частина стіни з графіті «Жінка в протигазі» була вирізана разом із зображенням

Повітряна тривога, 2022
Жанна Кадирова

проєкт, який зібрав найбільшу кількість робіт Вермеєра в одному виставковому просторі. За місяць до офіційного відкриття, було розкуплено 100 тисяч квитків

до речі, якщо поїздки в Амстердам немає у планах на найближчі кілька місяців, а тема живопису Вермеєра Вам не чужа, то Рейксмузей запустив паралельний онлайн проєкт Closer to Johannes Vermeer — абсолютно безплатний, дуже зручний і з дотепним наративом Стівена Фрая (всі явки й паролі є в статті) 😉
не дякуйте))

до проєкту залучили найвідоміші архітектурні пам'ятки міста — Ратушу, вокзал, гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла та Львівський національний оперний театр

з Днем народження, Казимире Севериновичу!

Ваш "Чорний квадрат" — це квадрат, у якому немає нічого, і водночас є все 🖤

Фото: Казимир Малевич на ретроспективній виставці ГИНХУКу, 1924

#адміноффтоп

шановні підписники!

не секрет, що цей канал став активно розвиватися саме після 24 лютого 2022. Тут ми намагалися швидко і щиро рефлексувати над усіма найрезонанснішими подіями цього року гарячої фази війни… огортаючи ці рефлексії у флер українського мистецтва

адмін щиро дякує Вам за увагу до нашого контенту, за підтримку, за те, що читаєте, сумуєте і смієтеся тут разом з нами ❤️

впродовж року це давало сили триматися і працювати далі

завтра ми проснемося сильнішими

(але сьогодні лягатимемо з думками про тих, хто віддав за наше «завтра» свої життя 💔)

24 лютого 1917 року у російському місті Смоленськ народилася Тетяна Яблонська — одна з найвідоміших українських художниць

"Це – моя найперша робота після війни. З чого розпочати? Як?
Як Антей набирався сили, торкнувшися землі, так і я почала малювати з натури, саму себе. Хто ж буде позувати у такі важкі часи?
Пам’ятаю, як сама вив’язала цю синю блузку, розпустивши якесь старе лахміття"

Автопортрет. 1945 (колекція NAMU)
Тетяна Яблонська

Життя триває. 1971 р.
Тетяна Яблонська

(колекція NAMU)

"... Малюнок до картини «Життя триває» був зроблений у селі Вільшана — місці, де відбувалися криваві події «гайдамаччини». Я давно вже не читала цієї поеми — надто вона кривава. Але тоді, напередодні поїздки, я була сповнена її образами? і в селі весь час шукала щось «стародавнє». І ось побачила старого, без бороди, діда у свиті, що сидів «біля призьби» своєї типово української хати. Вузлуватими, коричневими руками він опирався на товсту палицю. Дивився у землю, у спогади. Голова дуже виразна та також «вузлувата». Я заговорила з ним. Він охоче розповів, що до нього часто звертаються з проханнями розповісти про минуле. Нічого особливого дід, на жаль, не повідав.

У хаті «поралася невістка». Молода, жвава, вона часто вискакувала на двір, щось вивішувала сушити, щось випліскувала. Іноді чувся плач дитини. Взагалі, в неї — своє життя, сповнене турбот та надій. У нього — самі спогади. У кожного — своє.

Я намалювала діда на тлі стіни його старої хати, увішаної гірляндами червоного перцю, що сохне, з віконечком, за котрим затишно визирала квітуча герань. З цього малюнку і народилася картина «І спогади, і мрії». Буквальний переклад на російську («Воспоминания и мечты») звучав жахливо сентиментально та фальшиво, довелося назвати картину «Життя триває».

В той час, на початку 1960-х років, я захопилася народним мистецтвом та намагалася використати у живописі його декоративні принципи. Ця картина була однією з перших, виконаних у цій манері."

зі спогадів Тетяни Яблонської

«Повітряна тривога», 2022
Люся Іванова

Портрет Лесі Українки, 1900
Іван Труш

(колекція Музею Івана Труша, відділу НМЛ)