У лавах нашої бригади воюють люди з різних регіонів, різних професій. Наприклад, Олександр працював заступником начальника виробництва. Але вторгнення орди змусило його полишити мирну та перспективну роботу, надягнути однострій та взяти до рук кулемета.
«Так сталося, що цю новітню зброю ніхто не хотів брати, тож довелося мені, - розповідає воїн. – І я не прогадав: кулемет надійний і потужний, а його габарити і вага дозволяють використовувати під час штурмових дій. Я проходив підготовку прямо в батальйоні 58-ї бригади під керівництвом тих, хто з нами йде у бій. Брав участь у кількох штурмах. Успішно. Це надзвичайне відчуття: управляти власним життям, володіти ініціативою в бою, усвідомлення, що ти вижив і переміг, а ворог – ні. А ще відчуття бойового братства, бути поруч з людьми, які довіряють тобі життя, а ти, відповідно, довіряєш їм своє».
Коли війна мине, Олександр хоче здійснити свою давню мрію – поїхати на Кубу, відпочивати на пляжі й пити ром.

Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!

Справжні українці й на війні знаходить можливість займатися господарством. Так кулеметники одного з батальйонів 58 окремої мотопіхотної бригади у вільний між бойовими завданнями час посадили городину та завели живність, навіть вирощують прирученого зайця.
Такі приємні клопоти слугують своєрідним психологічним розвантаженням, бо нагадують про домашнє життя та дозволяють відвернутися від окопних буднів.

Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!

Війна постійно змінює характер, темп та правила. Нові виклики породжують нові рішення.💪💪💪
Для виконання спеціальних завдань «виговці» використовують і альтернативний транспорт. Ми все ж таки МОТОпіхотна бригада!😉😉😉

Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!

Сергій – навідник кулемета в бронетранспортері М113А4. Зараз він б’ється з московитами у дві сили – за себе і за свого брата-близнюка Олександра, який зараз одужує у госпіталі.

Брати родом з Новгород-Сіверського району, що на Чернігівщині. Обидва раніше працювали кінологами, займалися з великими собаками. Все життя були один біля одного, і до війська прийшли разом. Один підрозділ, спільні бойові виходи, поранення…

«Я мене були контузії під час відбиття штурмів, - розповідає Сергій. – А брату під час обстрілу міна влучила у бліндаж. Але він поправляється і стане до строю. Ми народилися в один день, і до певного часу нас взагалі не могли розрізнити. В цьому були переваги і недоліки. Вдвох були завжди, розуміємо і переживаємо за один одного. Разом зручніше воювати, знати, що поруч є найближча у світі людина, яка пожертвує всім заради тебе».

Побратими називають Сергія та Олександра трудягами війни. Справжніми піхотинцями, які ніколи не відмовляються від небезпечних завдань. Вони витривалі та роботящі, надійні, вперті в обороні та люті до ворога в бою.

Після війни близнюки мріють повернутися до улюбленої роботи, жити спокійним життям у родинному затишку.

Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!