів ця новина вже забудеться, бо з'явиться щось нове (принаймні, багато хто на це сподівається). Ця ситуація посварить трохи колег по цеху, комусь дасть професійний буст, зміцнить чиїсь зв'язки... Якщо далі у Київського державного художнього ліцею все складатиметься добре, а пророчать йому ого-го-го майбутнє, то за рік-два, хтось напише про цю історію статтю зі згадкою "який же суспільний спротив довелося свого часу долати новій очільниці на шляху до успіху"... а про факапи відповідальних за це рішення вже ніхто й не згадає

#адміноффтоп

ще з особистого досвіду, можу сказати, що "приватна медійка/комунікація" (яких би крутих, масштабних, популярних проєктів/компаній) і "державна медійка/комунікація" — це дуже різні речі. І, так, т.зв. transition дається складно і не всім (мені, наприклад, він так і не дався свого часу)

бо у першому випадку, ти (компанія/проєкт), якщо хочеш/маєш ресурс, стартуєш з сильної комунікаційної кампанії, не хочеш не стартуєш, хочеш/маєш ресурс (щоб перестрахуватися) запускаєш до того ще "адвокаційку", не хочеш не запускаєш, хочеш виходиш публічно в кризову комунікацію, не хочеш не виходиш, ти можеш відсидітися в закритих чатиках травлячи жарти про кризу, якщо хочеш — можеш травити ці жарти публічно, можеш просто сказати: "хейтери, нам з Вами не по дорозі, па-па!", заблокувати, забути, забити...

в "державній медійці" таке просто не робе, не варто навіть пробувати