І знову я в Музеї книги та друкарства, де знайшла кабінетне дзеркало завідувачки відділу та цю тендітну книжечку про репресованого графіка…

🇺🇦 Іван Падалка (1894 – 1937) – харківський митець, учень М. Бойчука та О. Сластіона, професор Київського художнього інституту (нині НАОМА), жертва сталінських репресій.

Здобував освіту в керамічній школі Миргорода, де щорічно брав участь у виставках, будучи взірцем для інших учнів.

Деякий час малював копії українських килимів для ткацької майстерні на Київщині, власником якої був Б. Ханенко.

Також він автор обкладинок до видань творів І. Франка, М. Йогансена, І. Нечуя-Левицького, І. Котляревського та ін.

Жив у будинку «Слово» у кв. 26

У 1936 його викрала група НКВС.
У тюрьмі митця катували. СССР засудив його як «учасника націонал-фашистської терористичної організації» і у 1937 виконав смертельний вирок прямо у тюремній камері.

У 1958 митця реабілітовано.

#українськаграфіка

і от ще трохи "космішного" від Марії Оксентіївни з нагоди такого дня:

🚀 Космічна пам'ять, 1977;
🛸 Космічна хата, у тій хаті пів року жили космічні солдати, 1978

магічний фрагмент картини «Вихід з церкви у страсний четвер», де діти схилилися над світлом свічки, - репродукція з альбому «Микола Пимоненко» київського видавництва "Мистецтво" 1983 року. Повністю картина у книзі не подається, лише цей фрагмент.

Саме завдяки цій роботі Пимоненко став членом Мюнхенського товариства художників. Сам він не наважувався надіслати роботу на виставку. Замість нього це зробила його дружина. Вона згадала, що ще до одруження, художник пообіцяв їй подарувати будь-яку свою роботу, яку вона сама захоче. Побачивши «Страсний четвер», вона сказала, що хоче саме її, і Микола Пимоненко, дотримуючись даного слова, подарував картину коханій.
Художник був переконаний, що на той момент його твори «не дотягували» до рівня робіт метрів європейського живопису, але його дружина все одно відправила картину до Мюнхена. Роботу Пимоненка там високо оцінили, вона експонувалася у центральному залі, поруч з картинами тоді вже дуже популярного символіста Бекліна.

У підготовці писанок для проєкту Мась брали участь тисячі людей - ув‘язнені колоній, пацієнти наркодиспансерів, школярі, пересічні люди. Багато «яєць» виконані у досить брутальній естетиці. Спочатку художниця просила авторів, аби вони зобразили на писанці свої бажання, але зрозуміла, що крім умовних квартири-машини-грошей-хороших чоловіка/жінки, бажань ні в кого особливо-то й не було. Тоді вона попросила намалювати гріхи, і тут, як стверджує мисткиня, вийшло найцікавіше.

На питання арт-критика, чи не є богохульством додавати до вівтаря зображення гріхів, Мась відповіла, що якщо Господь загляне в обличчя людей, то там побачить те, що вони намалювали на цих яйцях, в тому числі і гріхи, мовляв, усі знають, що з них усі складаються. Водночас художниця врівноважувала ситуацію тим, що агнець і лик діви Марії були викладені не з «гріхів», а з старовинних сакральних українських писанок.

ось таке було у Венеції на бієнале 11 років тому…