мобільну копію мозаїки "Боривітер" Алли Горської представили у Києві
під час штурму Маріуполя російськими окупантами весною 2022 року мозаїка зазнала значних ушкоджень. Нині зруйнований "Боривітер" й далі перебуває в окупації
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
під час штурму Маріуполя російськими окупантами весною 2022 року мозаїка зазнала значних ушкоджень. Нині зруйнований "Боривітер" й далі перебуває в окупації
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
Естет Газета
Мобільну копію мозаїки "Боривітер" представили у Києві
Цей монументальний твір Алла Горська разом з колегами-художниками створили для інтер'єру маріупольського ресторану "Україна" 1967 року. Під час штурму Маріуполя російськими окупантами весною 2022 року мозаїка зазнала значних ушкоджень. Нині зруйнований "Боривітер"…
❤37🔥5💩1
📚 [есте́т] газета тепер є у колекції Історичного Архіву La Biennale di Venezia (ASAC). Примірники доступні у відділі періодики
Історичний архів сучасного мистецтва Венеційської Бієнале (ASAC) збирає та каталогізує документальні свідчення (книги, каталоги, періодику, відео- та аудіоматеріали) про Венеційську бієнале починаючи з 1895 року. Нині це одна з найбільших колекцій, присвячених історії бієнале
у #10 [есте́т] газети маємо великий репортаж з полів ювілейної 60-ї Венеційської бієнале та розповідаємо про помітну і неочевидну українську присутність на цьому найвідомішому форумі мистецтва
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
Історичний архів сучасного мистецтва Венеційської Бієнале (ASAC) збирає та каталогізує документальні свідчення (книги, каталоги, періодику, відео- та аудіоматеріали) про Венеційську бієнале починаючи з 1895 року. Нині це одна з найбільших колекцій, присвячених історії бієнале
у #10 [есте́т] газети маємо великий репортаж з полів ювілейної 60-ї Венеційської бієнале та розповідаємо про помітну і неочевидну українську присутність на цьому найвідомішому форумі мистецтва
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
❤34🔥7👍1
Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
👨👧👦 «Батьківство», 1965
Зоя Лерман (1934-2014)
з Днем Батька!
Зоя Лерман (1934-2014)
з Днем Батька!
❤61👍1
#артстарт_тижня
Ярослава Музика малює на пленері, 1965 р.
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
Ярослава Музика малює на пленері, 1965 р.
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
❤28
🎧 рада представити Вам для вечірнього прослуховування другий епізод англомовного подкасту UKRAINIAN ART DISPATCH
у цій серії запрошуємо слухачів до Амстердаму, де відбувався українсько-нідерландський артпроєкт INTERWOVEN. Ми поспілкувалися з кураторкою та митцями, трохи розповіли про роботи, які там експонувалися, та дізналися враження та думки учасників про особливості творення великої міжнародної виставки — від ідеї до її втілення у життя
🎧 Youtube
🎧 Spotify
🎧 Apple podcasts
🎧 Deezer
подкаст Ukrainian Art Dispatch творимо спільно з моїм колегою Ігорем, автором медіапроєкту Nomadische Boekenplank
підписуйтеся, аби не пропускати наступних епізодів, слухайте наш подкаст на зручних платформах, коментуйте та діліться з іноземними друзями та колегами 😉
у цій серії запрошуємо слухачів до Амстердаму, де відбувався українсько-нідерландський артпроєкт INTERWOVEN. Ми поспілкувалися з кураторкою та митцями, трохи розповіли про роботи, які там експонувалися, та дізналися враження та думки учасників про особливості творення великої міжнародної виставки — від ідеї до її втілення у життя
🎧 Youtube
🎧 Spotify
🎧 Apple podcasts
🎧 Deezer
подкаст Ukrainian Art Dispatch творимо спільно з моїм колегою Ігорем, автором медіапроєкту Nomadische Boekenplank
підписуйтеся, аби не пропускати наступних епізодів, слухайте наш подкаст на зручних платформах, коментуйте та діліться з іноземними друзями та колегами 😉
🔥14❤4👍2
слухайте скоренько цей епізод, бо у нас вже записаний і чекає третій 😉
🔥6
сподіваюся, всі живі-здорові після важкої ночі... щось увесь запланований контент на сьогодні виглядає абсолютно нерелевантним з огляду на події, тому краще опублікую тут збір
і оскільки у нас канал мистецького спрямування, то, взявши участь у цьому зборі, є шанс отримати мистецький твір 😉
і оскільки у нас канал мистецького спрямування, то, взявши участь у цьому зборі, є шанс отримати мистецький твір 😉
❤6👍1
Розігрую лінорити за донат
Моя ціль: 20 000 грн. Щоб їх зібрати, розігрую за донати 2 свої лінорити!
Один за донат кратний 100 грн, а інший за найбільший донат!
Банка: https://send.monobank.ua/jar/4yhCuo6sBV
‼️якщо донат не з моно - вказуйте в коментарі свій контакт ‼️
Мотанки — це ударні БПЛА на оптоволокні. Їх неможливо заглушити, вони не сходять із курсу й точно влучають у ціль — навіть там, де зв’язок недоступний. Кожен із них — прицільний удар. А таких буде 750.
750 ударів — це знищені бліндажі, гармати, техніка, відбиті штурм і ліквідована жива ворожа сила. Це точна робота в тилу ворога. Там, де звичайні дрони падають — Мотанки влучають. Вони завдадуть збитків на мільйони — тихо, холоднокровно і за значно менші гроші.
Об’єднуємось, щоб бити точно і безжально. Донать за посиланням в біо або долучайся до збору на сторінці @tylovyky
https://send.monobank.ua/jar/4yhCuo6sBV
Моя ціль: 20 000 грн. Щоб їх зібрати, розігрую за донати 2 свої лінорити!
Один за донат кратний 100 грн, а інший за найбільший донат!
Банка: https://send.monobank.ua/jar/4yhCuo6sBV
‼️якщо донат не з моно - вказуйте в коментарі свій контакт ‼️
Мотанки — це ударні БПЛА на оптоволокні. Їх неможливо заглушити, вони не сходять із курсу й точно влучають у ціль — навіть там, де зв’язок недоступний. Кожен із них — прицільний удар. А таких буде 750.
750 ударів — це знищені бліндажі, гармати, техніка, відбиті штурм і ліквідована жива ворожа сила. Це точна робота в тилу ворога. Там, де звичайні дрони падають — Мотанки влучають. Вони завдадуть збитків на мільйони — тихо, холоднокровно і за значно менші гроші.
Об’єднуємось, щоб бити точно і безжально. Донать за посиланням в біо або долучайся до збору на сторінці @tylovyky
https://send.monobank.ua/jar/4yhCuo6sBV
👍12❤11
⚡Три невідомі картини Казимира Малевича вперше показали у Бухаресті
ці картини Малевича, написані у 1912–1916 роках, пройшли складний та небезпечний шлях: спочатку з УРСР до Ізраїлю, а згодом — до Румунії
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газет
ці картини Малевича, написані у 1912–1916 роках, пройшли складний та небезпечний шлях: спочатку з УРСР до Ізраїлю, а згодом — до Румунії
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газет
Естет Газета
Три невідомі картини Казимира Малевича вперше показали у Бухаресті
У Національному музеї сучасного мистецтва Румунії (MNAC) відкрилася виставка «Казимир Малевич. Пережити історію», де вперше для широкої публіки представлені три роботи художника, які досі не експонувалися. Поряд із творами Малевича відвідувачі можуть побачити…
❤26🔥5🤡2👍1🤔1
#адміноффтоп
цікаво чи протримається ця бухарестська виставка місяць-два без закидів, що «Малевич то ваш - не справжній» від топових знавців російського/українського (потрібне підкреслити) авангарду 🤔 як це було чи не з кожною другою виставкою творів Казимира Севериновича останні років 10
цікаво чи протримається ця бухарестська виставка місяць-два без закидів, що «Малевич то ваш - не справжній» від топових знавців російського/українського (потрібне підкреслити) авангарду 🤔 як це було чи не з кожною другою виставкою творів Казимира Севериновича останні років 10
😁19
❤24🔥9
20 червня — Всесвітній день біженців
дата, яка, на жаль, знову стала актуальною і болючою для українців
мистецтво завжди гостро й оперативно реагувало на драматичні історичні події: війни, геноциди, Голодомор, депортації, переслідування, вимушені переселення. Українські митці, часто опиняючись в епіцентрі таких подій, кожен по-своєму, зображали нову реальність, в якій доводилося жити. Не дивно, що явище масового вимушеного переміщення людей, яких з домівок гнала війна, часто знаходило відгук у творах наших художників
про вимушених переселенців та біженців в українському мистецтві читайте у матеріалі на сайті
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газет
дата, яка, на жаль, знову стала актуальною і болючою для українців
мистецтво завжди гостро й оперативно реагувало на драматичні історичні події: війни, геноциди, Голодомор, депортації, переслідування, вимушені переселення. Українські митці, часто опиняючись в епіцентрі таких подій, кожен по-своєму, зображали нову реальність, в якій доводилося жити. Не дивно, що явище масового вимушеного переміщення людей, яких з домівок гнала війна, часто знаходило відгук у творах наших художників
хто б міг подумати, що, зайшовши, наприклад, до театру чи якоїсь школи у середмісті Львова у березні 2022, перше, що згадається, — картина «Переміщені особи» Якова Гніздовського, а на львівському залізничному вокзалі можна буде переживати нескінченне дежавю моменту, коли вперше бачиш «куриликівських» піонерів, що шукали кращої долі за океаном…
про вимушених переселенців та біженців в українському мистецтві читайте у матеріалі на сайті
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газет
Естет Газета
ПРО ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ТА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ
Мистецтво завжди гостро й оперативно реагувало на драматичні історичні події: війни, геноциди, Голодомор, депортації, переслідування, вимушені переселення. Українські митці, часто опиняючись в епіцентрі таких подій, кожен по-своєму, зображали нову реальність…
❤10😢8
#адміноффтоп
BBC Culture проілюстрували свій матеріал роботою Марії Башкірцевої, але, на жаль, ніде не вказали чий це твір((
у самій статті "Дівчина, що читає" Башкірцевої не фігурує. Там є інші малярські твори, які акредитовані належним чином. Тобто твір Башкірцевої використано суто для рекламного допису
задля справедливості скажу, що для рекламних дописів вони також використали роботу Гоппера, яка теж дуже гарно лягає у візуал допису, але ніяк не підписана
от такі стандарти ВВС
(я написала мейл про це відповідному редакційному відділу; бо для них — це наче просто рядок тексту, а для нас — згадка про українську мисткиню та Харківський художній музей (саме з їхньої збірки ця робота) на усю їхню багатомільйонну аудиторію)
BBC Culture проілюстрували свій матеріал роботою Марії Башкірцевої, але, на жаль, ніде не вказали чий це твір((
у самій статті "Дівчина, що читає" Башкірцевої не фігурує. Там є інші малярські твори, які акредитовані належним чином. Тобто твір Башкірцевої використано суто для рекламного допису
задля справедливості скажу, що для рекламних дописів вони також використали роботу Гоппера, яка теж дуже гарно лягає у візуал допису, але ніяк не підписана
от такі стандарти ВВС
(я написала мейл про це відповідному редакційному відділу; бо для них — це наче просто рядок тексту, а для нас — згадка про українську мисткиню та Харківський художній музей (саме з їхньої збірки ця робота) на усю їхню багатомільйонну аудиторію)
❤🔥58❤20👍9🤔3🤯3
#артстарт_тижня
Олекса Грищенко малює на острові Ельба, 1963 р.
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
Олекса Грищенко малює на острові Ельба, 1963 р.
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
❤37
"Коло невимовного" / "Stammering Circle" — новий проєкт в Jam Factory Art Center (Львів), вернісаж якого відбувся у суботу 21 червня. Відтоді пролунало вже чимало (критичних і не дуже) думок, багато з яких було проілюстровано чомусь саме флористичними колажами Валіда Раада. Неочікувано для мене, на теренах соцмереж колаж "Порошенко-квіточка" Раада переміг самого маестро Гойю, якому я пророчила титул найсильнішого "магніту" цієї виставки. Помилилася....
"Коло невимовного", а до цього "Структури взаємності" та "Beyond the silence", — проєкти Jam Factory, яким закордонні арткритики/артоглядачі, напевне, поставили б тверде А ("відмінно"), а у широкого загалу у якомусь умовному Берліні/Нью-Йорку/Лондоні вони б не викликали особливих зауважень, бо просто влилися б у тамтешній бурхливий виставковий потік
натомість в Україні у бурхливий потік злилися (критичні) думки та (риторичні) питання до усіх цих проєктів, які за своєю типологією таки відрізняються від усього, що відбувається зараз на вітчизняних виставкових теренах. У цих проєктах нашому глядачу бракує релевантності та контексту сучасної війни (попри те, що усі ці проєкти так чи інакше тематично присвячені "війні" та її "наслідкам" у широкому значенні цих понять), були питаннячка до кураторського добору мисткинь/митців для участі у виставкових проєктах Jam Factory, неоціненими (позитивно) залишилися експозиційні "фішки", наприклад, нестандартні навігаційні рішення чи відсутність звичного етикетажу
всі наступні, після дебютного “Наші роки, наші слова, наші втрати, наші пошуки, наші ми”, проєкти Jam Factory, як на мене, все більше й більше дистанціювалися від пересічного українського глядача й рухалися у напрямку умовного кураторського космополітизму. А космополітизм (не лише кураторський) у державі, де триває гаряча фаза війни за право на існування, — поняття не дуже релевантне
цінність проєктів Jam Factory Art Center (попри мою суб'єктивну критику багатьох моментів) я бачу у тому, що ця приватна інституція може дозволити собі (в т. ч. фінансово) реалізовувати зараз в Україні артпроєкти, що виглядають актуальними та трендовими крізь закордонну оптику, де вже давно відбулося зміщення акцентів з експоната та експозиції на експозиційну діяльність як процес
"... exhibitions are not just about display of visual objects, they are about the relationships that are forged in the teams while they work to put it together" (виставки – це не просто демонстрація візуальних об'єктів, а й стосунки, що формуються у командах під час роботи над експонуванням цих виставок), — сказала Марта Кузьма, кураторка проєкту "Коло невимовного" у своєму вітальному слові. І, як на мене, ця теза є ключовою не лише для "Кола ...", а й для усіх попередніх проєктів Jam Factory, де відвідувачі (гості) виставки не є кінцевим бенефіціаром проєкту. Так, вони (відвідувачі) все ще важливі учасники проєкту, втім — не головні, тому для експозиціонерів/кураторів комфорт відвідувача не буде серед пріоритетів (тут тобі й відсутність етикетажу, питання до освітлення, візуальне вирішення навігації тощо). Важливим тут буде саме формування (в т. ч. транскордонних) зв'язків між інституціями, мисткинями/митцями, кураторками/кураторами, артменеджерами. Ці проєкти стають майданчиками діалогу та дискусії для усіх цих дієвців, які прийшли, аби самовиразитися, проявити СЕБЕ, зав'язати контакти для потенційних співпраць. Саме у такий спосіб, серед усіх інших процесів, зараз снується (з лакуною у якихось 80-100 років) історія сучасного українського мистецтва як частини світового
"Коло невимовного" / "Stammering Circle" — комплексний проєкт, суть якого (на мою скромну думку) не зводиться до фактичної експозиції на жодному з кількох майданчиків (Jam Factory, машинна зала Львівської Політехніки, кам'яниця № 42 на площі Ринок), цю суть не знайдеш у трактатах Целана, Адорно чи Кіслера (на які посилається кураторка), вона про наші (перервані/stammering) зв'язки, які (формально і неформального) налагоджуються зараз в межах саме таких проєктів як "Коло невимовного" / "Stammering Circle"
"Коло невимовного", а до цього "Структури взаємності" та "Beyond the silence", — проєкти Jam Factory, яким закордонні арткритики/артоглядачі, напевне, поставили б тверде А ("відмінно"), а у широкого загалу у якомусь умовному Берліні/Нью-Йорку/Лондоні вони б не викликали особливих зауважень, бо просто влилися б у тамтешній бурхливий виставковий потік
натомість в Україні у бурхливий потік злилися (критичні) думки та (риторичні) питання до усіх цих проєктів, які за своєю типологією таки відрізняються від усього, що відбувається зараз на вітчизняних виставкових теренах. У цих проєктах нашому глядачу бракує релевантності та контексту сучасної війни (попри те, що усі ці проєкти так чи інакше тематично присвячені "війні" та її "наслідкам" у широкому значенні цих понять), були питаннячка до кураторського добору мисткинь/митців для участі у виставкових проєктах Jam Factory, неоціненими (позитивно) залишилися експозиційні "фішки", наприклад, нестандартні навігаційні рішення чи відсутність звичного етикетажу
всі наступні, після дебютного “Наші роки, наші слова, наші втрати, наші пошуки, наші ми”, проєкти Jam Factory, як на мене, все більше й більше дистанціювалися від пересічного українського глядача й рухалися у напрямку умовного кураторського космополітизму. А космополітизм (не лише кураторський) у державі, де триває гаряча фаза війни за право на існування, — поняття не дуже релевантне
цінність проєктів Jam Factory Art Center (попри мою суб'єктивну критику багатьох моментів) я бачу у тому, що ця приватна інституція може дозволити собі (в т. ч. фінансово) реалізовувати зараз в Україні артпроєкти, що виглядають актуальними та трендовими крізь закордонну оптику, де вже давно відбулося зміщення акцентів з експоната та експозиції на експозиційну діяльність як процес
"... exhibitions are not just about display of visual objects, they are about the relationships that are forged in the teams while they work to put it together" (виставки – це не просто демонстрація візуальних об'єктів, а й стосунки, що формуються у командах під час роботи над експонуванням цих виставок), — сказала Марта Кузьма, кураторка проєкту "Коло невимовного" у своєму вітальному слові. І, як на мене, ця теза є ключовою не лише для "Кола ...", а й для усіх попередніх проєктів Jam Factory, де відвідувачі (гості) виставки не є кінцевим бенефіціаром проєкту. Так, вони (відвідувачі) все ще важливі учасники проєкту, втім — не головні, тому для експозиціонерів/кураторів комфорт відвідувача не буде серед пріоритетів (тут тобі й відсутність етикетажу, питання до освітлення, візуальне вирішення навігації тощо). Важливим тут буде саме формування (в т. ч. транскордонних) зв'язків між інституціями, мисткинями/митцями, кураторками/кураторами, артменеджерами. Ці проєкти стають майданчиками діалогу та дискусії для усіх цих дієвців, які прийшли, аби самовиразитися, проявити СЕБЕ, зав'язати контакти для потенційних співпраць. Саме у такий спосіб, серед усіх інших процесів, зараз снується (з лакуною у якихось 80-100 років) історія сучасного українського мистецтва як частини світового
"Коло невимовного" / "Stammering Circle" — комплексний проєкт, суть якого (на мою скромну думку) не зводиться до фактичної експозиції на жодному з кількох майданчиків (Jam Factory, машинна зала Львівської Політехніки, кам'яниця № 42 на площі Ринок), цю суть не знайдеш у трактатах Целана, Адорно чи Кіслера (на які посилається кураторка), вона про наші (перервані/stammering) зв'язки, які (формально і неформального) налагоджуються зараз в межах саме таких проєктів як "Коло невимовного" / "Stammering Circle"
👍16❤11👎1