«Вечір. Стара Флоренція», 1973 р.
Тетяна Яблонська

/зберігається в Державній Третьяковській галереї, Росія/

17 червня 2005 року у Києві померла художниця Тетяна Яблонська. Їй було 88 років

сьогодні опублікуємо спогад Тетяни Нилівни про її поїздку до Флоренції, і про те, чому картина "Вечір. Стара Флоренція" не потрапила до збірки жодного музею в Україні

📝…як я любила, втомившись після цілоденної ходи по Флоренції, сісти біля вікна своєї «камери», як тут називають номери готелів, спокійно дивитися у вікно на вечірнє місто і згадувати, згадувати. У чистому золотому повітрі свистять стрижі, перекреслюючи небо. Переді мною — цілий лабіринт вузеньких вуличЧерепичні дахи мальовничо туляться під різними кутами, створюючи своєрідний візерунок. Його завершує велич собору Санта-Кроче, Пантеон Італії. Тут похований Мікеланджело, що так багато зробив для Флоренції. Над Флоренцією височіє її найголовніший головний убір — купол Санта-Марія дель Фіоре. На моїй картині він зображений збоку, праворуч, у віддзеркаленні вікна, хоча насправді його звідси не видно навіть у віддзеркаленні. Але не може бути образу Флоренції без цього купола. Ось я і зважилася на цю «неправду» заради правди самого міста. У лівому верхньому куті, у вікні, зображена частина форту, який будувався також під керівництвом Мікеланджело, коли Флоренція готувалася до війни, здається, з іспанцями. Це вже за Арно, на тому боці річки. У вікні ліворуч — башта замку Палаццо Веккіо — він справді там і віддзеркалювався.
Я люблю цю картину. Я хотіла, щоб її придбало наше Міністерство, і я могла би прийти до неї в музей, сісти перед нею і згадувати, згадувати.
Картину виставили на якійсь виставці в Москві. Можливо, і на академічній. Не пам'ятаю. Знаю тільки, що її там оцінили і надіслали мені бланк для переказу грошей. Сума, пам'ятаю, була досить помірна. Я прийшла в наше Міністерство культури, до завідувача тоді відділу образотворчого мистецтва Юрія Євдокимовича Баликова. Я показала йому пропозицію Мінкульту СРСР і попросила перезакупити цю картину за тією ж ціною для українського музею, бо вважаю її своєю творчою удачею, і мені б дуже хотілося, щоб вона була в Києві. Він порадився із вищим начальством і відповів мені категоричною відмовою, сказавши дуже виразно і сухо, що ця робота їм не потрібна. Я пішла, як обпльована.
А через деякий час за картину «Стара Флоренція», як за один з найкращих творів, виконаних того року мені вручили медаль Академії мистецтв, що дало мені право знову поїхати в Італію, у Флоренцію...

👨‍👧‍👦 «Батьківство», 1965
Зоя Лерман (1934-2014)

з Днем Батька!

20 червня 1964 року у Нью-Йорку помер український скульптор Сергій Литвиненко

він народився на Полтавщині 1899 року. 1917 закінчив класичну гімназію у Лубнах. В 1919-1920 роках воював в Українській народній армії у ранзі хорунжого. Потім навчався у Краківській академії мистецтв. Один з викладачів Литвиненка організував йому стипендію для навчання у Парижі, де митець жив і студіював скульптуру й живопис до кінця 1930 року

після Парижа Литвиненко приїздить до Львова, де живе до 1944 року. У цей період брав активну участь в українських мистецьких виставках. А 1936 року роботи Литвиненка експонувалися у Чикаго на Всесвітній виставці

на початку Другої світової війни, як і більшість митців Львова, вступив до Спілки художників УРСР

з наближенням до Львова лінії фронту, Сергій Литвиненко перебрався до Німеччини, а потім до США

з 1950 року жив у Нью-Йорку. Там продовжував творчо працювати, почав виставлятися, брав активну участь у житті української діаспори. У США створив пам'ятники Франку та Мазепі

у Львові скульптор Сергій Литвиненко виконав багато замовлень. Найвідоміше, напевне, — пам'ятник на могилі Івана Франка на Личаківському цвинтарі

у вузьких колах широко відома й інша монументальна робота Сергія Литвиненка — пам'ятник Андрею Шептицькому (один з перших пам'ятників митрополитові)

його урочисто презентували у вересні 1935 року. Він був встановлений поряд Національного музею по вул. Мохнацького (тепер вул. Драгоманова)

з 1940 року радянська влада неодноразово вимагала усунути пам’ятник як «малохудожній твір». Директор музею Іларіон Свєнціцький усіляко затягував час і шукав різні приводи, аби дозволити залишити скульптуру. Пам’ятник пережив війну, однак опісля міська рада Львова видала постанову про його негайне усунення. У ніч на 10 серпня 1947 року скульптуру усунуто (за різними версіями: розбито молотами чи повалено тросом, прикріпленим до танка) і вона безслідно зникла

сьогодні до абетки Нарбута було б трохи питань 🙃

до речі, про пана Нарбута трохи цікавого можна послухати в одному з епізодів подкасту Radio Atrament

Ефір №48: "...про велетня української графіки Георгія Нарбута. Протягом коротких десяти років йому вдалося не лише створити кілька власних індивідуальних стилів, але також сформувати модерну українську графіку. Його вплив відчуваємо досі. Чому так є? Чому роль Нарбута така важлива?"

а днями у колег вийшов ще й епізод про Якова Гніздовського

ми запрошували Вас на презентацію книги Катерини Лебедєвої «Микола Глущенко – художник і шпигун» у Львові, а тепер проанонсуємо аналогічну офлайн-подію в Одесі

презентація відбудеться 24 червня в Одеському художньому музеї
Катерина розповість про:
• написання своєї книги;
• історію створення першої біографії Глущенка;
• важливість надбання визначних постатей України XX сторіччя

у програмі «Сніданок» на 1+1, виявляється, є вже традиційна рубрика «Сніданок у мистецтві». А тепер у цієї рубрики з‘явилася «українська компонента»

дякую колегам за пропозицію співпраці ❤️

вже розповіли про сніданки Мартина Яблонського та Зінаїди Серебрякової

кросовер гуцульського ткацтва і попарту

(насправді, класичні ліжники, коци та килими у майстрині Богдани Шрайбер — дуже круті)

22 червня 1897 року на Сумщині народився український художник та педагог Олександр Сиротенко. Дитинство та юність його пов’язані з Конотопом, де жив батьківський рід художника – козаки-сироти, що оселилися тут ще у XVIII столітті. З 1913 по 1918 роки Сиротенко навчався у Київському художньому училищі, був у класі Федора Кричевського. Отримавши диплом, він повернувся до Конотопу і стає керівником студії образотворчого мистецтва при Конотопських залізничних майстернях. Згодом на запрошення Кричевського вступає до його майстерні станкового живопису в Київському художньому інституті (до 1923 р. - Українська Академія Мистецтв), де він вчився від до 1927 р. Завершив навчання в аспірантурі Харківського художнього інституту.

Загальновизнаним твором українського живопису перших десятиліть ХХ століття є полотно Олександра Сиротенка “Відпочинок” (1927, NAMU) – програмна картина була представлена до захисту як дипломна робота. Це був перший системний випуск живописної майстерні Федора Кричевського, студенти якої пройшли послідовно всю художню й освітню програми від першого до останнього курсів.

З 1934 року Сиротенко працював викладачем у Київському художньому інституті, де 1947 року отримав звання професора. Серед його учнів були відомі живописці О. Лопухов, В. Одайник, Т. Голембієвська, В. Рижих, В. Гурин та інші.

Феномен Сиротенка – людини, художника і педагога – створення цілої мистецької династії. Два покоління талановитих живописців стали його неформальними учнями і послідовниками: дочка Надія Сиротенко (1920-2005), зять Олександр Вовк (1922-2004) і онук Сергій (народився у 1958 році).

Все життя художник багато і плідно працював. Він малював завжди і всюди.

/створено з використанням матеріалів з Бібліотеки Українського Мистецтва/