виставковий проєкт "Обережно крихке!" про життя та смерть маріупольських вітражів відтепер і до 18 червня можна подивитися у Рівному

більше про фотопроєкт "Обережно крихке!" та його автора журналіста й дослідника маріупольського монументального мистецтва Івана Станіславського — у нашому матеріалі

російська федерація здійснила цілеспрямований ракетний удар по друкарні «Фактор-друк» у Харкові. Загинули люди, багато поранених

«Фактор-друк» є одним із найбільших друкарських комплексів повного циклу в Європі, яке виробляє книги для майже всіх українських видавництв. Друкарня є частиною групи компаній «Фактор», й невід'ємною частиною діяльності видавництва та книгарні Vivat

підтримати команду видавництва сьогодні можна зробивши замовлення на їхньому сайті чи відвідавши одну з книгарень, також у соцмережах шириться кампанія підтримки в межах якої читачі публікують світлини книг видавництва Vivat зі своїх домашніх бібліотек

ескіз розпису Київського оперного театру виконаний 1919 року, ймовірно, Тимком Бойчуком

(колекція Запорізького художнього музею)

сюжет-огляд 112 вилучених предметів з "колекції Медведчука" оприлюднила сьогодні Національна поліція України

у відео — коментарі Юлії Литвинець, генеральної директорки Національного художнього музею України, саме ця інституція проводила мистецтвознавчу експертизу щодо культурної та історичної цінності вилучених предметів мистецтва

«Повітряна тривога», 2022
Люся Іванова

до Дня міста Києва у столиці створили квіткові композиції за мотивами картин та візерунків, авторами яких є знані українські мисткині та митці

фото та детальна інформація про те, де від сьогодні можна побачити ці "квіткові картини" - у матеріалі

#адміноффтоп

пам'ятаєте анекдоти про Штірліца?... розкажу щось смішне у цьому контексті

є такий медіаресурс Russian Art & Culture, що базується у Лондоні. Це — знане у певних колах медіа з досить довгою історією, присвячене російському мистецтву і культурі. Я вже про них колись писала, тому тут знову довго розписувати не буду. Підсумую лише, що вони, як на мене, з когорти "это — война Путина" і все таке

і от буквально кілька днів тому, дивлюся, знову хтось в facebook-у притягнув співзасновника цього медіа, який з експерта по російському авангарду перевзувся в експерта по авангарду українському, в наше інфополе. Думаю, зайду гляну, як там його Russian art and culture поживає. Клацаю я на лінк, і, виявляється, що медіа змінило назву. Дозволю собі припустити, що "russian" у назві будь-чого на третій рік війни - bad for business навіть у Лондоні. Ну, значить, змінили вони назву, щоб дистанціюватися від росії, але на яку? готові?

тепер вони — Izba Arts

"изба", карл 😅 навіщо було витрачатися на той ребрендинг — незрозуміло

Харків 💔

сил усім, хто там

русня - просто кляті терористи

🌿з Днем Києва 🌿

«Не сад - вулиця Києва», 1961
Анатоль Петрицький (1895-1964)

#бієнальне:

днями мала цікаву дискусію про, не повірите, "російськість" Архипенка. Серед низки аргументів, які було досить легко відкинути за допомогою найпростіших інструментів типу гугла і вікіпедії, пролунала досить небанальна, як на мене, теза про те, що маестро Архипенко на XII Венеційській бієнале виставлявся у російському павільйоні

зрада? Ніт!

(Історична) правда тут криється у деталях. Персональна виставка Олександра Порфировича на XII Венеційській бієнале відбулася у приміщенні, що раніше й справді було павільйоном Російської імперії. Так, йдеться про той самий сіро-зелений палацик у саду Джардіні, збудований 1914 року на замовлення московської царської влади (але за кошти українського аграрного магната і мецената Богдана Ханенка), про той самий, який вже 1924 року став павільйоном Радянського Союзу, а потім — Російської федерації

але ж ми говоримо про XII Венеційську бієнале і 1920 рік. Це була перша післявоєнна бієнале (під час Першої світової, бієнале, що календарно припадали на 1916 та 1918 роки, не відбувалися). Російської імперії, держави-користувача павільйону, не існувало вже близько трьох років

УНР у 1919 та на початку 1920 року було, м'яко кажучи, не до бієнале. Зрештою, не до бієнале було й більшовикам, які саме у той час в турборежимі встановлювали більшовицьку диктатуру, зокрема на території українських земель

тому 1920 року павільйон фактично опинився нічийним. Оргкомітет вирішив віддати ці виставкові площі різним митцям-емігрантам, вихідцям з територій, що ще донедавна були колоніями Російської імперії

павільйон розділили на окремі експозиційні простори. Архипенко під свій проєкт отримав третій (найбільший) зал. До Венеції тоді привезли 35 скульптур та рисунків митця. Того літа Олександр Порфирович спри чинив у Венеції, без перебільшень, справжній фурор, ім'я митця стало секретним кодом для гондольєрів, а тамтешній кардинал оголосив цьому "феноменальному мистецтву" анафему (от ми зараз оперуємо поняттям "ефект Стрейзанд", а 1920 року це був "ефект кардинала Ле Фонтана"). Більше про все це я розповідала в одному з епізодів подкасту "Нотатки з мистецтва"

на XIII бієнале 1922 року павільйон й далі залишався нічийним. Того року там навіть гостьові виставки не проводили, він стояв зачиненим аж до 1924 року, коли про нього згадали більшовики, які вже досить успішно зацементували свою владу на той час, і заявили свої права на споруду.

на жаль, у багатьох джерелах ці деталі не беруться до уваги, тому часто можна зустріти інформацію, що Архипенко мав персональну виставку у російському павільйоні. Але, якщо ви дочитали аж сюди, то тепер знаєте, що все було зовсім не так