#адміноффтоп

сучасним дослідникам і науковцям, які снують історію та теорію мистецтва України дуже складно (і я тут навіть не про фінансування 😅)... зараз усі їхні доробки та навіть банальні дописи у соцмережах пропускають крізь дуже щільні "академічні сита" на предмет достовірності, наявності першоджерел, толерантних формулювань і тд.. І якщо комусь щось не сподобається, то запускається такий собі "академічний шакалячий експрес"

"академічні сита" — це абсолютно ОК, так і має бути у світі науки, але це все треба було робити й з тим масивом наукових праць, які десятиліттями продукувала Росія. І, spoiler alert, якби так було, то історія світового мистецтва зараз виглядала б по-іншому

наукові співробітники топових закордонних інституцій впродовж майже трьох останніх років (після 24 лютого 2022 року) стали дуже перейматися своєю академічною репутацією, коли щось там змінюють у своїй комунікації, обережно додаючи туди слово "Україна". Перевіряють все по 100 разів, питають першоджерела, консультуються з PR-никами (і деколи з окремими донорами 😉). Вочевидь, ніщо не підвищує стандарти академії так, як війна

працюю зараз над одною статтею, слухаю лекції і читаю статті російських/ окремих американських та європейських науковців, опубліковані років 10-5 тому (тобто, по суті, сучасні). Там вони (науковці) просто "навалюють" матеріал під єдиною плашкою "Російський" (Russian), і щось не чути експертних зойків про використання коректних топонімів і офіційних назв держав, адекватні формулювання термінології тощо. Усіх все влаштовувало

і от весь цей "науковий" масив зараз існує в категорії "что написано пером не вырубишь топором", бо на його основі вже опубліковано книги, онлайн-лекції, експертні висновки тощо

а українські дослідники зараз пробують це все "вирубувати" академ сокирами, але робити їм це кажуть так, щоб нікого у світовій академічній спільноті не образити і донорів не відлякати... подвійні стандарти в дії, так би мовити

mood 😞

хто тут львівський, сподіваюсь, всі живі-здорові 🤞🏼

шановні,

з обʼєктивних причин (а якщо говорити прямо, то через кляту русню) діяльність каналу і Естет газети на деякий час на паузі

тримаймося!

у будинку навпроти загинула майже вся сім’я… троє світлих, талановитих ДІТЕЙ…

💔

світла пам’ять

щирі співчуття рідним

«Евакуація. Літ метелика», 1967
Любомир Медвідь

вчора був день пам’яті жертв примусового виселення українців з західних областей у 1944-1951 роках

хочу з цієї нагоди згадати сюрреалістичну серію Любомира Медвідя «Евакуації», яку він написав у 1967-1968 роках

у роботах втілене художнє бачення трагедії українців, депортованих зі своїх етнічних земель під час операції «Вісла». 1947 року понад 140,000 українців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини примусово перевезли на території у західній та північній частині Польщі. Метою операції була асиміляція під приводом обмеження підтримки українського підпілля місцевим населенням

до початку повномасштабного вторгнення серія «Евакуації» була представлена у постійній експозиції Музею модернізму у Львові

про картину Олександра Мурашка "Благовіщення" видадуть книгу

над нею Дар’я Добріян, історикиня мистецтва, працювала майже десять років, досліджуючи всі матеріали, що охоплюють процес створення й побутування картини

детальніше про те, де можна придбати видання та сам малярський твір маестро Мурашка — у новому матеріалі Естет Газети

шановні підписники, після вимушеної паузи, потрохи відновлюю робочий процес сайту і каналу 💪

вікна для редакції потрібно ще чекати, але новини українського мистецтва чекати не можуть

Що ховається за плетивом Івана Марчука?

у Музеї історії міста Києва триває ретроспектива творчості українського художника Івана Марчука

Анастасія Курінська відвідала виставку та зробила для Естет Газети огляд

натюрморт з гарбузами, 1910-ті рр.
Євдоким Волошинов (1824 - 1913)

/фондова збірка Харківського художнього музею/

вже відкрили 🎃 сезон?)

кураторський виставковий проєкт “Нацпром” Миколи Маценка та Олега Тістола, що зараз експонується у Підгорецькому замку, продовжили до 31 жовтня

коли книгу про новітню історію і деколонізацію українського мистецтва фінансує організація членами якої є European University at St. Petersburg Department of Art History, Institute of Modern Russian Culture, The Museum of Russian Art, Museum of Russian Impressionism, Russian American Cultural Center (RACC)/ Lazar Khidekel Society, Russian History Museum, St. Petersburg Arts Project, Inc., Centro Studi sulle Arti della Russia, Cambridge Courtauld Russian Art Centre (не вичерпний перелік) - це вже можна вважати репараціями?
🙃 😀

якщо ви ніколи й не були на жодному мистецькому аукціоні, ви точно їх бачили: бачили як люди у білих рукавичках урочисто вносять до зали якийсь твір мистецтва, як здіймаються таблички з номерами, як у залі лунають, здавалося б, запаморочливі суми ставок, як стукає молоток і звучить оклик “продано!”. Все це дійство виглядає захопливо, легко й невимушено, але за публічною частиною аукціонів (яку дещо романтизували у кінематографі та літературі) криється багато такого, про що пересічні шанувальники мистецтва навіть не здогадуються

аукціон — це бізнес, у якому більшість процесів — непублічні й відбуваються за лаштунками аукціонної зали

у різний час в Україні діяло, напевне, з десяток аукціонних домів, багато з яких, станом на зараз, припинило свою діяльність, а ті, що продовжують роботу, локалізовані навколо Києва. Тому поява нового гравця та ще й за межами столиці — важлива подія, що може дати поштовх для розвитку українського артринку

про перший аукціонний дім на заході України, як він функціонуватиме та яким мистецтвом торгуватиме ми поговорили з Ксенією Ціхурською, директоркою Аукціонного дому Меркурій