серед звільнених сьогодні з російського полону є Олена Пех, українська мистецтвознавиця, наукова співробітниця Горлівського художнього музею

пані Олена була у полоні з 2018 року, її схопили співробітники «МГБ» («Міністерство державної безпеки» окупаційної адміністрації РФ у так званій ДНР), за підозрою начебто в шпигунстві на користь України, коли жінка приїхала, аби допомогти хворій бабусі. Через чітку проукраїнську позицію окупанти жорстоко катували та ґвалтували жінку, довівши її до спроби самогубства, а згодом засудили до 13 років ув’язнення

тут інтерв'ю доньки Олени Пех Громадському Радіо про жахіття, які довелося пережити її матері у полоні

в адміна буде відсутнє електрохарчування (й інтернет) аж до завтра, а завтра - неділя… тому ось - допис підтримки, любові і тепла вже аж до самого понеділка 😅😉⬇️

Іван Марчук зі своїм котиком 😽

ого, скільки котик намолотив лайків за вихідні 😳💪🏻

сьогодні, 1 липня, - День архітектури України

і з такої нагоди, вже традиційно, третій рік поспіль публікую одну і ту ж світлину - шкіц Касперовича ⬇️

Христос-Архітект, 1910
Микола Касперович

"…оглянув Париж. Чудово. Пишу вечорами вірші про паризькі речі у Люксембурзькому парку. Оглянув ґалереї, був у Люврі…"
з першого паризького листа Василя Хмелюка братові, вересень1928 р.

3 липня 1903 року народився митець Василь Хмелюк. Він був з заможного козацького роду Хмелюків, що жили на території сучасної Вінничини. До Європи Василь потрапив у 17-річному віці (під час визвольних змагань в Україні старший брат Василя Ілько служив в Українській армії, і коли військові частини відступали з Поділля на захід, він забрав з собою Василя і так обоє 1920 року опинилися у Польщі)

навчався у Краківській академії мистецтв, потім в Українській студії Пластичного мистецтва у Празі (і паралельно на філософському факультеті Карлового університету), а після переїзду до Франції у 1928 році — у приватних мистецьких студіях Парижа

“…веду життя як колись у Кракові. Малюю і вчуся цілий день і навіть у неділю. Через те не маю часу на дівчат. Захоплююся Веляскезом у Люврі, а ввечері ходжу вчитися рисунків"
з листа Василя Хмелюка братові, листопад 1928

європейським поціновувачам мистецтва Хмелюка відкрив артдилер Амбруаз Воллар. Воллар, а через кілька місяців і колекціонер Сергій Щукін, закупили серію творів Хмелюка і дали йому рекомендації до топових паризьких артгалерей. 1943 року митець підписав контракт з відомою французькою галереєю Дюран-Руеля, з якою співпрацював наступні 30 років, і яка закупляла майже всю його творчість. Дюран-Руель влаштовував Хмелюку майже щорічні індивідуальні виставки у Парижі, а також закордоном — у Нью-Йорку, Женеві, Берні, Мюнхені, Кельні, Лондоні

Хмелюк прожив решту свого життя у Парижі, їздив до друзів у Швейцарію та Італію. А от з Британією стосунки митця не склалися

"…Британію недолюблюю, бо там і клімат строгіший і назагал — сумнувато"
писав у листі Хмелюк

після закінчення Другої світової війни митець щороку їздив на вакації на південь Франції. Сен-Поль де Венс, Вільфранш-сюр-Мер, Санарі — його улюблені місця

"…південь Франції притягує мене своїм ясним світлом, живими кольорами, тут все є грандіозне і часто з чудовим трагічним акцентом" - писав митець

за весь час своєї малярської кар’єри Хмелюк дотримувався одного стилю — експресіонізму, він не пробував ні абстракціонізму, ні найновішого реалізму, не поплив широким руслом постімпресіонізму, як це сталося з багатьма українськими художниками, сучасниками Хмелюка

Василь Хмелюк (1903 - 1986) - поет пристрасно захоплений кольорами, один з найсильніших і темпераментних колористів в українському та і в європейському живописі середини XX ст.