Стрілецька кров, 1920-ті рр.
Олена Кульчицька

пам‘яті українського військового, якого розстріляли росіяни після слів «Слава Україні»

Герою Слава!..

Михайлівський собор, 1920-30-ті рр.
Микола Бурачек

контекст

чарівний жовтий тапір гуляє блакитним літнім небом

Прадавній вовк, 1977
Марія Примаченко

світлій пам'яті Героя України, командира "Вовків Да Вінчі"

ну, коли вже?..

Страта (Moscow), 1989
Мирослав Ягода (1957-2018)

сьогодні, 8 березня, побажання і вітання загорнемо в цитату Ольги Кобилянської:

"Мати таку свободу, щоби бути собі ціллю!"

справжня свобода — це мати вибір й можливість реалізовувати себе в цьому виборі! Цього усім й зичимо!

якщо плануєте келих червоного ввечері

8 березня 1915 року, під час окупації міста російською імперською армією, вторгнення зазнав й Національний музей у Львові

тогочасний директор музею Іларіон Свєнціцький описав ці події у «Музейному дневнику»:

«Товпа поліцистів, жандармів і московський комісарів зірвала з його дверей урядові печатки, щоби провести подрібну ревізію. Ревізували, накладали великі печатки на поодинокі шафи та відділи, щоби «мазепинська» пропаганда не полилась з музея ріками по галицькій землі. Перетрусили все, положили нові печатки на всі входові двері, поставили знову сторожу, забрали ключі, директора відвели туди – звідки привели»

згодом відбулося ще кілька ревізій вже без присутності директора. Опечатано бібліотеку з архівом Михайла Павлика та архів Андрея Шептицького, який став чомусь предметом особливої уваги представників влади

українофобська акція проти Національного музею не обмежилась безпосередніми діями силових структур. До наступу було підключено пресу

у другій половині березня 1915 окупанти дозволили поновити діяльність музею, щоправда, під суворим наглядом поліції й жандармерії. 14 березня звільнили з-під варти директора, повернули йому ключі, зняли пости. Іларіон Свєнціцький приступив до виконання своїх обов’язків

у першу чергу докладно зафіксував усі події в «Музейному дневнику», негайно вжив заходів для врятування музейних збірок від пограбування та знищення

"Хай живе 8-ме березня!", 1930 (1931 ?)
Оксана Павленко

(фондова збірка NAMU)

"Робота Оксани Павленко "Хай живе 8 березня!", мабуть, найвідоміша з її творів. У різний час вона з’являлась на шпальтах багатьох видань присвячених жіночому дню, ставши своєрідним каноном першої хвилі феміністичного мистецтва, символом боротьби українських жінок за свої права.

На тлі звичайних сільських хат і дерев’яного паркану стоїть група жінок з прапором, напис на якому проголошує "Хай живе 8 березня!". Художниця зобразила жінок на картині неймовірно схожими одна на одну, в однотипній селянській одежі. Жінки тут виступають єдиним щільним фронтом, демонструючи не індивідуальність, а соціальну групу, що виборює свої права.

Робота розповідає про революційні події початку XX століття, про місце жінки в складних соціальних умовах і водночас є втіленням мистецької методи Михайла Бойчука, де типове/узагальнююче переважає індивідуальне.

А найважливіше те, що в роботі можна вгледіти й особисту, почасти трагічну, історію самої художниці, для якої зміни, що відбулися внаслідок соціалістичної революції, з одного боку, відкрили шлях до професійного мистецтва, а з іншого — обернулися втратою майже всіх близьких людей, колег та друзів"

Тетяна Жмурко
завідувачка відділу мистецтва ХХ - ХХІ століття NAMU

Свято у Тбілісі, 1987
Галина Неледва

а, може, якраз вдасться… 🤔

Шевченкове свято, 2014
Юрій Лесюк

Олександр Архипенко біля своєї роботи - бюсту Тараса Шевченка
відпочинковий комплекс «Союзівка», Кергонксон, Нью-Йорк, 1957

Оксана Лятуринська поруч своєї роботи — погруддя Т. Шевченка. Прага, 1930-ті рр.

справжні визнання і, хоча й дуже нетривалий, комерційний успіх Оксані Лятуринській принесло погруддя Тараса Шевченка, яке їй замовила Українська гімназія в Ржевницях (біля Праги)

критики називали його одним з кращих погрудь Шевченка, які були доти створені. У протилежність до інших бюстів, що намагалися надати Шевченкові усі атрибути «селянського поета», Оксана Лятуринська створила зовсім інший, відмінний тип обличчя. Не було там ні традиційного кожуха, ні баранячої шапки, немає жодної шаблонності і штучного образу «козака», чого ніяк не могли позбутися усі попередники мисткині. Лятуринська створила тип поета-філософа, мислителя, що зажурений недолею свого народу

попри неймовірні складнощі, з якими зіштовхнулася Лятуринська, працюючи над цією скульптурою (перебої з фінансуванням, зміна кількох майстерень, і пов’язане з цим коштовне транспортування обладнання і матеріалів), глядачі захоплювалися результатом. Погруддя Шевченка почало гастролювати Чехією, бо його часто «замовляли» на різні урочистості українські емігрантські інституції, де такої імпозантної скульптури не було

/уривок зі статті "Про Лятуринську, але не поетку"/

про сім абсолютно різних проєктів українських митців, які зараз відбуваються закордоном

14 березня - День українського добровольця 🇺🇦