Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
"...якби зібрати на персональну виставку усі картини та малюнки Давида Бурлюка, довелося б збирати їх по мистецьких збірках усіх континентів, хіба крім Антарктиди, і було б їх 15000: пейзажі й типажі України, Башкирії, Сибіру, Японії, США, твори архаїчно-футуристичні, дадаїстичні, наївні, імпресіоністичні, реалістичні, абстрактні — широчезний спектр бурлюківської "мозаїки неузгодженостей"
його малярство дихає грандіозними просторами. Подих безберегого степу чути навіть у найфутуристичніших назвах його картин: "Момент розкладу площин й елементи вітру і вечора, інтродуковані в приморський пейзаж, зображений із чотирьох пунктів огляду"
себе він називав уродженцем українського степу, і був насправді сином безберегової стихії. Село Чернянка на Херсонщині, де мешкали Бурлюки, стало колискою українсько-російського футуризму
за власними підрахунками він намалював 15 тисяч картин. Якось привіз із літньої практики до Одеського училища 350 етюдів — пейзажів Херсонщини. Замість похвалити працелюбного студента, викладачі Костанді та Ладиженський огудили його: це якесь фабричне виробництво
але його безперервне творче бурління, яке переривалося лише сном, тривало до скону. А наслідки його діяльності — глобальні"
Дмитро Горбачов
""Чукурюк!" Давид Бурлюк"
його малярство дихає грандіозними просторами. Подих безберегого степу чути навіть у найфутуристичніших назвах його картин: "Момент розкладу площин й елементи вітру і вечора, інтродуковані в приморський пейзаж, зображений із чотирьох пунктів огляду"
себе він називав уродженцем українського степу, і був насправді сином безберегової стихії. Село Чернянка на Херсонщині, де мешкали Бурлюки, стало колискою українсько-російського футуризму
за власними підрахунками він намалював 15 тисяч картин. Якось привіз із літньої практики до Одеського училища 350 етюдів — пейзажів Херсонщини. Замість похвалити працелюбного студента, викладачі Костанді та Ладиженський огудили його: це якесь фабричне виробництво
але його безперервне творче бурління, яке переривалося лише сном, тривало до скону. А наслідки його діяльності — глобальні"
Дмитро Горбачов
""Чукурюк!" Давид Бурлюк"
🔥23👍6❤4
Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
Давид Бурлюк:
"Українці", 1912
"Прихід весни та літа", 1914
"Час", 1918
"Українці", 1912
"Прихід весни та літа", 1914
"Час", 1918
❤46👍2
Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
Давид Бурлюк:
"Козак Мамай", 1908
"Японка сіє рис", 1920
"Портрет мого дядька", 1910-ті рр.
"Козак Мамай", 1908
"Японка сіє рис", 1920
"Портрет мого дядька", 1910-ті рр.
❤46👍6
минулого тижня опублікувала матеріал про виставку "Нацпром. Підгірці" . Цікавий й вартий уваги виставковий проєкт про одне з найяскравіших явищ українського новітнього мистецтва (ще й з краєвидами Підгорецького замку у вигляді бонуса)
а цього тижня куратор Андрій Рибка та один з митців Нацпрому, Олег Тістол, організовують кураторсько-авторську екскурсію
я, на жаль, бути не зможу, але розповідаю Вам, якби хто раптом мав час й натхнення, то усі деталі події ось тут
а цього тижня куратор Андрій Рибка та один з митців Нацпрому, Олег Тістол, організовують кураторсько-авторську екскурсію
я, на жаль, бути не зможу, але розповідаю Вам, якби хто раптом мав час й натхнення, то усі деталі події ось тут
❤19
23 липня 1954 року в Одесі народився Василь Рябченко
український живописець, графік, фотохудожник, автор артоб'єктів, цифрових творів мистецтва та інсталяцій
Василя Рябченка називають одним з першорядних художників українського сучасного мистецтва та "Нової української хвилі". Він одним з перших в Україні почав працювати у жанрі інсталяції. З початку 1970-х рр. митець експериментує з фотографією, використовує її у своїх інсталяціях, колажі, живописі та цифровій графіці
1996 року, за результатами артфестиваль "Золотий перетин", Рябченко отримав звання та премію "Кращий художник України". Цього ж року він заснував творчу спілку "Арт Лабораторія"
вітаємо і "Многая літа!"
роботи Василя Рябченка
🔹 автопортрет, 1970-ті рр.
🔹 «Обійми», 1986
🔹 «Час цвітіння», 1987
🔹 «Берег незнайдених персонажів», 1989 (диптих)
🔹 «Великий Бембі», 1994
український живописець, графік, фотохудожник, автор артоб'єктів, цифрових творів мистецтва та інсталяцій
Василя Рябченка називають одним з першорядних художників українського сучасного мистецтва та "Нової української хвилі". Він одним з перших в Україні почав працювати у жанрі інсталяції. З початку 1970-х рр. митець експериментує з фотографією, використовує її у своїх інсталяціях, колажі, живописі та цифровій графіці
1996 року, за результатами артфестиваль "Золотий перетин", Рябченко отримав звання та премію "Кращий художник України". Цього ж року він заснував творчу спілку "Арт Лабораторія"
вітаємо і "Многая літа!"
роботи Василя Рябченка
🔹 автопортрет, 1970-ті рр.
🔹 «Обійми», 1986
🔹 «Час цвітіння», 1987
🔹 «Берег незнайдених персонажів», 1989 (диптих)
🔹 «Великий Бембі», 1994
❤50🔥2👍1
контекст мему:
нігерійський митець і лікар Фола Девід впродовж шести днів на стадіоні в Лагосі (Нігерія) малював полотно, що має площу 1050 квадратних метрів. Робота має всі шанси стати новим світовим рекордом за найбільшу індивідуальну картину
тим часом Петро Антип в Музеї сучасного мистецтва Корсаків, що у Луцьку, розпочав роботу над завершальною частиною "Космогонії" - картини площею 2000 квадратних метрів
нігерійський митець і лікар Фола Девід впродовж шести днів на стадіоні в Лагосі (Нігерія) малював полотно, що має площу 1050 квадратних метрів. Робота має всі шанси стати новим світовим рекордом за найбільшу індивідуальну картину
тим часом Петро Антип в Музеї сучасного мистецтва Корсаків, що у Луцьку, розпочав роботу над завершальною частиною "Космогонії" - картини площею 2000 квадратних метрів
❤43🔥3🗿1
у Венеції завершується останній тиждень проєкту “З України: Сміливі мріяти” створеного Пінчук Арт Центром в межах офіційної паралельної програми бієнале. Виставка експонується поза центральними локаціями, тобто не в Арсенале і не у Джардіні. Порівняно з національним українським павільйоном, масштаб цього “українського проєкту” може вразити. Виставка розгорнулася на кількох поверхах ошатного венеційського палаццо Контаріні Поліньяк з прямим виходом на Гранд Канал. У проєкті є й видовищні інсталяції, і трендовий на цьогорічній бієнале відеоарт, старий-добрий живопис і перфоманси за розкладом...
загалом кураторській групі (Бйорн Гельдхоф, Ксенія Малих та Олександра Погребняк) потрібно віддати належне, бо їм вдалося побудувати виразну і цілісну драматургію експозиції, чого, суто на мою думку, бракувало українському павільйону цьогоріч. Втім, задля справедливості, мушу сказати, що віддати належне потрібно й щедрому фінансуванню цього проєкту, бо ж фінансування таки здатне творити (експозиційні й не лише) дива
“З України: Сміливі мріяти” — не просто показ робіт 22 художниць та художників (не всі вони, до слова, з України), об'єднаних якоюсь однією темою; цей виставковий проєкт сприймається ("читається") як цілісна розповідь з поступовим розгортанням сюжету. У цьому оповіданні мисткині та митці мають кожен свій розділ, кожен — свою історію. І все це ще й вкладене в архітектуру виставкової локації: кожна кімната, зала чи навіть комірчина палаццо — окрема глава кураторського наративу
у проєкті — не мало "важковаговиків" укрсучарту, наприклад, Жанна Кадирова і її (wow-ефектна) інсталяція "Російське сучасне бароко", у якій труби органу сплавлені з відстріляними ракетами, якими Росія бомбить Україну; Нікіта Кадан і його широкоформатні малярські роботи, в яких митець переймається долею радянських пам'ятників/пам'яток; знайшлося місце й для робіт художників “нової української хвилі” Федора Тетянича та Олега Голосія
є тут і роботи Катерини Лисовенко та Дани Кавеліної, мисткинь, які після торішньої участі у берлінській груповій виставці, яку курувала екскураторка російського музею сучасного мистецтва "Гараж" Катя Іноземцева, якось зникли з вітчизняних арттеренів, але от вигулькнули у Венеції
якщо ж говорити про суто суб'єктивне, то найсильніше враження справила діорама "Ізюмський ліс" Яни Кононової, мисткині, про яку вперше почула саме на цьому бієнале. У своїй роботі Кононова фотофіксує процес ексгумації тіл українців з братських могил у лісах біля деокупованого Ізюма
загалом, “З України: Сміливі мріяти” — теж про війну, але, на відміну від проєктів українського та польського павільйонів, ця виставка, напевно, про дещо інші досвіди війни. Вона радше про “плани на майбутнє” та про життя цивільних у реаліях еміграції, екологічних катастроф та активних бойових дій
проєкт триватиме до 1 серпня
загалом кураторській групі (Бйорн Гельдхоф, Ксенія Малих та Олександра Погребняк) потрібно віддати належне, бо їм вдалося побудувати виразну і цілісну драматургію експозиції, чого, суто на мою думку, бракувало українському павільйону цьогоріч. Втім, задля справедливості, мушу сказати, що віддати належне потрібно й щедрому фінансуванню цього проєкту, бо ж фінансування таки здатне творити (експозиційні й не лише) дива
“З України: Сміливі мріяти” — не просто показ робіт 22 художниць та художників (не всі вони, до слова, з України), об'єднаних якоюсь однією темою; цей виставковий проєкт сприймається ("читається") як цілісна розповідь з поступовим розгортанням сюжету. У цьому оповіданні мисткині та митці мають кожен свій розділ, кожен — свою історію. І все це ще й вкладене в архітектуру виставкової локації: кожна кімната, зала чи навіть комірчина палаццо — окрема глава кураторського наративу
у проєкті — не мало "важковаговиків" укрсучарту, наприклад, Жанна Кадирова і її (wow-ефектна) інсталяція "Російське сучасне бароко", у якій труби органу сплавлені з відстріляними ракетами, якими Росія бомбить Україну; Нікіта Кадан і його широкоформатні малярські роботи, в яких митець переймається долею радянських пам'ятників/пам'яток; знайшлося місце й для робіт художників “нової української хвилі” Федора Тетянича та Олега Голосія
є тут і роботи Катерини Лисовенко та Дани Кавеліної, мисткинь, які після торішньої участі у берлінській груповій виставці, яку курувала екскураторка російського музею сучасного мистецтва "Гараж" Катя Іноземцева, якось зникли з вітчизняних арттеренів, але от вигулькнули у Венеції
якщо ж говорити про суто суб'єктивне, то найсильніше враження справила діорама "Ізюмський ліс" Яни Кононової, мисткині, про яку вперше почула саме на цьому бієнале. У своїй роботі Кононова фотофіксує процес ексгумації тіл українців з братських могил у лісах біля деокупованого Ізюма
загалом, “З України: Сміливі мріяти” — теж про війну, але, на відміну від проєктів українського та польського павільйонів, ця виставка, напевно, про дещо інші досвіди війни. Вона радше про “плани на майбутнє” та про життя цивільних у реаліях еміграції, екологічних катастроф та активних бойових дій
проєкт триватиме до 1 серпня
👍20❤8❤🔥1🤬1