... щойно повернувшись до Києва, десь коло 12 березня 1918, до Кричевського прийшов Голова Центральної Ради, проф. Михайло Грушевський, і передав йому державне замовлення — оперативно зробити проєкт державних гербів Української Народної Республіки — Великого і Малого герба, проєкти Великої та Малої державної печатки та бланки ратифікаційних грамот

все це мало бути зроблено протягом одного тижня. Крім того Василь Кричевський мав зробити проєкти паперових грошей. Він ще у січні почав був працювати, з доручення Центральної Ради, над проєктами банкнот та марок, але всі його шкіци загинули в пожежі після обстрілу запальними набоями будунку, де були апартаменти Кричевських, під час входження більшовиків до Києва у січні (лютому) 1918 року

ще в листопаді 1917 року Василь Кричевський брав участь, разом з Грушевським, Біляшівським, Нарбутом та іншими, в підготовчій комісії для утворення герба України

тепер, домовившись із Грушевським про геральдичний бік справи, він позичив креслярське приладдя і взявся за працю

через десять днів, 22 березня 1918 року, його проєкти були вже затверджені урядом 

/зі спогадів пасинка Василя Кричевського Вадима Павловського, Нью-Йорк, 1974/

перші марки незалежної України

після прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 року) художник Олександр Івахненко отримав замовлення на виготовлення поштової марки, присвяченої цим подіям

митець запропонував кілька варіантів, які розглядалися в Міністерстві зв’язку та Верховній Раді

на одному з ескізів художник зобразив дівчину – символ України. Вона була босонога, одягнена в довгу червону сорочку. Але такий варіант не припав до душі комісії, тому внесли деякі зміни. Босі ноги взули в чоботи, сорочку замінили плахтою. У вінок додали блакитні та жовті стрічки, а фон марки змінили на золотавий

марку ввели в обіг 10 липня 1991 року

спойлер: художник Олександр Івахненко сьогодні ще з'явиться у нас на каналі у "Вечірній читанці"

28 липня 1940 року народився Іван Остафійчук. Сьогодні Іван Васильович відзначає своє 83-річчя

його творчість не раз протистояла викликам часу. Митцеві довелося жити в обставинах обструкції тоталітарного режиму, але ні жорсткі ідеологічні межі, ні переслідування, ні допити у студентські роки не зруйнували моральних основ його світогляду і не перетворили самого художника на пасивного споглядача чи учасника ідейно заангажованої радянської мистецької спільноти. Навпаки, його пошуки художньо-образної мови, які відбувалися за цих умов, призвели до виразного протистояння тодішнім нормам і мали виразні національні ознаки

особистість Івана Остафійчука формувалась в оточенні національно свідомих та прогресивних митців і активістів: Охріма Кравченка, В’ячеслава Чорновола, Михайла Гориня, Леопольда Левицького, Романа Сельського, Романа Турина та інших. Згодом знайомство в Києві з Георгієм Якутовичем і Григорієм Гавриленком, вимушена еміграція спершу до Югославії, а потім до Канади наприкінці 1980-х проявилися вже новими особливостями мислення і формальними змінами мови графіки та живопису Остафійчука

у 1992 році Іван Остафійчук повернувся в Україну. Творча манера художника зазнала чергових змін. Він віддає перевагу живописним працям. У них ще помітнішими стають вияви експресіонізму, захоплення творчістю знаменитого Едварда Мунка, австрійських і німецьких експресіоністів, модерністів. Ця стилістика вповні відповідає емоційним реакціям митця на виявлення історичної правди про трагічні події в Україні

знайомлячись із хронологією творчості Івана Остафійчука, з тематикою та ідейним змістом його творів, важко виокремити певні етапи. Перебуваючи в постійному творчому пошуку, художник працює циклами, які різняться технічними прийомами та засобами вираження, проте об’єднані властивим авторові інтелектуальним складником і балансом метафізичного відчуття комплексності світу та спокійного, в міру раціоналізованого способу творення довершених естетичних композицій

твори художника і надалі органічно адаптують модерні тенденції світового мистецтва й одночасно зберігають те, що найважливіше для нас сьогодні, – національну ідентичність, менталітет і душу українського народу