#адміноффтоп
минулого тижня двічі довелося почути одну й ту ж думку від абсолютно різних своїх колег, мовляв, попри досить активну міжнародну виставкову діяльність українських мистців та цілих інституцій, #українськемистецтво не є аж надто цікавим закордонній публіці. Черги на виставки наших художників та художниць не шикуються, а хоча б якийсь помітний хайп спостерігається хіба під час вернісажу. І що людей закордоном цікавлять або супергучні прізвища, ну, або, на крайній вже випадок, їхнє власне мистецтво
такі песимістичні настрої колег заставили задуматися... гадаю, що на даному етапі усі ці виставки закордоном потрібні не так іноземцям, а саме нам, українцям. Нам вони конче потрібні як інфоприводи, про які можна писати в українських медіа, які можна обговорювати у колі друзів та радити іноземним колегам банально під час чергового small talk (бо навіть якщо вони туди не підуть, то будуть в курсі, що авторитетні артінституції їхнього міста тепер "мають в ротації" й українське мистецтво)
думаю, що, перш за все, нам самим потрібно звикнутися з думкою, що українське мистецтво експонується у топових світових артпросторах. Така присутність (з чергами відвідувачів чи без) вписує українське мистецтво у світовий наратив, де впродовж майже 100 років у місцях, де мало бути щось про наш арт, були або лакуни (у кращому випадку), або почали паразитувати представники інших держав
перед тим як почати бути цікавими іншим, нам потрібно стати цікавими, актуальними, зрозумілими самим собі. Я, наприклад, щиро рада, що вже ніхто не пише, що робити Малевича, Екстер, Архипенка & co українськими митцями — це "все одно, що стріляти собі в ногу" (це, до речі, дослівна цитата доволі відомого українського митця з його передвоєнного інтерв'ю); радію, що у Національному музеї Тіссен-Борнеміса у Мадриді відбулася виставка з роботами усіх цих митців, і у назві було словосполучення "український модернізм", а не "russian avant-garde", радію, що працівники найстатусніших музеїв нарешті пройшли краш-курс з історії ХХ ст. і починають розбиратися з історичними та географічними назвами держав та територій
мені приємно писати про всі ці новини для [esthète] Газети, приємно чути як за сусіднім столиком в краківській кафешці дівчинка, що, мабуть, виїхала з України, рятуючись від війни, пропонує своїм однокласникам-полякам сходити в музей Вавельського замку на виставку Пінзеля; я тішуся, коли підписники мого ТГ-каналу в коментарях шукають компанію з ким би піти на Примаченко у Тренто, а подруга, яка живе у Нью-Йорку, присилає фото сітілайтів про воєнну виставку українських фотографів і каже, що в цих постерах увесь район, де вона живе, і її сусіди вже кілька разів запитували, чи вона чула про цю подію
тому на моє щире переконання така міжнародна присутність перш за все потрібна нам самим, українцям, зараз принаймні. А ще майданчики з гучними назвами надихають та мотивують наших митців та дієвців у сфері культури працювати далі (теж чула це з перших вуст, так би мовити). А з закордонною публікою буде як у відомому вислові - if you build it, they will come
минулого тижня двічі довелося почути одну й ту ж думку від абсолютно різних своїх колег, мовляв, попри досить активну міжнародну виставкову діяльність українських мистців та цілих інституцій, #українськемистецтво не є аж надто цікавим закордонній публіці. Черги на виставки наших художників та художниць не шикуються, а хоча б якийсь помітний хайп спостерігається хіба під час вернісажу. І що людей закордоном цікавлять або супергучні прізвища, ну, або, на крайній вже випадок, їхнє власне мистецтво
такі песимістичні настрої колег заставили задуматися... гадаю, що на даному етапі усі ці виставки закордоном потрібні не так іноземцям, а саме нам, українцям. Нам вони конче потрібні як інфоприводи, про які можна писати в українських медіа, які можна обговорювати у колі друзів та радити іноземним колегам банально під час чергового small talk (бо навіть якщо вони туди не підуть, то будуть в курсі, що авторитетні артінституції їхнього міста тепер "мають в ротації" й українське мистецтво)
думаю, що, перш за все, нам самим потрібно звикнутися з думкою, що українське мистецтво експонується у топових світових артпросторах. Така присутність (з чергами відвідувачів чи без) вписує українське мистецтво у світовий наратив, де впродовж майже 100 років у місцях, де мало бути щось про наш арт, були або лакуни (у кращому випадку), або почали паразитувати представники інших держав
перед тим як почати бути цікавими іншим, нам потрібно стати цікавими, актуальними, зрозумілими самим собі. Я, наприклад, щиро рада, що вже ніхто не пише, що робити Малевича, Екстер, Архипенка & co українськими митцями — це "все одно, що стріляти собі в ногу" (це, до речі, дослівна цитата доволі відомого українського митця з його передвоєнного інтерв'ю); радію, що у Національному музеї Тіссен-Борнеміса у Мадриді відбулася виставка з роботами усіх цих митців, і у назві було словосполучення "український модернізм", а не "russian avant-garde", радію, що працівники найстатусніших музеїв нарешті пройшли краш-курс з історії ХХ ст. і починають розбиратися з історичними та географічними назвами держав та територій
мені приємно писати про всі ці новини для [esthète] Газети, приємно чути як за сусіднім столиком в краківській кафешці дівчинка, що, мабуть, виїхала з України, рятуючись від війни, пропонує своїм однокласникам-полякам сходити в музей Вавельського замку на виставку Пінзеля; я тішуся, коли підписники мого ТГ-каналу в коментарях шукають компанію з ким би піти на Примаченко у Тренто, а подруга, яка живе у Нью-Йорку, присилає фото сітілайтів про воєнну виставку українських фотографів і каже, що в цих постерах увесь район, де вона живе, і її сусіди вже кілька разів запитували, чи вона чула про цю подію
тому на моє щире переконання така міжнародна присутність перш за все потрібна нам самим, українцям, зараз принаймні. А ще майданчики з гучними назвами надихають та мотивують наших митців та дієвців у сфері культури працювати далі (теж чула це з перших вуст, так би мовити). А з закордонною публікою буде як у відомому вислові - if you build it, they will come
👍25❤14
Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
12 травня 1936 року народився митець Іван Марчук.
Його роботи експонуються на всіх континентах, а у 2007 році британське видання «The Daily Telegraph» включило художника до переліку 100 геніїв сучасності.
Іван Марчук химерно сплітає у свої творчості різні стилі та елементи: від примітивізму до реалізму, абстракціонізму, сюрреалізму. Сам художник жартома назвав свій стиль «пльонтанізмом» (від діалектного «пльонтати» – заплітати, переплітати).
Манера виконання у цій техніці базується на складному багаторівневому нашарувані живописних мас, що виступають не у вигляді плям, а у плетиві тонких колористичних волокон, примхливих і непередбачуваних. Твори Івана Марчука – метафоричні, глибоко філософські – змушують замислитися над сенсом буття, над проблемами часу і простору, над незбагненними загадками краси й життя.
Іван Марчук (фото - VENTS magazine) «Осінь» (1994), «Безкінечність», «Волошки».
Його роботи експонуються на всіх континентах, а у 2007 році британське видання «The Daily Telegraph» включило художника до переліку 100 геніїв сучасності.
Іван Марчук химерно сплітає у свої творчості різні стилі та елементи: від примітивізму до реалізму, абстракціонізму, сюрреалізму. Сам художник жартома назвав свій стиль «пльонтанізмом» (від діалектного «пльонтати» – заплітати, переплітати).
Манера виконання у цій техніці базується на складному багаторівневому нашарувані живописних мас, що виступають не у вигляді плям, а у плетиві тонких колористичних волокон, примхливих і непередбачуваних. Твори Івана Марчука – метафоричні, глибоко філософські – змушують замислитися над сенсом буття, над проблемами часу і простору, над незбагненними загадками краси й життя.
Іван Марчук (фото - VENTS magazine) «Осінь» (1994), «Безкінечність», «Волошки».
❤75👍6😱1
якби хто хотів сьогодні перехилити бокальчик червоного за многая літа Івана Степановича
[esthète] газета
РОБОТА ІВАНА МАРЧУКА З'ЯВИЛАСЯ НА ЕТИКЕТКАХ ЛІМІТОВАНОЇ СЕРІЇ НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ВИНА
На вернісажі виставки художника Івана Марчука у Кракові відбулася презентація нового українського вина під брендом BIG WINES та назвою «BIG ART limited edition. Ivan Marchuk».нове вино «BIG ART limited edition. Ivan Marchuk» Презентація вина «BIG ART limited…
❤34🔥6🤬2😢2👍1
і наступним дописом офіційно повертаємо котів на наш канал 😼
🎉19👏3
Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
в рожевій панамі 😉
Hans Grundig “Girl with pink hat”, 1925
Hans Grundig “Girl with pink hat”, 1925
👍34❤4👏3😢1
фаворити адміна на Євробаченні з минулого року не змінилися 😉
Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
дивіться, що Muzeum Narodowe w Warszawie запостив)) :
Ukraina wygrywa Eurowizję 🇺🇦 🎉
Gratulujemy Kalush Orchestra i Слава Україні!
___
Wykorzystano obraz: Stanisław Masłowski, „Dumka Jaremy", 1879
Ukraina wygrywa Eurowizję 🇺🇦 🎉
Gratulujemy Kalush Orchestra i Слава Україні!
___
Wykorzystano obraz: Stanisław Masłowski, „Dumka Jaremy", 1879
❤39🤔8🤬3😢2👍1
перший допис до Дня Матері для усіх мам, які чекають своїх дітей додому з полів битви і з полону
сьогодні, на жаль, цей день для багатьох Матерів тривожний… але віримо, що наступний буде без тіні смутку
сьогодні, на жаль, цей день для багатьох Матерів тривожний… але віримо, що наступний буде без тіні смутку
😢22
Марія Котляревська (1901-1984) народилася у Горлівці на Донеччині. Потяг до мистецтва спонукав її покинути фізико-математичне відділення Дніпровського університету і вступити до Харківського художнього технікуму (1922), де вона навчалася у класах Івана Падалки та Василя Єрмилова. Падалка зацікавив Марію Євгенівну бойчукізмом, цей метод був їй найближчим впродовж всього її творчого шляху
Марія Котляревська розділила трагічну участь своїх колег-мистців бойчукістів, втім розстрілу їй вдалося уникнути… 1946 художниця була репресована, повернулася з заслання 1952
Марія Котляревська розділила трагічну участь своїх колег-мистців бойчукістів, втім розстрілу їй вдалося уникнути… 1946 художниця була репресована, повернулася з заслання 1952
❤19😢14😱1
Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
15 травня 1935 року у Ленінграді помер Казимир Малевич - авангардист, засновник супрематизму, один з фундаторів кубофутуризму.
«Малевич був єдиним художником, який показав трагічне становище українських селян під час злочинної примусової колективізації,» – стверджував французький історик мистецтва, автор кількох монографій про Малевича Жан-Клод Маркаде.
На малюнку олівцем «Де серп і молот, там смерть і голод» (цитата з популярної у 1920-30-х роках народної пісні), зображені три фігури, риси обличчя у яких замінені на серп і молот, хрест, труну.
Багато з «селянських» картин Малевича містять у собі завуальовані повідомлення про Голодомор, наприклад, відсутність облич, рук. Майже всі роботи цього періоду були неправильно датовані. Як пояснює мистецтвознавиця Олександра Шатських, полотна спеціально були датовані більш раннім часом, аби не викликати підозр у влади, бо були авторським вираженням протесту.
▪️Де серп і молот, там смерть і голод, 1932-33
▪️Поневолена Україна, 1932
▪️Людина, що біжить, 1933
«Малевич був єдиним художником, який показав трагічне становище українських селян під час злочинної примусової колективізації,» – стверджував французький історик мистецтва, автор кількох монографій про Малевича Жан-Клод Маркаде.
На малюнку олівцем «Де серп і молот, там смерть і голод» (цитата з популярної у 1920-30-х роках народної пісні), зображені три фігури, риси обличчя у яких замінені на серп і молот, хрест, труну.
Багато з «селянських» картин Малевича містять у собі завуальовані повідомлення про Голодомор, наприклад, відсутність облич, рук. Майже всі роботи цього періоду були неправильно датовані. Як пояснює мистецтвознавиця Олександра Шатських, полотна спеціально були датовані більш раннім часом, аби не викликати підозр у влади, бо були авторським вираженням протесту.
▪️Де серп і молот, там смерть і голод, 1932-33
▪️Поневолена Україна, 1932
▪️Людина, що біжить, 1933
👍31❤21😱1😢1