"чорну п'ятницю" завершимо чорним котом 🐈‍⬛

"Затишок", 2023
Марко Філевич

"1933 рік", робота українського митця-емігранта Віктора Цимбала, — одна з перших художніх спроб осмислити трагедію Голодомору

1959 року у далекому Буенос-Айресі саме це полотно було у центрі уваги гостей другої персональної виставки Віктора Цимбала. Закордонна преса, звісно, писала про штучний голод в Україні, але багато хто у світі сприймав цю інформацію з позиції "не все так однозначно". Одні — вірили, інші називали це буржуазною пропагандою

з хронік відомо, що цей твір збирав коло себе натовпи глядачів, серед яких було чимало комуністів, які проти нього активно протестували та вимагали вилучити з виставки. Вони вважали картину наклепом на діяльність радянської влади. Одного разу під час дискусії з журналістами "сталінофіли" навіть спровокували бійку

тоді картина "1933 рік" стала своєрідним публічним вироком комуністичному режиму, хоча й не мала, об'єктивно, політичного підтексту, радше — моральний. Попри це вона "кричала" так голосно, що стала гостро актуальною, а з тим і політичною

"На картині — померла від голоду жінка з дитиною... але обоє вони — вже в образі нематеріальних духів. Ці духи ширяють десь у космічному просторі, можливо, на шляху до Великого Судді. Цимбал поєднав тут реальність з маревом, динамічний порив угору й велич спокою вічності", — написав свого часу про це полотно маестро Святослав Гординський

через своє понад 30-річне перебування в Аргентині, а потім у США, через Залізну Завісу та політику радянської влади, Віктор Цимбал зник з поля зору української мистецтвознавчої науки та арткритики. Картина "1933 рік" донедавна перебувала в колекції Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку, а 23 лютого (дуже символічно) 2020 року твір прибув зі США до України, аби стати частиною колекції Національного музею голодомору-геноциду

здавалося б, де Україна і трагедія Голодомору, а де Аргентина... це я до попереднього допису

тому, при нагоді, хочу нагадати про спільний з Radio Atrament епізод подкасту, у якому власне ми з колегами й говорили, серед іншого, про Віктора Цимбала, його життєвий та творчий шлях

можна послухати для контексту, так би мовити))

✨ якби хто любив слухати на ніч подкасти, то розповім про кросовер, що стався у Radio Atrament та Естет Газети

вчора мої колеги релізнули епізод подкасту про українську карикатуру та ілюстрацію першої половини ХХ ст. та митців Едварда Козака, Миколу Бутовича й Віктора Цимбала (умовна назва епізоду - "Мрійник, Авантюрист та Креативник" 😉)

вдячна за запрошення взяти участь у розмові про цих непересічних українських митців. Як на мене, вийшов цікавий епізод, що "підсвітив" цікавих героїв, знакові історичні події та паралелі

запрошую слухати:

🎧Apple Podcasts
🎧Google Podcasts
🎧Spotify
🎧YouTube

впродовж десятиліть мовчанки СРСР про Голодомор, українські діаспорянські видання не переставали привертати увагу світової спільноти до цього злочину, аби він ніколи не був забутий

на фото — афіша, що анонсує ходу присвячену жертвам Голодомору. Хода відбулася 02 жовтня 1983 року у Вашинґтоні (США)

авторка плакату — Роксоляна Лучаковська-Армстронґ. Світлина з журналу «Нотатки з мистецтва» (#30, 1990); часопис видавало Об’єднання Митців Українців в Америці

#адміноффтоп

біполярка, в моєму розумінні, це коли хтось минулого тижня строчить дописи про те, що демонтаж Пушкіна у Києві — вандалізм, а вчора постить фоточку зі свічкою на своєму підвіконні в пам'ять жертв Голодомору 🤷‍♀️

…і коротко про погоду художніми виразами Василя Курилика

одеські підписники, кажуть, у вас там просто снігове і штормове жахіття 🥶 тримайтеся 💪🏼 ❤️

результати обшуку ДБР у депутата рівненської облради

називайте мене стереотипною, але у рівненського чиновника просто мусила бути картина з бурштину 😅

Зимовий краєвид, 1930-ті рр.
Роман Сельський

(приватна колекція)

☃️ саме час нагадати про наш старенький, але класний, матеріал - "Зимовий спорт в українському мистецтві"

28 листопада 1970 року була вбита при нез'ясованих обставинах Алла Горська

матеріали про українську мисткиню та громадську діячку на шпальтах Естет Газети, аби пам'ятати її винятковий вклад в українське мистецтво:

🔹 Життя та смерть маріупольських шедеврів Алли Горської;

🔸 "Дерево життя знайшли!". Оповідь Людмили Огнєвої про пошуки та порятунок мозаїки Алли Горської;

🔹 Зруйновано маріупольські шедеври Алли Горської;

🔸 Історія маріупольської "Квітучої України"

попри війну, українські видавництва продовжують видавати та перевидавати книги. Крім класики та сучасної прози, з-під друкарських машин з'являється й чимало артвидань. Ми зробили підбірку книг про мистецтво, які вийшли друком в Україні впродовж цього року

ВИДАНО ПІД ЧАС ВІЙНИ: УКРАЇНСЬКІ КНИЖКОВІ НОВИНКИ ПРО МИСТЕЦТВО

такий от допис (скрін додаю) з'явивсь кілька днів тому на фейсбуку амстердамського Стеделек музею (Stedelijk Museum Amsterdam)

усміхнув мене пасажик про те, що Розанова стверджувала, мовляв, це Малевич у неї підглянув революційний підхід до абстракції, привласнив та назвав його своїм "супрематизмом". Ймовірно, йдеться, про лист Розанової до колеги Кручьоних, де вона й справді питала його чи не показував той Малевичу її абстрактні колажі, бо підозрювала, що Казимир Северинович "надихнувся" саме ними

до нині навіть російські мистецтвознавці такий сценарій називали вкрай сумнівним. Чому пишу до нині? Не хочеться "навангувати", але мені абсолютно реальним виглядає сценарій, коли певні артдослідники виймуть з шухлядки такий наратив "вкраденого у росіян(ки) супрематизму"

на хлопський розум, — Малевича привласнити не вийшло, тепер спробують привласнити хоча б супрематизм

ну, але це так, — напад конспірології 😅

(про допис дізналася з одної закритої робочої ТГ-групи, тому не тегаю)

до слова про Малевича і Стеделек, мій весняний фейсбучний допис:

весною ширилася інтернетами новина про те, що амстердамський музей тепер "називає Казимира Малевича українським художником"

і, здавалося б, — все чудово: сиплються вподобайки під матеріалами, люди поширюють, радіють

тоді подумала, зайду гляну, чи й справді Stedelijk "українізував" Малевича. І уявіть моє здивування, коли я трохи порилася на їхньому офіційному сайті й ніде не знайшла конкретного формулювання "Ukrainian" поруч Малевича. От ніде... станом на зараз значиться, що він народився у "Kiev (UA)", а помер у "Leningrad (RU)" (хоча 1935 року, коли помер Малевич, Ленінград був містом в Союзі Радянських Соціалістичних Республік aka USSR, ну, а Київ і Україна 1879, коли Малевич народився, заради справедливості зазначу, були колонізовані, і перебували у складі Russian Empire, що теж не якесь абстрактне RU)

звідки ж ширяться такі новини? Усі статті в українських медіа у цій новині посилаються на статтю The Art Newspaper (до речі, це медіа має своє російське "крило"/редакцію, та, подейкують, що і російські корені), ніде я не бачила іншого першоджерела чи коментаря конкретному медіа безпосередньо від Stedelijk

ну, але менше з тим, вже яке "першоджерело" маємо, таке і є. Так от в тому матеріалі комунікаційник Stedelijk прокоментував (далі цитата): "we now communicate [regarding Malevich]: born in Ukraine to parents of Polish origin"

так от до чого це усе? Заголовки а-ля "Stedelijk назвав Казимира Малевича українським художником" - трохи маніпулятивні, бо музей зробив трохи інше, а саме — почав комунікувати Малевича не просто як "исконно" російського, а тепер зазначає, що митець народився в Україні та ще й має польське коріння"

це, безумовно, вже дуже позитивний і вагомий крок. Наступний мав би бути, напевно, по уніфікації та внесенню чіткості щодо історичних назв держав і територій, час нарешті припинити ототожнювати Російську Імперію, Радянський Союз і Росію, приділити увагу процесам колонізації у перших двох

і ще одне додам, що тоді весною, Естет Газета була єдини українським медіа (ймовірно), яке не перекопірайтило новину про Малевича і Стеделек з The Art Newspaper, а зв`язалися напряму з музеєм і все докладно розпитали

інтерв'ю з комунікаційницею інституції тут