недільний сніданок адміна 😅

натюрморт з кавуном, ~1937 р.
Д. Перепелиця

Алла Горська на відпочинку в Одесі
кінець 1940-х рр.

18 вересня 1929 року у Ялті народилися Алла Горська

вона не визнавала обмежень у творчості, свободі слова та думки. Художниця стала зіркою українського андеграунду та правозахисного руху 1960-х років. Її вбивство (1970 р.) вважають стратою, виконаною КДБ за таємним наказом влади

приблизно у цей час рік тому на сайті Естет Газети ми першими опублікували новину про те, що мозаїки Алли Горської у Маріуполі — зруйновані

це був своєрідний епілог для знакових творів монументального мистецтва, але ж не буває епілогу без попередньої історії. І ми цю історію знайшли:

"ДЕРЕВО ЖИТТЯ ЗНАЙШЛИ!" ОПОВІДЬ ЛЮДМИЛИ ОГНЄВОЇ ПРО ПОШУКИ ТА ПОРЯТУНОК МОЗАЇКИ АЛЛИ ГОРСЬКОЇ

/знаєте, є статті, які стають знаковими для видання. Ми переконані, що для нас — це одна з таких статей/

#адміноффтоп

позавчора почала писати допис про ситуацію з виставкою у берлінському Schinkel Pavillon, де у проєкті російської кураторки засвітилися роботи українських мисткинь, але то одне то інше мені якось так і не дало сформувати все у нормальний текст, а потім я подумала, що все вже написано і висловлено, частково роботи з виставки відкликали, художниць пожурили, а потім пожурили усіх, хто журив художниць; одна мисткиня публічно перепросила; потім публічно дорікнули усім, хто не перепросив перед мисткинею за публічні дорікання їй в участі у цьому проєкті, бо у неї був сильний стрес

словом, я щось подумала, що якщо у цій ситуації щось треба пояснювати, то пояснювати вже не треба... і так й лишився той допис висіти у мене в нотатках. Але сьогодні вночі у Львові було трохи не до сну, і я сіла і таки причесала той допис і ділюся ним тут

якщо дуже коротко, то групову виставку THE ASSAULT OF THE PRESENT ON THE REST OF TIME у берлінському Schinkel Pavillon курує екскураторка російського музею сучасного мистецтва "Гараж" Катя Іноземцева (а вже хтось жартував про те, чому не "Іностранцева" 😅), в експозиції засвітилися роботи двох українських художниць (Лисовенко і Кавеліної); у каталозі виставки без дозволу розмістили поезію Вікторії Амеліної, яка була смертельно поранена під час російського ракетного обстрілу Краматорська влітку; назва виставки — цитата з фільму німецького режисера Александра Клюге, відомого своєю публічною позицією проти надання Україні зброї. Продовжувати?...

чому все це трапилося? Звісно, я не знаю, чому українські мисткині добровільно йдуть у кураторські проєкти до росіянки на другий рік війни. Але є приблизне розуміння, чому закордонні артінституції продовжують хостити виставки "хороших росіян" і російських симпатиків і, ймовірно, ця тенденція буде лише посилюватися

річ у тім, що ці "хороші росіяни" і до них наближені, вони ж не з'явилися за кордом після 24 лютого 2022. Вони десятиліттями активно працювали, жили й творили на заході, обростаючи друзями, колегами й зв'язками в арттусовці

після 24 лютого 2022 року ці дружні/робочі зв'язки нікуди не зникли, ну, може, трохи їх відпало, але не масово. Попри кровопролитну війну, яку Росія розв’язала проти України, для людей у світі життя йде звичним темпом, а діячам та інституціям, зокрема російським чи афілійованим з російськими капіталами, зокрема у царині мистецтва, потрібно й далі працювати та заробляти гроші

у хвилях кенселінгу російської культури усі ці люди та інституції намагаються видивитися якісь сигнали того, що можна пробувати жити/працювати як раніше. І, на жаль, такі сигнали — це от власне участь українських діячів і діячок культури у спільних з росіянами проєктах. Це наче давати світовій спільноті відчуття new normal

якби не було таких колаборацій, то багато іноземних експертів та інституцій таки трохи б остерігалися відкритої співпраці з росіянами, навіть якщо ті "против войны" і "за мир во всём мире". А так кивають у сторону один одного: "ну, а що такого? он ті робили й все ок". А ще краще спрацьовує аргумент, мовляв, українці ж самі вже співпрацюють з "хорошими росіянами", так, а чому нам не можна?

зрештою, зараз людина, яка роками очолювала такий собі Russian Avant Garde Art Research Project курує виставку про авангард в Україні спільно з Національним художнім музеєм і Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України та "катає" її топовими музеями світу

а українські митці/куратори охоче дають інтерв'ю The ArtNewspaper - медіа, яке з 2014 року належало російській олігархині й змінило власника от буквально 2 місяці тому. Я вже мовчу про те, що російська редакція медіа (The ArtNewspaper Russia) цвіте і пахне

багатьом митцям/кураторам хочеться медійності, хочеться підвищити індекс цитованості та цінники своїх робіт, додати дивовижний пункт до свого резюме. Розумію. Спільні проєкти на кшталт проєкту у Schinkel Pavillon - це професійний ліфт для митця, без сумніву, але у цьому ліфті тхне "русским духом"... Комусь — це норм., хтось не надто чуттєвий до запахів і може це стерпіти. Теж розумію

конкретно в історії з Schinkel Pavillon, мене дійсно щиро здивувала участь саме Лисовенко — мисткині, якій, на мою думку, не доводилося скаржитися на брак медійності. Увагу світової артспільноти до творів художниці після 24 лютого 2022 привернула саме її робота з темою російсько-української війни й темою травми. Її ім'я фігурувало у закордонних проєктах. Я особисто бачила її твори у низці престижних закордонних часописів. Тому я не розумію, яких ще ліфтів українській художниці не вистачало?

інтерес та увага до українського мистецтва за останніх півтора року у світі значно зросли, а російські голоси десь у лондонському Кенсінґтоні чи Шеппард Маркеті нітрохи не стихли (як що ви розумієте про що я)

🧵1\2

то хіба важко досвідченим бізнесменам/"меценатам"/кураторам/галеристам зняти умовну плашку "Russian", додати до своїх проєктів щось "Ukrainian" суто для формальності,наприклад, жменьку якихось українських митців чи мисткинь (бо це зараз наче показати "мультипаспорт" 😅 жарт для людей, які дивилися "5й елемент") й далі продовжувати заробляти на тому, що вони робили до того. Нічого особистого, просто business as usual, так би мовити

🧵2\2

скільки було крику, що львівці- невігласи й неготові до сучасного мистецтва 😅 он, варшавці теж не пройшли випробування контемпорарі артом 😅

просто картинка для гарного настрою:

декоративна композиція «Пегас», 1977
О. Безпалків

Різдво Пресвятої Богородиці, XVII ст.
збірка Національного Музею у Львові ім. Андрея Шептицького

1932 року ця ікона надійшла до музею з П’ятницької церкви у Львові

празник Різдва Пресвятої Богородиці розпочинає цикл дванадцяти найбільших свят церковного календаря

упродовж століть зображення сцени Різдва Богородиці в українському іконописі зазнало змін, що можна простежити на великих храмових іконах

на світлині – одна з тих порівняно нечисленних пам’яток, що репрезентують малярство Львова першої половини XVІІ ст. – і, зокрема, того його напряму, який був зорієнтований на західноєвропейські зразки. Дія набуває світського характеру. Глядач має можливість побувати у помешканні тогочасного заможного міщанина. Безліч речей, які можна тут розглянути, передані майстерно, з документальною точністю, до найменших деталей

пам'ятка свого часу пройшла тривалий і кропіткий процес реставрації