навіть не знаю, як фотографувала б, якби не мала покривала, на яке можна просто кинути книжку. живу в неестетичній хаті...

жбурну в вас коротенький відгук, бо на більше не годна. давно не мала таких сплутаних вражень від книжки. ніби болотної води нахлебталася.
«Болотяна дружина» — це роман про сім'ю, в якій всі грузнуть, тонуть, вона всихає, немов те болото, на тлі якого все розгортається. історія доволі проста й місцями недоладна, бо авторка пробує (без успіху, як на мене) сісти на всі стільці в спробі закрутити кінцівку. і маркетинг у роману не надто вдалий: фантастичної компоненти, як на мене, замало, та й на ній не те щоб застановляються. але як же майстерно описані переживання героїв, які вони всі недолюблені, поламані, як їм усім бракує повітря й глузду. it's like a car crash, and you can't look away: спершу хотілося закинути, а потім я не могла відкласти книжку до останньої сторінки.

3/5?

#книгооко

БІЛІ ПТАХИ

Я хочу, кохана, щоб ми були як білі птахи в морській піні,
Обпечені полум’ям метеора, що зник у хвиль шаленім кипінні.
Вечірньої зірки блакитне сяйво, що пролилося з краєчку нєба,
Додасть безсоння нашому суму, безсмертному в душах у мене й тебе.

Втому павіють мрійники мляві — троянди й лілеї, росою вмиті.
Кохана, мрію нашу освітлює полум’я, суще в метеориті,
Блакитної зірки повільне полум’я, що множиться в росяному спокої.
Тому я хочу, щоб ми обернулися на птиць з дивосвіту піни морської.

До мене прийшли острови незліченні й численні гості із Данаану, —
Та, врешті, цей час забуде про нас, і Сум цей від нас відстане.
Далеко від лілії та троянди й вогнів, що бентежать зорі,
Ми будем, кохана, — два білі птахи між хвиль у спіненім морі.

#вільям_батлер_єйтс

❓А що якщо сила мага буде визначатися вміння у мить накрутитися ледь не до істерики?

У мене тривожно-депресивний розлад, я високочутлива людина й за життя дуже часто чула на свої адресу «істеричка», «просто заспокойся», «не можна якось простіше реагувати», «не накручуйся», оце от усе.

Намагаючись зробити прояви своїх емоцій соціально-прийнятними й уникати осуду я дійшла до повної емоційної депривації й життя на гідазепамі. На щастя, вчасно звернулася до психотерапії й довго заново вчилася відчувати й проживати емоції.
Мені болить, що наша культура глибоко емоцієфобна, що толерують у нас хіба що прояви агресії в чоловіків і оцю зручну спокійну радість у жінок (легендарне «усміхнись, тобі так личить»). Я й досі почуваюся доречною лише, напевне, на сцені в театрі. У решті контекстів проявлятися уповні важко й лячно.

Тому мені стало цікаво, а що якщо вміння гостро й сильно відчувати й проявляти емоції стане навпаки тим, що забезпечує людині в суспільстві владу, статус, положення? Стане запорукою володіння магією?

В одній з двох країн, де відбуваються події «Змієвих дітей», Тінерії, тягнути магію вміють саме люди, які здатні до отаких швидких, яскравих емоційних поштовхів. Вони називають це «каталізатором», і такий каталізатор дозволяє за допомогою магії або змінити простір довкола, або власне тіло. І чим сильніший і вправніший маг, тим швидше він або вона вміє себе накручувати. Ба більше, вони навіть спеціально навчаються емоційно себе розкачувати (і швидким способам заспокоїти себе опісля).

Мені дуже болить ця тема, я все ще вчуся приймати емоційність як особливість, а не як ваду. Тому мені було цікаво зробити таку магічну систему й пофантазувати, як буде жити таке суспільство.

На противагу в сусідній країні, Фрейрі, магічна система, по-перше, не зовсім-то й магічна, радше це наука, і потребує вона повної концентрації й відсутності думок. Але про це розкажу вже іншим разом.

Нагадую, що на «Батьковбивцю» триває передзамовлення: можна замовити в мене з автографом за повною вартістю або на сайті видавництва зі знижкою.

показую #куплене, шо приїхало
#бублик наче подобається
ура?

угу

У Луцьку встановили національний рекорд, зробивши найбільшу пляшку горілку країни

Тетяна Яблонська (1917–2005)
Дівчина з голубом
1960-ті