У барбера, 1910
Давид Бурлюк

(приватна колекція Алекса Лахмана)

якщо ви розумієте про що ми 😉

«Травневий день» художника з Дніпропетровщини Анатолія Жежера (1937 р.н.)

увага філателістам і не лише 😉

більше про феномен мейл-арту та дослідницький блог Underground Post можна послухати в епізоді "Мистецтво поштою" нашого подкасту "Нотатки з мистецтва"

(усі епізоди першого сезону слухайте на Radio Skovoroda)

🌙 «Вечір», 2007
Анатолій Криволап

"Сни хлопчини-фермера", 1961
Василь Курилик

тихої ночі усім 🤞🏼✨

«Повітряна тривога. Київ», 1941 р.
Самуїл Каплан (1928-2021)

натюрморт, 1972
Фернандо Ботеро

всі вже поснідали? 😅

сніданок лісоруба, 1961
Василь Курилик

після нехитрого аналізу статистики, адмін зробила висновок: аби кількість підписників на каналі постійно зростала, - просто потрібно публікувати по одній роботі Криволапа щодня 😅

17 травня 1941 народився Орест Субтельний - українсько-канадський історик, автор одного з перших посібників з української історії періоду незалежності нашої держави

#адміноффтоп

знаю достеменно, що ще 2 роки тому в Україні було багато людей, які, даруйте на слові, надр***ли на такий собі москальський мистецькознавчий медіапродукт як ARZAMAS. Справді, форма подачі матеріалів у них була хороша ("модна-стильна-молодіжна", як то кажуть), але навіть це не рятувало від геть нічим неприкритого шовінізму. Було в них, наприклад, багато про авангард і Україна не згадувалася жодного (в буквальному розумінні цього слова) разу, коли мова йшла про Екстер, Малевича, Бурлюка... таке враження, що ці митці падали у зали московських виставок десь з неба 😅

а як же його прикриєш той шовінізм, якщо зі студій Арзамасу постійно мовили директори топових музеїв росії, ті самі, які після 24.02.2022 казали, що виставки російських музеїв закордоном — це також така СВО і вони все роблять правильно, і весь світ — це нацисти, а одні рускі — білі й пухнасті

коли краники російському мистецтву трохи таки прикрутили (перш за все це проявилося у скасовуванні великих спільних виставкових проєктів), а на сході та півдні України тривали погроми та грабунки музеїв ARZAMAS почав записувати подкасти на дуже цікаві теми, зокрема: "Возвращать ли вещи из музеев законным владельцам?"

зараз зайшла на вогник у цей паблік, бо шукала для статті деяку інфу, і що ж я там бачу? Курс по історії, де "Повість временних літ" - це "древнейшая русская летопись", і взагалі у них там все тепер "русское", а замість Київської Русі — Русская Земля (цікаво, куди раптом ділися неупереджений науковий підхід та експертність, якими так хизувалися арзамасівці😅)

це я до того, що не ведіться на класну, модну, дотепну форму, якщо це москальський продукт (навіть якщо він заявлений як аполітичний, космополітичний і "вне политики") - шліть під три чорти

17 травня 1897 у Києві народився Кость Єлева - український маляр і графік, вчитель мистецтва. В Українській державній академії мистецтв навчався у класі Михайла Бойчука.

Кость Єлева "Голова чоловіка", кін. 1920-х рр.

…восени 1914 до Василя Кричевського прийшли два хлопці, років по 19, одягнені у якісь просторі блузи і широкі штани. Цей чудернацький одяг був дуже відмінним од прийнятого у ті часи. Але найбільше здивувало мене те, що у них були намальовані на щоках синьою фарбою кізлики.
Хлопці з ентузіазмом розповідали про застій і мертвеччину у мистецтві, про застарілість академічних традицій, про потребу прокладати нові шляхи, відкинувши все старе.
І здавалося, що ось-ось вони засукають рукави своїх блуз і стануть прокладати новий шлях кудись у невідоме.
Я тихенько спитав у своєї матері, Євгенії Кричевської, хто вони такі.
- Це студенти з художнього училища - Петрицький і Єлева.
- А чому у них козли на щоках і такий дивний одяг?
- Бо вони - футуристи. Футуристи роблять усе не так, як інші. Вони принесли свої малюнки - от ти сам і побачиш...

Це було на самім початку війни, коли музи ще не замовкли і в нашій хаті ще свіжі були згадки про французьких Fauves, про групи Die Bruecke, Der Blaue Reiter, про Кандинського, Брака, Шаґала, Бурлюка, Матісса. Я чув, що є такі футуристи, але ще ніколи не бачив їх живцем.

Вони відрізнялися від інших не тільки одежею й кізликами на щоках. Кость Єлева мав мав зовсім незвичний тип обличчя, згодом я дізнався, що він був мордвин. А Анатоль Петрицький мав прозорі блакитні очі, здивовано підняті брови і такий вираз обличчя, наче він не виспався.

📌В. Павловський «Спогади про Анатоля Петрицького», 1965р.