ужалив грудень вибілені груди
упав меркурій попід синій нуль
погорблені дороги мов редути
хапають ґрунтом сніговії куль

ще тріщини як плетиво в асфальті
в них мухи падолистових кострищ
і люди ще тримаються за пальта
хай зранку під ногами біла смальта
і небо опускається мов ніж.

так хочеться курити. чутно лиш
у скроні ниций пульс гіпертонії
і топчуться вже справжні сніговії
так б'ються в післязавтрашній поріг.

а поки дим горіхового листя
невидиме виплескує за ріг
де скінчується осені обійстя.

#моє

я зламав усі внутрішні бар'єри і тепер слухаю переважно divorced dad white monster drunk smoking rock. давно не було так добре

скажи мені чи літа-у-шістнадцять
у твою флягу налито не бýло?
першочервнева звичка вивільнятись
карабкатись ліанами проміння
зі схованих під ліжками шкатулок

тебе не витягала на дороги
у зарості-озéра та руїни
порожніх як заведено райторгів
у лабіринти вигинів та губ
на тілі півпрозорої людини?

чи сталось невигойне напинання
душі в судинах літа-у-шістнадцять?
і проза алкогольна свою дань
чи не збирала денно з твого віку
далекого від болю і від праці?

звірино пив із літа-у-шістнадцять
забувши про майбутнє аж до краплі
карабкався ліанами проміння.

по семиріччю чистого терпіння
розгублено питаєшся що далі.

кільцюються шеренги новобранців
палких немов хвороба променева.
чекай і світ обернеться на краще
і знову прийде літо-у-шістнадцять
лиш тільки не для тебе.

#моє

приходьте на поетичний вечір, який я влаштовую) реєстрація: https://forms.gle/oLVxzrWt81KzaQrV6

буде атмосферно, приходьте)