#адміноффтоп

шириться інтернетами новина про те, що амстердамський музей Stedelijk тепер "називає Казимира Малевича українським художником"

і, здавалося б, — все чудово: сиплються вподобайки під матеріалами, люди поширюють, радіють

думаю, зайду гляну, чи й справді Stedelijk "українізував" Малевича, і що там взагалі відбувається. І уявіть моє здивування, коли я трохи порилася на їхньому офіційному сайті й ніде не знайшла конкретного формулювання "Ukrainian" поруч Малевича. От ніде... станом на зараз значиться, що він народився у Kiev (UA), а помер у Leningrad (RU) (хоча 1935 року, коли помер Малевич, Ленінград був містом в Союзі Радянських Соціалістичних Республік aka USSR, а не RU, ну, а Київ і Україна 1879, коли Казимир Северинович народився, заради справедливості зазначу, були колонізовані, і перебували у складі Russian Empire, що теж не RU)

звідки ж ширяться такі новини? Усі статті в українських медіа у цій новині посилаються на статтю The Art Newspaper (до речі, це медіа має своє "російське крило" і редакцію, та, подейкують, що і російські корені), ніде я не бачила іншого першоджерела чи коментаря конкретному медіа безпосередньо від Stedelijk

ну, але менше з тим, вже яке "першоджерело" маємо, таке і є. Так от в тому матеріалі комунікаційник Stedelijk прокоментував (далі цитата): "we now communicate [regarding Malevich]: born in Ukraine to parents of Polish origin" (що й бачимо на скріні)

так от до чого це усе? Заголовки а-ля "Stedelijk назвав Казимира Малевича українським художником" - трохи маніпулятивні, бо музей зробив трохи інше, а саме — почав комунікувати Малевича не просто як "исконно" російського, а тепер зазначає, що митець народився в Україні та ще й має польське коріння"

це, безумовно, вже дуже позитивний і вагомий крок. Наступний мав би бути, напевно, по уніфікації та внесенню чіткості щодо історичних назв держав і територій, час нарешті припинити ототожнювати Російську Імперію, Радянський Союз і Росію, приділити увагу процесам колонізації у перших двох

даруйте за "багато букв", але вважаю, що деталі важливі)

ну, і щоб два рази не вставати (про музейні атрибуції/реатрибуції)

#адміноффтоп

я не знаю який професійний поріг входу в таких інституціях, але таке враження, що якщо ще трохи піднажати, то й ван Гога, і Пікассо теж на Ukrainian перекласифікують 😅😅😅

(це, звісно, іронія)

вчора вдалося зв'язатися з пресслужбою Stedelijk, взяти коментарі, взнати які ж саме зміни у них відбулися щодо Малевича (і, як з'ясувалося, ще й щодо одіозного терміну "російський авангард"). Сьогодні виклали усе це у матеріалі

журналістська догма каже "first with the story, first with the glory"
про “українського Малевича” в Стеделек наш матеріал - точно не перший, тому і з "glory" не склалося 😏, але наразі він єдиний у вітчизняному медіапросторі "нескопірайчений" зі статті The ArtNewspaper 😅

3 березня 1927 року на фермі біля Вітфорду (Альберта, Канада) народився Василь Курилик (William Kurelek)

канадського митця українського походження називають співцем життя і побуту української діаспори в Канаді. Більшість книжок, написаних і проілюстрованих репродукціями його творів, були бестселерами у Канаді та США, а потім і у Європі. Зображаючи на своїх картинах життя і звичаї емігрантів, Василь Курилик завжди пов’язував їх зі своїм дитинством і своїми батьками-українцями

Місто Вінниця 1939 у розрізі, 1968
Василь Курилик

більше про митця у матеріалі "Про вимушених переселенців та біженців в українському мистецтві"

«Березень», 1962
Євген Волобуєв (1912-2002)

(колекція NAMU)

"Можливо, я помиляюсь, але любов до краси, гармонії заволоділа моєю душею, і немає в неї іншої любові, інших симпатій... Можливо, я фанатичний у своїй відданості й запереченні всього того, що затемняє і заважає прояву краси. Я готовий віддати останнє, втратити найнеобхідніше, але не розлучатися зі своєю богинею, їй одній молитися, її слухати голос"

із записок Олександра Богомазова. 6 березня 1910 року

"Водоспад біля Іматри" Фінляндія, 1911. Олександр Богомазов

Стрілецька кров, 1920-ті рр.
Олена Кульчицька

пам‘яті українського військового, якого розстріляли росіяни після слів «Слава Україні»

Герою Слава!..

Михайлівський собор, 1920-30-ті рр.
Микола Бурачек

контекст

чарівний жовтий тапір гуляє блакитним літнім небом

Прадавній вовк, 1977
Марія Примаченко

світлій пам'яті Героя України, командира "Вовків Да Вінчі"

ну, коли вже?..

Страта (Moscow), 1989
Мирослав Ягода (1957-2018)

сьогодні, 8 березня, побажання і вітання загорнемо в цитату Ольги Кобилянської:

"Мати таку свободу, щоби бути собі ціллю!"

справжня свобода — це мати вибір й можливість реалізовувати себе в цьому виборі! Цього усім й зичимо!

якщо плануєте келих червоного ввечері

8 березня 1915 року, під час окупації міста російською імперською армією, вторгнення зазнав й Національний музей у Львові

тогочасний директор музею Іларіон Свєнціцький описав ці події у «Музейному дневнику»:

«Товпа поліцистів, жандармів і московський комісарів зірвала з його дверей урядові печатки, щоби провести подрібну ревізію. Ревізували, накладали великі печатки на поодинокі шафи та відділи, щоби «мазепинська» пропаганда не полилась з музея ріками по галицькій землі. Перетрусили все, положили нові печатки на всі входові двері, поставили знову сторожу, забрали ключі, директора відвели туди – звідки привели»

згодом відбулося ще кілька ревізій вже без присутності директора. Опечатано бібліотеку з архівом Михайла Павлика та архів Андрея Шептицького, який став чомусь предметом особливої уваги представників влади

українофобська акція проти Національного музею не обмежилась безпосередніми діями силових структур. До наступу було підключено пресу

у другій половині березня 1915 окупанти дозволили поновити діяльність музею, щоправда, під суворим наглядом поліції й жандармерії. 14 березня звільнили з-під варти директора, повернули йому ключі, зняли пости. Іларіон Свєнціцький приступив до виконання своїх обов’язків

у першу чергу докладно зафіксував усі події в «Музейному дневнику», негайно вжив заходів для врятування музейних збірок від пограбування та знищення