«Я з дитинства дуже ідейний. У мене ще прадід воював за Україну», – розповідає десантник 80-ї Галицької бригади, 🤍снайпер на псевдо «Мазай».

До війська боєць потрапив нещодавно, чекав коли країна покличе.
«У відділ кадрів на роботі прийшла повістка. Я думав про те щоб мобілізуватися ще з перших днів повномасштабного вторгнення, але була то одна причина відкласти це, то інша. А тут повістка прийшла і я вже й не сперечався. Далі пройшов БЗВП. Взагалі, мене більше вабила морська піхота, тому з десантно-штурмовими військами напевне так просто склалась доля. Але я й на мить не шкодую, що потрапив саме сюди. Це дуже круто, познайомився з багатьма цікавими людьми».

У бригаді «Мазай» опанував спеціальність снайпера. Каже, ще з дитинства цікавився зброєю. До мобілізації уявлення про цю роботу мав лише з комп’ютерних ігор. На справжньому полі бою – все виявилось інакше: «Хто має бажання, той навчиться».

Втім, певний корисний для війська досвід він все ж таки здобув ще в цивільному житті:
«До війни я працював п'ять років майстром лісу. Вів різні обрахунки, садив ліс, керував трохи людьми. Те ж саме, що й зараз: ходив зі зброєю по лісу, вів відстріл різноманітних шкідників. Отож, робота не змінилась».

Під час початку Курської операції «Мазай» разом з напарником перебували в резерві. Трохи згодом – отримали команду висунутись вперед. В той день бійці засвоїли золоте правило:
«Я зібрався з думками, нас привезли на бойову позицію, все було чудово. Спочатку для мене це виглядало як хаос, далі я почав помічати порядок. Я уважно дослухався до того, що мені кажуть, адже дуже хочу жити. А мені казали: будеш жити, якщо будеш слухатись. Я від того меморандуму не відступив, ні на секунду».

Під час просування ворожою територією перших противників снайпер виявив на слух. Це дало перевагу у кілька важливих секунд, аби підготуватись до контакту.
«Мій перший бій розпочався з прекрасної подорожі через соняхи. Ми зайшли в посадку, з кількох сторін були росіяни. Дві групи хлопців йшли попереду, а ми вже мали їм прикривати тил. Зайшли в ліс, зійшлись з ними, і нам передали, що позаду нас ходять росіяни. Сіли, почали чекати. Я випадково почув розмову. Там скрізь була дуже густа рослинність, своєрідні міні-джунглі. І тут я побачив червону пов'язку. В той момент водночас і розгубився, і ні. Почав стріляти, одного підстрелив у плече. Тоді звернув увагу, що люди вміють дуже швидко бігати. Коли почав стріляти, то хлопці відчули піднесення і теж почали туди насипати. Словами важко передати ті емоції. Далі я змінив позицію, побачив, як росіяни переміщаються. Хлопці десь знайшли трофейний кулемет. Було вражаюче, коротше кажучи. Ще під час переміщення “зняв шапку” з одного ворожого солдата. Сподіваюсь, він сильно застудився від того».

У той же день «Мазай» отримав своє перше поранення.
«Спершу думав, що воно не складне. Я тоді трохи поспішив, піднявся і ворожа куля пройшла між ниркою і печінкою, зупинилась біля хребта. Спочатку, то не відчувалось. Але, коли я спробував ще два рази вистрілити, дуже заболіли ребра. Моє перше питання тоді було, чи можна в бою курити. Паніки в мене не було, ні разу. Я не думав про те, що все погано, що я вмираю. В мене була дуже хороша підтримка мого бойового товариша. Наступні два дні я продовжував виконувати свої бойові завдання. Ми ще тоді взяли полоненого. Ввечері наші вороги вели свого пораненого. За ним мав вийти їхній санітар і залишитись з ним, поки не приїде евак. Але санітар прийшов у гості до нас. Він дуже хотів жити, і миттєво здався. Той санітар навіть трохи надавав мені допомогу».

Для «Мазая» досвід на полі бою показав – найважчим у роботі снайпера є необхідність багато ходити. А ще, важливо, працювати не лише зброєю, а й головою.
«Думав, що важко буде стріляти в людей. Але, коли притисло, це виявилось найлегшим. Не такий страшний ворог, як його малюють.

Продовження тут: https://www.facebook.com/share/p/DPQvjsEwSJ4N3KvS/?mibextid=QwDbR1

Також переходь на офіційний сайт бригади та допомагай донатом! https://80dshv.mil.gov.ua/

«Налагоджений радіозв’язок – одна з головних складових під час операцій десантно-штурмових підрозділів. З його допомогою відбувається коригування дій, миттєва передача надважливої інформації, яка допомагає нашим захисникам успішно діяти на полі бою», – розповідає Сергій, сержант-зв’язківець 80-ї Галицької бригади.🤍

- «Моя професія важлива тим, що 50% завдань, які виконують хлопці на лінії зіткнення з ворогом залежать від зв’язку. Важливо мати гарний зв'язок – це комунікація і люди більше можуть допомогти одне одному вижити, тому що без зв’язку вони не можуть зорієнтуватися, яка і кому допомога потрібна чи як вийти на ворога, який до когось підійшов. Тому зв'язок – це важлива частина наших хлопців які знаходяться там».
Сергій родом з Одещини. До лав Збройних Сил приєднався два роки тому. До цього працював на будівництві та займався ремонтом автівок. Взяти до рук зброю вирішив заради захисту своєї родини.
- «Треба захищати сім'ю! У мене дружина двоє дітей батьки, і хочеться що б вони жили краще!»
За роки повномасштабної війни Сергій пройшов чимало гарячих точок. Налагоджуючи зв'язок для підрозділів у Часовому Яру, ледь не загинув під обстрілами ворога. Окупанти навмисно цілили у нього та його товаришів, аби ліквідувати як пріоритетну ціль.
- «Цей день пам’ятаю, ми з товаришем поїхали у Часів Яр, зробили роботу і попали під артобстріл. Потім почали “Гради” працювати – тоді отримав першу контузію важку, а друга поранило осколками. З сусіднього підрозділу були поранені, було дуже небезпечно».
Відвага, мужність та відданість справі – саме за ці якості днями Сергій отримав медаль «За військову службу Україні» з рук Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського.
- «Вона мене змотивувала до роботи. В мене посада сержантська, то я переважно контролюю процес виконання завдань, людей, що вони роблять, сам їм допомагаю. Як кажуть сержанти, “слідуй за мною, роби як я”. Тому мене це мотивує ще більше працювати в нашому колективі і в нашій бригаді!»