«Шкідник», 1960-ті рр.
Василь Курилик

«Море сонця. Джарилгач», 2021
Світлана Гунченко

на жаль, про Джарилгач новини невтішні ((

Пожежа у Києві, 1916
Олександр Богомазов

Жінка і квіти, 1920-ті рр.
Марґіт Сельська

mood, так би мовити ☺️

це шиття зберігається в одній з церков на Львівщині. Там до нього ще є записка від руки:

«цей Тризуб я вишила як їхала з Києва в Інту у телячому вагоні. Люди дали все, торочили що хто міг. Оригінал у Львові в Історичному музеї, копію мені прислали для музею тут. І тобі на пам‘ять. Все шовком шито. У 1949 р.
Завербна-Богашева Ольга»

допис до Дня жертв політичних репресій

вічна пам‘ять усім, хто постраждав від тоталітарного режиму

Місто Вінниця 1939 у розрізі, 1968
Василь Курилик

більше про митця у матеріалі "Про вимушених переселенців та біженців в українському мистецтві"

Ранок, поч. 20 ст
Давид Бурлюк

(приватна колекція)

грай

⬆️ трохи трудний прикол ))
на малюнку - ворони 😉

евакуація з Грайворону 😅

(малюнок німецького художника Rudi Hurzlmeier)

Ворони летять з пшеничних полів, 1890
Вінсент ван Гог

є щось символічне тут у ван Гога 😏

23 травня 1911 року народився Андрій Коцка — один з найяскравіших представників Закарпатської мистецької школи

до речі, матеріал проілюстрований роботами Андрія Коцки з каталогу 1973 року, тому там багато такого, що не зустрінеш просто так в інтернеті 😉

23 травня 1920 року помер Георгій Нарбут

"Чудовий весняний день, сонце заливає вулиці, зелені сади й широкі площі привітного Києва, — згадує його похорон Федір Ернст. — Подався траурний хід. Хотіли здобути сірих волів, щоб везли, за старим українським звичаєм, його труну — але не знайшли. Довелося найняти ломового візника, вкрили віз старими українськими килимами, покрили труну червоною китайкою. Попереду йшов військовий оркестр, студентки академії у світлих нарядах несли квіти. Вся художня сім'я Києва — за труною. На зеленій Байковій горі лежить його тіло. Похований Нарбут у своєму жупані"

на фото: процесія з труною Нарбута проходить повз Київську міську думу (теперішній майдан Незалежності зі сторони Будинку профспілок, травень 1920

«…1920 року Нарбут занедужав. Не встаючи з ліжка, приймав участь у всіх справах академічного життя, головного графічного відділу — як ректор, як професор, і давав вказівки своїм учням (підмайстрам, як звав нас, жартуючи).

Доносилася сильна гарматна стрілянина кругом Київа, наступали наші, а тут ми сиділи втрьох з його нерозлучним приятелем Модзалевським. Нарбут неначе віджив і з повною радістю і надією прислухався до пострілів та казав, що ніяк не може діждатися наших. 

І не діждався: за кілька день, а саме 23-го травня скінчилося після операції його молоде життя на 34-му році в повному розцвіті творчих сил.

Не стало Нарбута — не стало й української Академії Мистецтва, такої, як вона була при ньому, - не стало генія нашого українського графічного мистецтва»

зі спогадів Роберта Лісовського

світлина: «Ми прийшли провідати нашого професора Георгія Нарбута, що занедужав» (поч. 1920 р.), невідомий художник/художниця