27 серпня - день народження Івана Яковича Франка (1856-1916)

зі спогадів Галини Зубченко:

...дали мені в Академії архітектури замовлення – оформлення середньої експериментальної школи в Донецьку. Я вирішила запросити Аллу (Горську) до співпраці. Ми задумали на центральному фасаді створити образ України. Почали робити ескізи.

На головному ескізі – фасаді – ми зробили “Україну”, а на бокових – “Земля”, “Вода”, “Сонце”, “Надра” та інші.

Робота виконувалась через Академію архітектури, директор академії ескізи не затвердив, бо не згоджувався, щоб на головному фасаді був образ України. Довелося замінити на робітників -"прометеїв".

Тоді Григорій Синиця, який також до нас примкнув, запропонував забрати роботу з Академії архітектури й оформити її виконання через Київський художній комбінат. Ми поїхали затверджувати ескізи в Донецьк. Там Синиця дав нам урок, як перед начальством варто захищати й відстоювати свою роботу. Він це так логічно робив, що ті, хто спершу ставився неприхильно чи вороже, ставали на наш бік. Так обкомівське начальство й архітектори починали нам допомагати. І так само він “вибив” гроші, бо за ті мізерні 5 тисяч, які ми мали, не змогли б виконати й десятої частини своєї роботи.

1965 року, коли ми клали мозаїку на боковинки, в Україні, зокрема, і в Донецьку, почалися арешти. Під час роботи нас провідувало багато підозрілих осіб, “доброзичливість” яких ми відчули шкірою.

Влітку, досить раптово декого почали викликати в Київ.

У Олександра Коровая квиток був на завтра, а вночі дзвоник від Льолі Світличної. Повідомила, що заарештували її чоловіка Івана і ще кількох осіб – біда. Ми вранці обговорили це, і вирішили, щоб Надійка Світлична летіла теж, але під іншим прізвищем. Вона опинилася в тому ж літаку, що й Коровай. Надійка виходить з літака, а Коровай пішов попереду. До нього підійшло двоє в цивільному, він тільки озирнувся – і повели. Увечері нам Надійка потелефонувала, що Сашка заарештовано. Ми зрозуміли, що йдуть арешти. Після арешту Опанаса Заливахи викликали з Донецька й Аллу Горську.

Ми продовжували працювати. Але відчували над собою ковпак. Повернулася Надійка, нам дали нову кімнату в готелі. Там були якісь підозрілі розетки. Надійка пояснила, що так “умільці” ставлять підслуховуючу апаратуру.

У школі, яку оформлювали, ми харчувалися й жили.

У Донецьку до нас приходив Василь Стус, і ми бували в нього вдома.

Згодом ми були у Віктора Арнаутова в Маріуполі. Маріупольські художники нас зустріли дуже гостинно. На своїх машинах повезли на море. Ми були такі стомлені, а там купалися, ловили рибу. Тоді ще риба була. Зробили подвійну юшку, їли. Кавуни величезні були...

в коментарях нам нагадали, що сьогодні (остання неділя серпня) — День міста Донецьк

цьому й присвячуємо допис з історією створення мозаїк для донецької школи №5

трохи довгий текст, але ж стільки перипетій: цензура, арешти, прослушка, переховування під чужими іменами та маріупольські пляжі… 💔

вишита сорочка для українців — не просто святковий одяг. Але що це? Традиція? Мода? Терапія?…Звісно, для кожного — це щось особисте, але вкрай важливе і рідне

з науковицями та майстринями розвінчуємо кілька популярних міфів та стереотипів про вишиванки, розповідаємо історію появи вишитої сорочки в гардеробах українців та відвідаємо виставковий проєкт, де зараз можна оглянути кілька десятків автентичних давніх сорочок з різних регіонів України

⬆️ хвилинка самореклами, як то кажуть, адмін пише тексти не лише для Естет Газети

цей матеріал також публікується англійською (якби раптом захотілося поділитися з іноземними друзями)

❗виставки:

🔹 Марія малює. 100 невідомих творів Примаченко

🔹 Поліна Райко. Зникоме

в Українському домі (Київ) продовжено до 17 вересня

"Роботи Марфи Тимченко вирізняються, в першу чергу, сюжетністю. Крім того, ті засоби виразності, які є в петриківському розписі, вона використовує абсолютно по-своєму. В її творах вони дають такий ефект, який інші митці не знаходять в цій техніці", – зазначає Олена Скицюк, донька художниці

Національний музей українського народного декоративного мистецтва, що у Києві, 01 вересня презентує новий виставковий проєкт — "Марфа Тимченко. Спогади життя"

експозицію сформували з близько 40 невідомих широкому загалу творів народної художниці України Марфи Тимченко (1922–2009), збережені родиною

"Остання ніч літа", 1999
Ілона Сільваші

«До школи», поч. 1960-х рр.,
Валерій Ламах

«Осінь на Гуцульщині», 1984
Володимир Патик

"Шкільне подвір'я", 1976
Василь Курилик/William Kurelek (1927-1977)

ця робота Курилика була продана з аукціону Heffel (Канада) у травні 2023 за $36,000 (естімейт був $19,000-26,000).

ностальгічне "Шкільне подвір'я" Курилика — не просто дитяча картинка, а радше комплексне зображення того, чим розважали себе діти під час перерв у маленьких сільських школах Канади у 1930-40-х рр.. Все це митець відтворював зі своїх спогадів. Василь Курилик ріс на фермах у Вітфорді (Альберта) і Стоунволі (Манітоба). Майбутній художник був чутливою дитиною, і його спогади про дитинство були дуже детальними та драматичними. Він написав цілу серію робіт про ігри свого дитинства, деякі з цих робіт увійшли до книг "A Prairie Boy’s Winter" та "A Prairie Boy’s Summer"

мистецтвознавиця Патриція Морлі писала, що "Куриликівські сюжетні сцени перегукуються з художніми традиціями середньовічних фламандських майстрів... Він дуже уважний до деталей. Пише картину, наче розповідає історію"

"Шкільне подвір'я" — деталізована робота, яка передає піднесений настрій дітей, які вирвалися за межі своєї однокімнатної школи у сонячний теплий день. Курилик зображує як невинні веселощі, так і пустотливі капості, наприклад, хлопчика ліворуч, який зв’язав двох дітей, як коней, і підганяє їх імпровізованим батіжком. На подвір'ї — діти з різних іммігрантських спільнот (батько і дід Курилика були переселенцями з України) та діти з місцевих родин. Художнику гарно вдається вловити їхню динаміку та енергію і зафіксувати все це на папері

тепер робота перебуває у приватній збірці

"У Парку"
Олена Проскурякова

/фондова збірка NAMU/