в 1930-х роках ліві погляди не заважали Дієго Рівері, популярному мексиканському муралісту і художнику, брати замовлення на розписи в "оплоті капіталізму", тобто в США. Він активно працював на об'єктах в Каліфорнії та Детройті, а 1933 року уклав договір на мурал для Рокфеллер Центру в Нью-Йорку

коли закиди від його колег по (комуністичній) партії про співпрацю з ідейними ворогами почали лунати аж надто голосно, Рівера сказав, що "революційний художник не перестає робити революційне мистецтво навіть тоді, коли працює на капіталіста"

концепт муралу "Людина на роздоріжжі" для центру був попередньо узгоджений між Рокфеллерами і Ріверою, це мала бути монументальна робота про "контрасти між капіталізмом і комунізмом". Ймовірно, митець вирішив піднести рівень драматизму стінопису до абсолютного максимуму і зобразив там Леніна, та ще й на тлі першотравневих парадів

замовники не оцінили такого художнього рішення і попросили замалювати Ілліча. Рівера відмовився. Відкриття центру довелося перенести, але "вождя світового пролетаріату" все одно замалювали

після цього США ще кілька місяців штормило від страйків і пікетів митців проти цензури мистецтва

позавчора у Ліхтенштейні відкрилося почесне консульство України

я правильно бачу, українська урядова делегація дарує партнерам якісь згенеровані ШІ картини?

новина і фото з сайту МЗС

Центр інтелектуального мистецтва Меркурій (ЦІММ) презентував новий, вже третій з часу свого відкриття у лютому 2024 року, виставковий проєкт - "Моя територія" (продуктивності артінституції, звісно, можна лише позаздрити)

концепція нової виставки помітно відрізняється від попередніх проєктів ЦІММу, які опиралися на складні мистецько-інтелектуальні конструкти й теорії. “Моя територія” пропонує виразну, зрозумілу широкій аудиторії та актуальну сьогодні рефлексію п'ятьох сучасних мисткинь та митців на тему вимірів свободи та їхню особисту взаємодію з рідною землею

"Моя територія", як на мене, має певну помітну відмінність від інших групових проєктів на тему рефлексій війни, що відбувалися в Україні та світі з 2022 року. Здебільшого, на таких виставках, принаймні на тих, що довелося побачити мені, заявлений кураторський наратив проєкту формувався окремими роботами запрошених митців. Тобто куратори створювали певну концепцію (історію чи меседж, які прагли донести глядачам своїм проєктом), і ця концепція "розповідалася" (втілювалася) творами митців-учасників. Куратор "Моєї території", гадаю, вирішив піти іншим шляхом і не став "зв'язувати" єдиним концептом по кілька творів п'ятьох запрошених мисткинь і митців. Натомість митцям дали можливість розвинути індивідуальні, авторські наративи в межах обраної теми, розповівши їх не епізодично (одиничними творами), а цілісно (серіями своїх робіт); куратор же зібрав ці автономні історії та поєднав їх концептуально в єдиний виставковий проєкт

матеріал-огляд виставкового проєкту — вже на сайті Естет Газети

в таку спеку, давайте, трохи про басейни

надіслали мені днями посилання на допис про серію робіт художниці Shira Barzilay aka KoketitArt, в яких вона "вписує" своє мистецтво у світлини різних басейнів по цілому світу. І от дивлюся я на ці фото, й у мене - déjà vu, що десь щось подібне нещодавно бачила. Згадую, що з місяць тому робила невеличкий новинний матеріал про Музей-майстерню творчого дуету Ади Рибачук і Володимира Мельніченка, яку після оновлення відкрили у Києві, і там згадувала про мозаїку "Сонце, зорі і сузір’я" у басейні перед київським Палацом дітей та юнацтва, яку створило подружжя митців вкінці 1960-х

ну, мені дуже перегукуються ці роботи

те, що Барзілай робить зараз діджитал артом, Рибачук і Мельніченко зробили в цементі і фарбі приблизно 50 років тому