ранки вже прохолодні 😉 тому показуємо лайбики і гуньки

#адміноффтоп

скарби суботньої барахолки

Сон коло вікон,
Едвард Козак (1902-1992)

так цікаво склалася доля, що у 1960-х рр. в Маріуполі почав працювати монументаліст зі світовим ім’ям — Віктор Арнаутов. Після сорока років відсутності, він зіграє значну роль у розвитку маріупольського монументалізму, зокрема стане автором другої міської мозаїки, що з’явилась 1964 року

стаття “Маріупольський дебют американського монументаліста Арнаутова” - продовження серії матеріалів про історію найвизначніших маріупольських мозаїк

війна, на жаль, не дала шансів на виживання багатьом монументальним пам’яткам міста, інші зазнали значних руйнувань, доля деяких лишається невідомою… Одним з головних завдань цієї серії матеріалів є фіксація в інфополі низки фактів, що можуть зникнути з обігу внаслідок фізичного знищення фондів, архівів та колекцій присвячених маріупольському мистецтву

Марина Абрамович — нова амбасадорка України?

інформацію про те, що мисткиню запросили стати новою амбасадоркою України для допомоги у відбудові зруйнованих шкіл, опублікувало британське видання The Telegraph. Проте менше ніж за добу після публікації стаття зникла з їхнього сайту

більше про ситуацію тут

осіння романтика від закарпатського скульптора Василя Свиди (1913-1989)

Портрет Тимка Бойчука, поч. 1910-х рр.
Михайло Бойчук
(збірка Львівської національної галереї мистецтв)

27 вересня 1896 року народився Тимофій (Тимко) Бойчук

він був молодшим (на 14 років) братом Михайла Бойчука і його учнем. Тимофій творив у галузі монументального і станкового малярства, книжкової графіки

після початку Першої світової війни, брати Бойчуки як громадяни Австро-Угорщини відбули два роки заслання на північному сході Росії: спочатку — в Уральську, потім — в Арзамасі. З початком революції 1917 року, вони повернулися до Києва, де Тимофій вступив до майстерні ікони й фрески (пізніше перейменовану на майстерню монументального живопису), яку очолив Михайло Бойчук в Українській академії мистецтв

Тимофій прожив, на жаль, коротке життя. Він помер 1922 року у Києві від туберкульозу. Звісно, якби прожив довше, то, ймовірно, був би знищений більшовиками разом з братом та його учнями в часи сталінського терору 1930-х рр.

1928 року, вже після смерті митця, 2 його роботи експонувалися на Венеційській бієнале у відділі "Сучасне українське мистецтво" радянського павільйону