‼️ котику на фото потрібна термінова допомога ‼️

дізналися про небезпеку буквально щойно

усі подробиці у наступному дописі ⬇️

петиція про порятунок мозаїки та гіпсового панно у кафе заводу «Електронмаш» що в Києві на Кільцевій

про те, що об'єкт у небезпеці написала на своїй instagram-сторінці дизайнерка Anna Kuts:

"мозаїку створила художниця Олена Гнєдаш у середині 80-х років (учениця Тетяни Яблонської).

Завод та кафе в стані знесення. Рік тому було втрачено вітражі «Мрія» та «Політ».

Врятуймо, підпишемо петицію та зробимо розголос!"

у цей день, 8 серпня, рік тому помер Олександр Ройтбурд

з редакторської колонки [esthète] Газети (літо 2020):

…не зважаючи на вчорашній формат "soft opening", гостей було багато. На початку експозиції відвідувачів зустрічає автопортрет художника (один з багатьох у творчому доробку, як зізнався сам автор, бо пише їх вже традиційно щороку 31 грудня). Далі — багато натюрмортів. Найбільшою популярністю серед відвідувачів, за моїми спостереженнями, користувався "Vanitas" з черепом на томику Бурлюка ("Реверанс в сторону великого українського футуриста?», поцікавився хтось з гостей у художника. "Та ні, просто найтовстіша книга з моєї домашньої бібліотеки", весело відповів Ройтбурд). І багато портретів

як зазначив під час вітального слова директор Львівської національної галереї мистецтв Тарас Возняк: «Ройтбурда не можна розпластати на плоскій площині постмодернізму, даруйте за потрійну тавтологію). Він — глибший, він — багатовимірний. Чи можна обмежитися модернізованим сюрреалізмом? Звісно, що ні. Дзеном? Не лишень. Гадаю, що і метамодерні шати будуть йому тіснуватими. Від нього і далі можна очікувати чогось нового і несподіваного»

техніка письма Ройтбурда характерна. На його полотнах суцільне вібрування кольору, мерехтіння та динаміка мазків, все це ніби витягує образи з темряви на авансцену (як от у роботах «Vanitas», «Помер», "Буддесса перед дзеркалом»). У деяких його картинах є щось від ранніх кубістичних студій. Наприклад, «Джоконда» і «Лютніст» одразу ж нагадали мені безликі (у буквальному розумінні) роботи константинопольського періоду Олекси Грищенка та його динамоколір. Натомість «Венеціанська куртизанка», «Пейзаж з панголіном» та «Викрадення Леди» - це вже про сюрреалізм. А у глибині експозиційних залів можна відчути характерну містику «ройтбурдівського» метамодернізму

«Хроніки чумного року» викличуть у відвідувачів багато емоцій та асоціацій. Якщо прийдете не самі, то гарантовано буде і цікава розмова і, можливо, навіть жвава полеміка щодо побаченого. Мистецтво — воно ж про емоції, якими б різними вони не були у кожного з нас

«Кицьки сплять», 1920-ті рр.,
Олена Кульчицька

(збірка НМЛ)

🐈 🏁 котомарафон оголошуємо завершеним

Добраніч ✨