збірка Примаченко Запорізького обласного художнього музею, ймовірно, найменш експонована порівняно з іншими музейними колекціями робіт мисткині. Тобто "вживу" на виставках побачити їх можна було не часто. Оглянути колекцію на власні очі й послухати авторську екскурсію від пані Янкович, директорки Запорізького обласного художнього музею, торік для мене було справжнім везінням

цікавою є, власне, історія того, як музейна інституція збирала більшість цієї "сотні Марії Оксентіївни"

перші десять робіт надійшли 1973 року, на початку функціонування музею (його створили 1971 року), від Дирекції виставок Спілки художників

познайомитись особисто до Марії Оксентіївни співробітники музею поїхали у 1980 році та повернулися з цінним дарунком — творами «Бобер», «Дика кішка», «Дикий вухастик», «Молодий левик», «Дружба журавля з лисицею»

друга поїздка відбулась 1983 року. Їхали музейники не з порожніми руками, як то кажуть, а з корисним для мисткині подарунком — папером для малювання. Пані Паракон'єва, наукова співробітниця музею, залишила спогади про просту селянську хату Примаченко та піч, на якій її влаштували на ночівлю, просту народну їжу, якою пригощали гостей. Паракон'єва занотувала, що вони розмовляли всю ніч про образи, що приходять до художниці й про те, як вона їх малює. А коли прощалися, їй запамʼятався розпачливий зойк невістки Катерини: «Мамо, що Ви робите, Ви ж Києву обіцяли!» та у відповідь спокійне: «Нехай беруть, я ще намалюю». Того разу колекція Запорізького музею поповнилась аж на 75 робіт

була й остання поїздка до майстрині, коли вона була вже у похилому віці. Тоді музей отримав ще дві роботи

до 100-ліття від дня народження Марії Примаченко, зусиллями пані Борисової, тодішньої директорки музею, від Дирекції художніх виставок України Запорізький обласний художній музей отримав ще чотири роботи

перефразовуючи класику, з Болотні та з Дирекції художніх виставок України по подарунку — Запорізькому обласному художньому музею колекція творів Примаченко у збірку 😄

відреставровану каплицю XV століття в Олеському замку відкрили для відвідувачів

окрасою каплиці став оригінальний резервуар для святої води у формі мушлі з картушем у вигляді голови бика

деталі — у матеріалі

кілька днів тому соцмережами ширилося відео, на якому PJ-ки у відвертих костюмах танцюють під гучну музику на літньому майданчику забігайлівки, що розташована, умовно, "за рогом" від Маріупольського драматичного театру

в коментарях до цього відео (у різних соцмережах) сила-силенна людей щиро дивувалися, як же так можна? 2022 року росіяни вбили там сотні людей, а 2024 там вже танцюють. Це ж — "шабаш на місці масової трагедії"

опублікую у продовження цього наративу 2 світлини:
▪ 1933 рік — жертви голоду на вулицях Харкова, автор фото — Александр Вінербергер;
▪ 1934 рік — Альбер Марке, французький художник, з дружиною Марсель під час поїздки до СРСР, зокрема у серпні 1934 року подружжя відвідало Харків, де оглянуло пам'ятки та музеї міста (з публікації в газеті "Правда", серпень 1934)

такі поїздки по союзу (за заданим маршрутом, у супроводі підготованих гідів-перекладачів), зокрема й українськими теренами, були важливою частиною радянської культурної дипломатії. Настільки важливою, що 1933 року у Харкові по вулицях ще лежать трупи людей, що вмерли від "сталінського голодомору", а вже 1934 року сталінські функціонери катають містом європейських митців, показуючи їм "високий рівень обслуговування", "досягнення соціалістичного будівництва" і "нове прогресивне радянське мистецтво"

така "технологія гостинності" більшовиків давала непогані результати: багато іноземних гостей, зокрема митців, мистецтвознавців, журналістів, фотографів, щиро вірили в правдивість і об'єктивність своїх вражень від всього того, що бачили під час маршруту