студентські роки Людмили Морозової припали на турбулентні часи - революції 1917-1918 рр., війна, окупації, коротка доба Української Державності та Центральної Ради. Людмила Морозова навчалася у Художньо-індустріальній професійній школі Києва та у Художньому інституті (до 1922 р. - Українська Академія мистецтв). Була ученицею Федора Кричевсьго та Костя Єлеви

по закінченню навчання у складі експедиції професора Іпполіта Моргілеського була першою європейкою, що відвідала загадкову та ізольовану тоді країну Сванетію (1936). Звідти привезла багато етюдів та пейзажів з екзотичними краєвидами

переживши початок Другої світової та німецьку окупацію у Києві, 1943 року мисткиня переїздить жити до Львова. Стає активною учасницею українського мистецького життя. Кінець війни застає Морозову у Дрездені, де під час бомбардування, яке зруйнувало все місто, було втрачено майже весь тогочасний творчий доробок художниці (понад 100 одиниць). З палаючого Дрездена Морозова виривається до окупованої військами США частини Німеччини, що дозволяє їй згодом емігрувати

по приїзді до США Людмила Морозова оселяється спочатку в Нью-Йорку, а згодом, переїздить до придбаного будинку у Кетскільських горах в Гантері. З 1952 по 1974 рр. вона викладала малярство в американській мистецькій школі в Queensborough Art Society та одночасно стала учасницею спілок Long Island Art League та American Artists Professional League. Одночасно стає членкинею новоствореного у США Об’єднання Мистців Українців в Америці. Бере активну участь у всіх групових виставках спілки, влаштовує персональні виставки у Нью-Йорку.

відвідуючи багато європейських гелерей та її улюблений Metropoliten Museum of Art у Нью-Йорку, Морозова переосмислює свій попередній, довоєнний, творчий шлях. У її роботах «американського» періоду виявляються методи імпресіоністичного живопису, розвивається талант чуттєвої колористки

Людмила Морозова - стала однією з нечисленних виразників імпресіоністичного напряму в українскому живописі

#адміноффтоп

шириться інтернетами новина про те, що амстердамський музей Stedelijk тепер "називає Казимира Малевича українським художником"

і, здавалося б, — все чудово: сиплються вподобайки під матеріалами, люди поширюють, радіють

думаю, зайду гляну, чи й справді Stedelijk "українізував" Малевича, і що там взагалі відбувається. І уявіть моє здивування, коли я трохи порилася на їхньому офіційному сайті й ніде не знайшла конкретного формулювання "Ukrainian" поруч Малевича. От ніде... станом на зараз значиться, що він народився у Kiev (UA), а помер у Leningrad (RU) (хоча 1935 року, коли помер Малевич, Ленінград був містом в Союзі Радянських Соціалістичних Республік aka USSR, а не RU, ну, а Київ і Україна 1879, коли Казимир Северинович народився, заради справедливості зазначу, були колонізовані, і перебували у складі Russian Empire, що теж не RU)

звідки ж ширяться такі новини? Усі статті в українських медіа у цій новині посилаються на статтю The Art Newspaper (до речі, це медіа має своє "російське крило" і редакцію, та, подейкують, що і російські корені), ніде я не бачила іншого першоджерела чи коментаря конкретному медіа безпосередньо від Stedelijk

ну, але менше з тим, вже яке "першоджерело" маємо, таке і є. Так от в тому матеріалі комунікаційник Stedelijk прокоментував (далі цитата): "we now communicate [regarding Malevich]: born in Ukraine to parents of Polish origin" (що й бачимо на скріні)

так от до чого це усе? Заголовки а-ля "Stedelijk назвав Казимира Малевича українським художником" - трохи маніпулятивні, бо музей зробив трохи інше, а саме — почав комунікувати Малевича не просто як "исконно" російського, а тепер зазначає, що митець народився в Україні та ще й має польське коріння"

це, безумовно, вже дуже позитивний і вагомий крок. Наступний мав би бути, напевно, по уніфікації та внесенню чіткості щодо історичних назв держав і територій, час нарешті припинити ототожнювати Російську Імперію, Радянський Союз і Росію, приділити увагу процесам колонізації у перших двох

даруйте за "багато букв", але вважаю, що деталі важливі)

ну, і щоб два рази не вставати (про музейні атрибуції/реатрибуції)

#адміноффтоп

я не знаю який професійний поріг входу в таких інституціях, але таке враження, що якщо ще трохи піднажати, то й ван Гога, і Пікассо теж на Ukrainian перекласифікують 😅😅😅

(це, звісно, іронія)

вчора вдалося зв'язатися з пресслужбою Stedelijk, взяти коментарі, взнати які ж саме зміни у них відбулися щодо Малевича (і, як з'ясувалося, ще й щодо одіозного терміну "російський авангард"). Сьогодні виклали усе це у матеріалі

журналістська догма каже "first with the story, first with the glory"
про “українського Малевича” в Стеделек наш матеріал - точно не перший, тому і з "glory" не склалося 😏, але наразі він єдиний у вітчизняному медіапросторі "нескопірайчений" зі статті The ArtNewspaper 😅

3 березня 1927 року на фермі біля Вітфорду (Альберта, Канада) народився Василь Курилик (William Kurelek)

канадського митця українського походження називають співцем життя і побуту української діаспори в Канаді. Більшість книжок, написаних і проілюстрованих репродукціями його творів, були бестселерами у Канаді та США, а потім і у Європі. Зображаючи на своїх картинах життя і звичаї емігрантів, Василь Курилик завжди пов’язував їх зі своїм дитинством і своїми батьками-українцями

Місто Вінниця 1939 у розрізі, 1968
Василь Курилик

більше про митця у матеріалі "Про вимушених переселенців та біженців в українському мистецтві"

«Березень», 1962
Євген Волобуєв (1912-2002)

(колекція NAMU)

"Можливо, я помиляюсь, але любов до краси, гармонії заволоділа моєю душею, і немає в неї іншої любові, інших симпатій... Можливо, я фанатичний у своїй відданості й запереченні всього того, що затемняє і заважає прояву краси. Я готовий віддати останнє, втратити найнеобхідніше, але не розлучатися зі своєю богинею, їй одній молитися, її слухати голос"

із записок Олександра Богомазова. 6 березня 1910 року

"Водоспад біля Іматри" Фінляндія, 1911. Олександр Богомазов