фани Тейлор Свіфт штурмують німецький художній музей, директорку Лувру викликають “на килим” в сенат, у Парижі закрився Центр Помпіду і відкрився Art Basel, а (покровський) “Олень” Жанни Кадирової їздить туром містами України перед тим, як рушити до Венеції на бієнале

📌 про ці та інші актуальні події у світі мистецтва — у тижневому дайджесті [естéт] газети:

(ЗНОВУ) ПОКРОВСЬКИЙ ОЛЕНЬ, ПАРИЗЬКИЙ АРТ БАЗЕЛЬ, ТЕЙЛОР СВІФТ І МАЛЕВИЧ: АРТ ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ ТИЖНЯ

Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета

"...скло – це тепло, це енергія, це медіум втілення наших мрій і фантазій, наш водночас партнер і ворог. Воно не допускає нещирості, не любить наруги та спонукає до ідеального довершення, вимагає чистоти та прозорості", – Михайло Бокотей

📌 про традицію українського гутного скла, яка зберігається і розвивається у Львові, читайте в ексклюзивному матеріалі:

СВЯТО ВОГНЮ, ДИМУ, СКЛА ТА ЕМОЦІЙ

13-й Міжнародний симпозіум гутного скла у Львові завершується, але його результати — скульптури створені й митцями, й аматорами під час творчих робітень у гуті, сьогодні й завтра ще можна подивитися на 2-х виставках — у Музеї скла та Національному музеї імені Андрея Шептицького

Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета

і на правах інформаційного партнера проєкту "Тіні імперіалу" хочу нагадати, що виставка добігає завершення, відвідати її можна ще до 31 жовтня

#адміноффтоп

🤔 "боляче" це як саме, а то трохи страшно йти

з особистих спостережень про цьогорічний проєкт в українському павільйоні:

попри те, що проєкт реалізовувався у критично стислі терміни (усе те, що відвідувачі бачать у цьому павільйоні, було створено в Україні з українських матеріалів, руками українців менш ніж за три тижні), виглядає і відчувається він дуже... рідним, теплим, затишним, таким, що й справді (навіть у далекій від України Венеції) дає відчуття прихистку

з очевидного, DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore, суто в експозиційному плані, контрастує з тогорічним проєктом України на Венеційській бієнале завдяки (вдалому, як на мене) просторовому його вирішенню. Приміщення українського павільйону, яке надається Україні організаторами бієнале безоплатно, — не павільйон, у класичному розумінні цього слова, й навіть не окрема виставкова зала, а радше місце, де перетинаються потоки відвідувачів, такий собі вестибюль, у якому багато дверей та потенційних подальших маршрутів. Так, це — не найпростіший простір для роботи. Торік, через численні безпекові вимоги (кураторська група пояснювала
в одному з інтерв'ю, мовляв, з простором приміщення було працювати майже неможливо, аби не перекривати аварійні входи/виходи) експозиція будувалася (в основному) класичним методом роботи з площинами стін, щоб не порушувати нормативів. Тому український проєкт, для мене особисто, тоді виглядав аж надто пласким

натомість цьогоріч, зайшовши до нашого павільйону й побачивши справжній "Дах" прямо посеред залу, мені мимоволі згадалася з усмішкою фраза "що навіть коли не можна, але дуже хочеться, то — можна". Також рада, що кураторська група таки не побоялася бути прямолінійною у своєму проєкті і його осердям зробила саме те, про що і йдеться у назві, — "Дах" (бо, знову ж таки, повертаючись у минулий рік, у проєкті "Плетіння сіток" було багато чого, крім, власне, "плетіння сіток" у будь-якому матеріально втіленому художньому образі). Венеційська бієнале, як на мене, — це той мистецький майданчик, який все ж таки про видовищність проєктів і їхній wow-ефект, і він, на жаль, не дає відвідувачам комфортної можливості для глибокого вникнення у (вкладений трохи глибше, ніж майже на поверхні (чит. назві)) зміст проєктів

сьогодні, 30 жовтня, День Народження у Михайла Львовича Бойчука (1882-1937)

на світлині Михайло Львович у майстерні-помешканні в будинку Наукового товариства Шевченка (НТШ) у Львові, 1914

автопортрет (?) з песиком, Михайло Бойчук. 1910-ті рр.

(зі збірки ЛНГМ ім. Возницького)